Історія справи

Постанова ВАСУ від 24.05.2016 року у справі №800/196/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2016 року м. Київ справа № 800/196/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А.СуддівГоляшкіна О.В. Мороза В.Ф. Смоковича М.І. Сороки М.О.секретар судового засідання Носенко Л.О.,

за участі представників: позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Карлаша Д.О. та Білопольської Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) про визнання незаконним та скасування рішення

в с т а н о в и л а :

28 березня 2016 року ОСОБА_6 у Вищому адміністративному суді України, як у суді першої інстанції, пред'явила позов до ВККС України про скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог вказала на таке.

Відповідно до Указу Президента України від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 її було призначено на посаду судді Голосіївського районного суду м. Києва.

09 лютого 2016 року ВККС України ухвалила рішення про застосування до неї, як до судді, дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Підставою для розгляду питання про її дисциплінарну відповідальність послужила скарга громадянина ОСОБА_10 про невжиття нею заходів до розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого процесуальним законом.

Розглянувши дисциплінарну справу, провадження в якій відкрито за скаргою громадянина ОСОБА_10, ВККС України дійшла висновку, що в її діях є склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 07 липня 2010 року, далі - Закон № 2453-VІ), а також що нею допущені інші порушення процесуального закону, які стали підставою для скасування апеляційною інстанцією постанови від 21 січня 2015 року, ухваленої судом під її головуванням, що, в свою чергу, на думку Комісії, також вказує на неналежне ставлення судді до виконання службових обов'язків.

Вважає, що ВККС України ухвалила рішення від 09 лютого 2016 року № 383/дп-16 про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження з порушенням чинного законодавства.

Просила скасувати рішення ВККС України від 09 лютого 2016 року

№ 383/дп-16 про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

В поданих запереченнях представник ВККС України Карлаш Д.О. зазначив, що зібрані під час перевірки матеріали з урахуванням пояснень судді ОСОБА_6 по суті та характеру проступку, його наслідків вказують на наявність ознак дисциплінарного проступку. З урахуванням того, що суддя ОСОБА_6 має позитивну характеристику Комісія дійшла висновку про можливість накладення на неї у відповідності до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Вважає, що оскаржуване рішення Комісією прийнято з додержанням визначеної процедури, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Представник позивача ОСОБА_7 у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представники ВККС України Каралаш Д.О. та Білопольська Н.А. позов не визнали, надали пояснення, аналогічні тим, які викладенні у запереченнях проти позову.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила таке.

У березні 2015 року на адресу ВККС України надійшла скарга гр. ОСОБА_10 щодо неправомірних, на його думку, дій судді Голосіївського району м. Києва ОСОБА_6 при здійсненні правосуддя.

У своїй скарзі заявник зазначив, що суддею ОСОБА_6 порушено вимоги кримінально-процесуального законодавства, зокрема щодо перевищення строків розгляду його скарги на постанову старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_12 від 16 листопада 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, що перешкоджає проведенню своєчасного та ефективного досудового розслідування.

Також вказав на те, що розгляд справи 20 жовтня 2014 року, 05 листопада 2014 року, 11 листопада 2014 року, 27 листопада 2014 року, 17 грудня 2014 року, 24 грудня 2014 року головуючою у справі суддею ОСОБА_6 відкладався з невідомих йому причин. На жодне з вказаних судових засідань прокурор не з'явився, що, на його думку, свідчить про ігнорування суддею ОСОБА_6 вимог статті 236-2 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року).

Врешті суддею ОСОБА_6 21 січня 2015 року було ухвалено незаконну та завідомо неправосудну постанову про відмову у задоволенні його скарги.

Судом неналежно оцінені докази у справі, у зв'язку з чим зміст постанови не відповідав фактичним обставинам справи і доводам його скарги.

Копія постанови йому видана 21 січня 2015 року та наступного дня він подав апеляційну скаргу. Проте у встановлені законом строки, тобто протягом 10 днів, суддя ОСОБА_6 не направила його апеляційну скаргу разом з матеріалами справи до суду апеляційної інстанції, що змусило його безпосередньо звернутися до Апеляційного суду м. Києва.

Просив Комісію притягнути суддю Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження за скаргою ОСОБА_10 ВККС України здійснювалося відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 07 липня 2010 року).

Членом ВККС України Мішиним М.І. проведено перевірку даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, складено висновок з викладенням встановлених фактів та обставин.

За результатами розгляду зібраних в процесі перевірки матеріалів та висновку члена Комісії ВККС України дійшла висновку про наявність достатніх підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 та прийняла рішення від 17 листопада 2015 року № 3018/дп-15 про відкриття дисциплінарного провадження.

Рішенням ВККС України від 09 лютого 2016 року № 383/дп-16, правомірність якого є предметом спору у цій справі, суддю Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.

Комісія при розгляді дисциплінарної справи дійшла висновку, що розгляд скарги ОСОБА_10 слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 здійснювався без належного її вивчення і без урахування дати отримання ОСОБА_10 копії постанови слідчого від 16 листопада 2012 року, що підтверджує неналежне ставлення судді до службових обов'язків.

Під час перевірки Комісією також було підтверджено порушення суддею десятиденного терміну розгляду скарги ОСОБА_10, передбаченого статтею 236-2 Кримінального процесуального кодексу України.

За змістом оскаржуваного рішення скарга ОСОБА_10 на постанову старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві від 16 листопада 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутності складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, надійшла у липні 2014 року до Голосіївського районного суду м. Києва.

У скарзі ОСОБА_10 зазначив, що гр. ОСОБА_14 умисно не виконує рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2007 року про стягнення грошових коштів у розмірі 658100 грн. і з метою ухилення від його виконання приховує інформацію про своє майно. Про наявність самої постанови заявник дізнався з листа прокуратури м. Києва від 21 травня 2014 року, № 04/2/5-8544-14, оскільки її копія була направлена на адресу, за якою він не проживав. Після неодноразових звернень до начальника СУ ГУ МВС України в м. Києві 22 липня 2014 року він отримав копію цієї постанови в архіві СУ ГУ МВС України в м. Києві.

У зв'язку із цим просив суд першої інстанції поновити йому строк для оскарження постанови слідчого та скасувати її.

Вказану скаргу ОСОБА_10 зареєстровано в автоматизованій системі діловодства документообігу Голосіївського районного суду м. Києва, присвоєно номер справи № 752/12398/14-к та 31 липня 2014 року передано у провадження судді цього суду ОСОБА_6

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

ОСОБА_6 від 01 серпня 2014 року відкрито провадження за вказаною скаргою та витребувано з Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві матеріали кримінальної справи.

У судові засідання, які були призначені на 04 серпня, 20 жовтня, 17 грудня 2014 року матеріали кримінальної справи з Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві до суду першої інстанції надані не були, у зв'язку із цим розгляд справи відкладався.

Судове засідання 24 грудня 2014 року не відбулось через зайнятість судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 в іншому судовому процесі, а тому розгляд скарги перенесено на 21 січня 2015 року.

За результатами судового розгляду 21 січня 2015 року слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 ухвалено постанову про відмову у розгляді скарги ОСОБА_10 на постанову слідчого від 16 листопада 2012 року через відсутність поважних причин пропуску строку її оскарження і підстав для його поновлення, передбачених статтею 236-1 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1960 року).

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

За приписами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доказування правомірності оскаржуваного рішення у цій справі покладається на ВККС України.

Пунктом 9 Розділу І Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 28 березня 2015 року, внесено зміни до Закону № 2453-VІ шляхом викладення Закону у новій редакції.

Відповідно до пункту 8 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зазначені у частині першій статті 83 Закону № 2453-VІ.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 83 Закону № 2453-VІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження у зв'язку з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Частиною другою статті 87 Закону № 2453-VІ визначено, що при обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 2453-VІ до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді догани.

Водночас, згідно з пунктом 1 частини першої статті 97 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, який був застосований Комісією у відповідності до положень частини першої статті 58 Конституції України щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи, до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.

Положеннями статті 236-2 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції 1960 року) передбачено, що скарга на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядається суддею одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду.

Відповідно до положень статті 236-2 Кримінального процесуального кодексу України суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу про час її розгляд.

Висновок Комісії про порушення судом розумного строку при розгляді заяв, скарг чи справ має ґрунтуватися на об'єктивних даних з урахуванням усіх обставин, у тому числі й тих, які вказують на безпідставне не вжиття суддею заходів для їх розгляду в установлений законом строк (розумний строк), і тих, які в тій чи іншій мірі могли негативно впливати на можливість дотримання суддею такого строку.

З'ясувавши обставини на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення про притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності ВККС України безпідставно не урахувала усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та дійшла неправомірного висновку про відсутність об'єктивних причин, які потягли за собою порушення суддею встановленого законом строку розгляду заяви.

Крім того, Комісія при прийнятті рішення діяла не на підставі та не у межах повноважень, визначених законом.

Так, з матеріалів дисциплінарної справи, на підставі яких Комісією було прийнято оскаржуване рішення, і копії яких були надані суду, видно, що розгляд скарги ОСОБА_10 вперше призначено до розгляду у судовому засіданні на 04 серпня 2014 року.

На адресу старшого слідчого ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві Розумного М.О. та ОСОБА_10 судом були надіслані відповідні судові повістки про виклик їх до суду.

Водночас слідчому Розумному М.О. було запропоновано надати суду матеріали відповідної кримінальної справи.

Також повідомлення про призначення справи до розгляду було направлено й на адресу Прокуратури Голосіївського району м. Києва.

В аналогічному порядку судові повістки та повідомлення на адресу вказаних осіб були направлені при призначенні справи до розгляду на 20 жовтня, 17 та 24 грудня 2014 року, а також на 21 січня 2015 року.

У судові засідання, які були призначені на 04 серпня, 20 жовтня, 17 грудня 2014 року матеріали кримінальної справи Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві до суду першої інстанції надані не були.

Отже, суд у цей період був позбавлений можливості розглянути скаргу ОСОБА_10 у зв'язку із відсутністю матеріалів кримінальної справи.

Обставини щодо направлення судом повісток про виклик до суду та щодо пропозиції надати суду матеріали кримінальної справи підтверджені листом старшого слідчого ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві Розумного М.О. від 24 листопада 2015 року № 12/5-90.

Представником ВККС суду не надано доказів на підтвердження того, що старшим слідчим ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві Розумним М.О. на адресу суду направлялися повідомлення про відсутність в його розпорядженні матеріалів кримінальної справи, які суд вимагав надати.

У листі від 24 листопада 2015 року № 12/5-90 не містяться конкретні відомості щодо того коли і за якими вихідними номерами на адресу суду надавалися відповіді.

Отже, слідчим суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 у цей період вживалися передбачені процесуальним законом заходи для розгляду справи.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, матеріали кримінальної справи надійшли до суду лише 23 грудня 2014 року.

Судове засідання з розгляду справи, яке було призначено на 24 грудня 2014 року, не відбулося з об'єктивних причин через зайнятість судді ОСОБА_6 в іншому судовому процесі і розгляд скарги був перенесений на 21 січня 2015 року.

Згідно із довідкою Голосіївського районного суду м. Києва б\н про перебування судді ОСОБА_6 у відпустках та її відсутності на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року суддя ОСОБА_6 з 29 грудня 2014 року по 06 січня 2015 року перебувала у відпустці згідно з наказом голови суду від 25 грудня 2014 року № 343-В.

У такий спосіб суддя ОСОБА_6 реалізувала своє право на відпочинок, визначене Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з довідками Голосіївського районного суду м. Києва суддею ОСОБА_6 розглянуто відповідно у 2014, 2015 роках 296 та 135 цивільних справ, 4 та 30 адміністративних справ, 848 та 545 клопотань органів досудового розслідування, скарг, 179 та 54 матеріалів в порядку КУпАП, а всього 1353 та 738 справ клопотань, скарг та матеріалів.

Такі показники роботи судді ОСОБА_6 у порівнянні з показниками роботи інших суддів є значно вищими за середні показники.

У своєму рішенні, правомірність якого оскаржується, Комісія визнала, що наведені показники вказують на велике навантаження у роботі судді ОСОБА_6

Однак Комісією вони були взяті до уваги як такі, що впливають лише на обрання судді ОСОБА_6 менш суворого виду дисциплінарного стягнення і будь-якої правової оцінки у сукупності з іншими чинниками, у тому числі й наведеними вище, у рішенні не надано.

Між тим, на думку колегії суддів, ці обставини є такими, що не сприяли можливості дотримання суддею Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 передбаченого процесуальним законом строку розгляду справи за скаргою ОСОБА_10 на постанову слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи, оскільки розгляд даної справи мав би плануватися з урахуванням обов'язку дотримання строків розгляду інших справ, які перебували в її провадженні.

ВККС України не обґрунтувала своє рішення у тій частині, що наслідки у вигляді порушення строку розгляду справи настали саме через умисні дії судді ОСОБА_6, спростувавши пояснення останньої про значне навантаження у роботі, перебування у відпустці, на навчанні та врешті й не надання органами досудового розслідування протягом тривалого часу матеріалів кримінальної справи до суду.

Також колегія суддів вважає, що Комісія при наданні правової оцінки судовому рішенню, ухваленому суддею ОСОБА_6, вийшла за межі наданих їй повноважень.

Конституційний Суд України в абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 вказав на те, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, не пов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону волею.

Верховний Суд України у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку, або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Такий підхід узгоджується із міжнародними стандартами.

Так, відповідно до пункту 5 Рекомендації СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

Принципом 1 (2) (а) (і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачено, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в будь-який спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) "Незалежність судді у його власному суді" суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Отже, повноваження щодо перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права належать виключно судам вищих інстанцій.

Таких повноважень ВККС України не має, а тому у своєму рішенні вона не могла надавати оцінку ухваленому судом під головуванням судді ОСОБА_6 рішенню та в решті й ці обставини, як грубе порушення законодавства, покладати в основу висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку.

Також в порушення положень частини другої статті 87 Закону № 2453-VІ Комісією не з'ясовано та не відображено у тексті оскаржуваного рішення питання щодо наявності (відсутності) негативних наслідків внаслідок допущеного суддею ОСОБА_6 порушення строку розгляду заяви.

За таких обставин, на думку колегія суддів, рішення ВККС України від 09 лютого 2016 року про притягнення судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті у супереч вимогам частини другої статті 87 Закону № 2453-VІ не враховані усі обставини, які мають значення для встановлення наявності (відсутності) ознак дисциплінарного проступку судді.

Обставини, які встановленні Комісією і відображенні у рішенні, не вказують на вчинення суддею ОСОБА_6 дисциплінарного проступку.

Керуючись статтями 18, 159-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Позов ОСОБА_6 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09 лютого 2016 року № 383/дп-16 про накладення на ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення у вигляді попередження скасувати.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку заяву не буде подано.

Повний текст постанови виготовлено 31 травня 2016 року.

Судді Горбатюк С.А.

Голяшкін О.В.

Мороз В.Ф.

Смокович М.І.

Сорока М.О.