Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2014 р. м. Київ К-29810/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою військової частини А 1358 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року в справі за позовом прокурора Рівненського гарнізону в інтересах ОСОБА_4 до військової частини А 1358 про стягнення компенсації за речове майно,

в с т а н о в и л а :

У січні 2009 року прокурор Рівненського гарнізону в інтересах ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що у січні 2007 року позивача звільнено з військової служби, проте йому не було сплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, яку просив стягнути.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у січні 2007 року ОСОБА_4 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до та після 11 березня 2000 року, позивачу нараховано грошову компенсацію в сумі 5 665,53 грн.

Листом ТВО командира військової частини А 1358 від 10 грудня 2008 року позивачу повідомлено, що виплатити заборгованість за речове майно, яке не було отримано за період проходження служби, немає можливості у зв'язку з відсутністю коштів на дані витрати.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що при звільненні з військової служби позивач має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Тобто, на час звернення позивача до командування військової частини для отримання грошової компенсації замість речового майна та до суду з адміністративним позовом Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням зазначеного вище Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема в постановах від 22 жовтня 2013 року по справі № 21-286а13 та від 10 грудня 2013 року по справі № 21-415а13.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу військової частини А 1358 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позові.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/