Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2015 року м. Київ К/800/5481/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області на постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання судді виходячи з розміру суддівської винагороди, передбаченої ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зобов'язати відповідача здійснити вказаний перерахунок з 1 січня 2013 року та нарахувати і виплатити ОСОБА_4 різницю між перерахованим та фактично виплаченим довічним грошовим утриманням.

Постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання судді, зобов'язано відповідача перерахувати та виплачувати ОСОБА_4 щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження його граничного розміру з 1 січня 2013 року та провести виплату заборгованості з урахуванням виплачених коштів. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на підставі Указу Президента України від 19 квітня 2004 року № 446/2004 звільнений з посади судді Городищенського районного суду Черкаської області у відставку. Позивач отримує довічне грошове утримання судді відповідно до Закону України «Про статус суддів» у розмірі 90% заробітної плати судді, працюючого на відповідній посаді.

У лютому 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок з 1 січня 2013 року щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте відповідач відмовив йому у вказаному перерахунку з посиланням на те, що право на такий перерахунок мають лише судді Конституційного Суду України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно ст. 43 Закону України «Про статус суддів» позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 90 % грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді з 1 січня 2013 року.

Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність суддів забезпечується незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч. 6 ст. 47).

Визначений Законом України «Про статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання суддів було змінено у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру.

Рішенням № 3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону № 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

У пункті 8 Рішення № 3-рп/2013 визначено, що частина третя статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону № 3668-VІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції до змін, внесених Законом № 3668-VІ.

Оскільки за змістом п. 4 Рішення № 3-рп/2013 воно має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними, то право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року (справа № 21-429а14).

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, обчисленої відповідно до ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак, суди не правильно визначили початок такого перерахунку. З урахуванням рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року такий перерахунок у розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді має бути здійснено лише з 3 червня 2013 року.

А з 1 січня 2013 року до 2 червня 2013 року позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 80% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді з урахуванням максимального розміру, встановленого ч. 5 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України № 3668-VI.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За обставин, коли у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів є помилковими тільки в частині, то відповідно до статті 225 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне змінити судове рішення суду першої інстанції, виклавши його у новій редакції та скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року скасувати.

Постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 18 вересня 2013 року змінити, виклавши резолютивну частину вказаної постанови у такій редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області щодо відмови ОСОБА_4 у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання з 1 січня 2013 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Городищенському районі Черкаської області здійснити з 1 січня 2013 року по 2 червня 2013 року включно перерахунок та виплату ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання судді в розмірі 80% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді з урахуванням максимального розміру, встановленого ч. 5 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», а з 3 червня 2013 року - у розмірі 90% заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді відповідно до ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції до змін, внесених Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи».

В решті позову відмовити.»

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк