Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" квітня 2015 р. м. Київ К/800/41436/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника відповідача - Дніпропетровської митниці Міндоходів - Трофименко М. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дніпропетровської митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, до яких приєдналось Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів,

встановив:

У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось з позовом до Дніпропетровської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року, позов задоволено частково: визнано протиправним рішення про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000354/1 від 11 травня 2010 року, скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації № 113050000/0/00551 від 11 травня 2010 року; в решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 25 червня 2013 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" задоволено частково: постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про стягнення надмірно сплачених коштів скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року залишено без змін.

Таким чином, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення коштів.

Під час нового розгляду постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 1 961 грн 00 коп.; стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита в сумі 466 грн 90 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідачі та третя особа звернулися з касаційними скаргами, в яких просили їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Дніпропетровської митниці Міндоходів, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.

Судами встановлено, що за зовнішньоекономічним контрактом № 0212-SG02/10 від 12 лютого 2010 року позивачем на митну територію України ввозився товар.

Для митного оформлення товару 11 травня 2010 року позивачем подано ВМД № 113050000/2010/003722.

Митну вартість позивачем визначено за ціною угоди.

Рішенням № 113000006/2010/000354/1 від 11 травня 2010 року митницею скореговано митну вартість ввезеного товару та визначено митну вартість товару за шостим методом.

В результаті розбіжностей між даними ВМД 113050000/2010/003722 від 11 травня 2010 року та ВМД № 113050000/2010/003727 від 11 травня 2010 року утворилась різниця нарахованого та сплаченого позивачем ПДВ в сумі 1 961 грн та ввізного мита в сумі 466 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що саме ГУ Державної казначейської служби у Дніпропетровській області є органом, який забезпечує казначейське обслуговування місцевого бюджету, тобто є особою, яка здійснює операції з повернення надмірно сплачених позивачем податків і зборів (обов'язкових платежів). Також зазначив, що при скасуванні вищевказаних рішень митниці підлягають задоволенню позовні вимоги у частині стягнення надмірно сплачених при розмитненні товару коштів.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Статтею 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення (затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) та Порядком взаємодії (затверджений наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362), на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

При цьому за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-21а14.

Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів задоволенню не підлягають.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, то скарги відповідачів та третьої особи в частині позовних вимог про стягнення коштів підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Дніпропетровської митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, до яких приєдналось Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Дніпропетровської митниці Міндоходів про повернення з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість в сумі 1 961 грн та кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита в сумі 466 грн 90 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: