ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ П/800/260/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючий - суддя Кочан В.М., судді Бутенко В.І. , Малинін В.В. , Ситников О.Ф. , Швець В.В. ,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Юріна К.В., Макарчука М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання незаконним рішення № 374/дп-15 від 24.03.2015р.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС, відповідач) з вимогами про визнання незаконним рішення №374/дп-15 від 24.03.2015р. про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали і пояснили, що 18.08.2014р. Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було прийнято рішення №1075/дп-14 про відкриття дисциплінарної справи стосовно позивача за зверненням Громадської організації «Майдан - громадський контроль». За результатами цього провадження жодного рішення прийнято не було, натомість 05.02.2015р. відповідачем було повторно відкрито дисциплінарну справу №72/дп-15 за тим же зверненням.

08.06.2015р. позивач отримав рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №374/дп-15 від 24.03.2015р. про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Ірпінського міського суду Київської області з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

На переконання позивача та його представника оскаржуване рішення є незаконним, оскільки позивач присяги судді не порушував, а при розгляді адміністративної справи про порушення гр. ОСОБА_5 вимог ст. 130 ч. 1 КУпАП позивачем як суддею було дотримано положення закону щодо виклику особи, яка вчинила правопорушення, та обґрунтовано притягнуто зазначену особу до адміністративної відповідальності. Крім того, Комісія порушила дисциплінарну справу без достатніх підстав, оскільки звернення про притягнення його до відповідальності адресоване не Комісії, а Міністру юстиції України, а саме звернення не містило жодних відомостей та посилань на фактичні дані, що підтверджували відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку.

Рішення Комісії позивач також вважає політично заангажованим, прийнятим без урахування незначної тяжкості вчиненого діяння та даних про його особу.

Представники Вищої кваліфікаційної комісії суддів України проти позовних вимог заперечили і зазначили, що оскаржуване рішення Комісії від 24.03.2015р. №374/дп-15 про рекомендування Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення з посади судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 за порушення присяги є законним та таким, що прийнято у порядку, в спосіб, передбачений законами України, в межах повноважень, наданих відповідачу.

На переконання представників відповідача діюче на момент прийняття оскарженого рішення законодавство не обмежувало Комісію в строках прийняття рішення про внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення судді за порушення присяги.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також не містять обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, яке саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Звідси, твердження представників відповідача про те, що оскаржене позивачем рішення є не остаточним, має лише рекомендаційний характер, не порушує прав позивача, не зачіпає його інтересів, а отже не може бути оскарженим до суду, суперечить положенням ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 8, 9, 171-1 КАС України.

Указом Президента України від 07.12.2009р. №1016/2009 "Про призначення суддів" відповідно до ст. 127 та ч. 1 ст. 128 Конституції України ОСОБА_1 було призначено строком на п'ять років на посаду судді Ржищевського районного суду Київської області.

Указом Президента України №133/2013 від 13.03.2013р. "Про переведення суддів" ОСОБА_1 переведений на посаду судді Ірпінського міського суду Київської області в межах п'ятирічного строку.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивачем 21.01.2010р. складено присягу судді, відповідно до якої ОСОБА_1 урочисто присягнув чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим.

Як встановлено в судовому засіданні, у червні 2014 року на адресу Комісії з Міністерства юстиції України надійшло звернення голови громадської організації «Майдан-громадський контроль» ОСОБА_6 щодо дій судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1, який під час революційних процесів в Україні у 2013-2014 роках, порушуючи закони України, безпідставно притягнув ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, в той час як зазначена особа в період, що вказаний в протоколі про порушення правил дорожнього руху, транспортним засобом не керувала і правил дорожнього руху не порушувала.

Відповідно до вимог ст. 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду питання про відкриття дисциплінарної справи) членом Комісії ОСОБА_7 проведено перевірку даних про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, за результатами якої складено висновок від 13.08.2014р. з пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1

Рішенням Комісії від 18.08.2014р. №1075-дп-14 відкрито дисциплінарну справу стосовно позивача.

В подальшому членом Комісії Макарчуком М.А. повторно проведено перевірку даних про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, за результатами якої складено висновок від 26.12.2014р. з пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1

За результатами розгляду даного висновку та зібраних в процесі перевірки матеріалів рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 72/дп-15 від 05.02.2015р. стосовно судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1. фактично повторно відкрито дисциплінарну справу.

В ході розгляду дисциплінарної справи Комісія встановила наступне.

20.01.2014р. до Ірпінського міського суду Київської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії АБ2 №378044 від 04.01.2014р., складений інспектором ІДПС ВДАІ Шевченківського РУ старшиною міліції Лозком А.А.

В даному протоколі зазначено, що 04.01.2014р. о 01 год. 20 хв. в м. Києві, по вул. Олени Теліги, 29, водій ОСОБА_5 керував автомобілем марки «КІА Соренто», державний номерний знак НОМЕР_1, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху та скоїв правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП. При цьому в протоколі зазначено, що ОСОБА_5 відмовився від підписання протоколу та від проходження медичного огляду на стан сп'яніння.

Надісланим матеріалам Ірпінським міським судом Київської області присвоєно №367/393/14-п та 21.01.2014 р. передано на розгляд судді ОСОБА_1

Розгляд справи №367/393/14-п призначено на 03.02.2014р. на 08 год. 45 хв. На вказану дату та час ОСОБА_5 не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 12.02.2014р.

Постановою судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 від 12.02.2014р. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік та стягнуто з останнього судовий збір в розмірі 36,54 грн.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 27.03.2014р. апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 12.02.2014р. щодо ОСОБА_5 скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Апеляційним судом встановлено, що суддею ОСОБА_1 не дотримані в повному обсязі вимоги ст.ст. 245, 280 КУпАП; обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення від 04.01.2014р., серія АБ2 №378044, та в постанові судді Ірпінського міського суду Київської області від 12.02.2014р., не знайшли свого підтвердження, а висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 керував автомобілем марки «КІА Соренто», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, з явними ознаками алкогольного сп'яніння не відповідають дійсності.

Частиною другою статті 268 КУпАП визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Як слідує з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_5 не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, розгляд справи 12.02.2014 р. відбувся за відсутності ОСОБА_5

Заслухавши доповідь члена Вищої кваліфікаційної комісії судів України Макарчука М.А., пояснення заявника ОСОБА_6, судді ОСОБА_1, перевіривши зібрані матеріали та обговоривши їх, Вища кваліфікаційна комісія суддів України дійшла висновку, що звернення голови громадської організації «Майдан-громадський контроль» ОСОБА_6 є обґрунтованим, а встановлені факти свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді. Рішенням №374/дп-15 від 24.03.2015р. направлено рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно зі ст. 90 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи, Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України, порядок роботи якого визначається її регламентом, прийнятим більшістю від загального складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 91 Закону №2453-VI (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи) передбачено, що до повноважень ВККС України, серед інших, віднесено розгляд заяв та повідомлень про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав, порушення дисциплінарних справ і здійснення дисциплінарного провадження, а також прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосування дисциплінарного стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів.

Підстави для проведення дисциплінарного провадження визначені частиною першою статті 83 зазначеного Закону, відповідно до якої суддю до дисциплінарної відповідальності може бути притягнуто за істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з невжиттям суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Відповідно до приписів ст. 84 Закону №2453-VI (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді. Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти.

Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначений у ст. 86 Закону №2453-VI та розділі ХІІІ Регламенту Комісії (чинних на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи), відповідно до яких вказана процедура передбачає наступні стадії: здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної справи; прийняття рішення.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Комісії у порядку, встановленому Законом № 2453-VI.

Так, член Комісії за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Комісії та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Комісії.

Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Комісія.

Частиною 4 статті 87 Закону №2453-VI (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Комісією провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи) за наслідками дисциплінарного провадження Комісія може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Проступок, який став підставою для порушення дисциплінарної справи, вчинено позивачем 12.02.2014р.

На день розгляду Комісією дисциплінарної справи (24.03.2015р.) строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Беззаперечним є той факт, що на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи щодо позивача національним законодавством можливість звільнення судді з посади за порушення присяги не обмежена будь-яким строком, як і беззаперечним є право Комісії відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 87 Закону №2453-VI (чинного на момент вчинення позивачем проступку та на момент розгляду дисциплінарної справи) за наслідками дисциплінарного провадження приймати рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Однак, прийшовши до переконання про наявність підстав для внесення подання до Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, Комісія залишила поза увагою Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі «Олександр Волков проти України».

Це рішення ЄСПЛ не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, за загальним правилом у разі виникнення правових колізій щодо невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Конвенція та Протоколи до неї передбачають захист основних прав та свобод людини, які потребують забезпечення в повсякденному житті та мають соціальну, політичну, економічну та громадянську спрямованість.

Дотримання положень Конвенції державами-учасницями забезпечено через такий контролюючий механізм як Європейський суд з прав людини.

Але закріплення на національному рівні самих лише положень Конвенції, як частини національного законодавства України, унеможливлює виконання одного з основних завдань Конвенції, а саме забезпечення та подальше удосконалення забезпечення здійснення прав та основних свобод людини.

З метою подолання зазначеної прогалини та удосконалення системи дотримання прав та свобод людини, забезпечених як Конвенцією, так і Конституцією України, зокрема, шляхом реалізації висновків Європейського суду з прав людини, зроблених під час розгляду заяв стосовно порушень державами-учасницями прав та основоположних свобод людини, український законодавець, з прийняттям Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. №3477-ІV, на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Так, статтею 17 Закону передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, законодавець закріпив пріоритетне значення над національним законодавством України не тільки положення Конвенції, а й практики Європейського суду з прав людини, що в свою чергу може досить позитивно вплинути на забезпечення принципу верховенства права, як одного з основних принципів демократичної держави.

Згідно з положеннями ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З рішення слідує, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним. ЄСПЛ зазначив, що в Україні не встановлено строків давності для застосування звільнення судді з посади за порушення присяги, а його підстави - нечіткі й неоднозначні. Це зумовлює непередбачуваність і вибірковість застосування заходів відповідальності суддів; абсолютна беззахисність суддів перед безпідставним дисциплінарним переслідуванням, зокрема перед обвинуваченням у порушенні присяги.

Як вказала у своїй окремій думці суддя Юдківська у справі «Олександр Волков проти України» зазначені індивідуальні заходи щодо захисту прав та інтересів Волкова, супроводжуються вказівкою державі-відповідачу щодо вжиття заходів загального характеру для реформування системи суддівської дисципліни. З огляду на надзвичайну важливість незалежності судової влади, що лежить в основі всієї системи захисту прав людини, Суд, перед тим як робити висновок щодо заходів, які вимагатимуться, провів ретельний аналіз всього контексту проблеми.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права.

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

З метою усунення системних проблем, на які звернув увагу ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України було внесено зміни до Закону №2453-VI (набрав чинності 29.03.2015р.) і відповідно до пункту 6 частини першої статті 97 Закону до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення, як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 96 нової редакції Закону №2453-VI дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Не маючи можливості замість законодавця нормативно встановити строк давності звільнення судді з посади за порушення присяги, Комісія як національний орган, який в розумінні ЄСПЛ фактично виконує функцію суду, уповноважений Законом №2453-VI (чинним на момент розгляду дисциплінарної справи) приймати рішення за наслідками дисциплінарного провадження про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав у кожній конкретній справі повинна визначати, чи є строк, в межах якого до судді було застосовано такий вид відповідальності, домірним стосовно обставин правопорушення та інших юридично-значимих фактів.

Домірність строку давності повинна ґрунтуватися на критеріях, що теж сформульовані у Рішенні ЄСПЛ «Олександр Волков проти України».

Зокрема, у зазначеному Рішенні ЄСПЛ вказується, що розмір строку давності не повинен бути надмірним з тим, щоб докази, зібрані у справі проти судді, були надійними та повними; притягнення судді до відповідальності на основі ненадійних та непереконливих доказів не відповідає принципу справедливості (параграф 137 Рішення).

Крім того, як слідує з параграфу 182 Рішення ЄСПЛ, заходи дисциплінарної відповідальності повинні застосовуватися з урахуванням принципу пропорційності, що проявляється, у тому числі через шкалу стягнень за дисциплінарні порушення. Тяжкість стягнення має відповідати характеру правопорушення, оскільки характер правопорушення також має вирішальний вплив і на розмір строку давності звільнення судді з посади за порушення присяги.

Таким чином, Комісія на своєму засіданні на ту обставину, що строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився, уваги не звернула, питання про можливість припинення дисциплінарного провадження (закриття дисциплінарної справи) не обговорила. В той же час, Комісія, прийшовши до правильних по суті висновків щодо кваліфікації дій судді ОСОБА_1, жодним чином не обговорила чи є строк, в межах якого до судді буде застосовано такий вид відповідальності як рекомендація на звільнення з посади за порушення присяги судді, домірним з урахуванням обставин правопорушення, наслідків, що настали за результатами вчиненого діяння, даних про особу судді, та інших обставин, що можуть мати значення для прийняття рішення.

Звідси, позиція представників відповідача, висловлена в судовому засіданні, про те, що Комісія при прийнятті рішення про надання рекомендації до Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги не обмежена будь-якими строками, якщо порушення присяги вчинено суддею до набрання чинності новою редакцією Закону №2453-VI (набрав чинності 29.03.2015р.) не відповідає принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права.

Хоча рішення Комісії від 05.02.2015р. не є предметом судового оскарження, колегія суддів вважає, що розглядаючи справу про визнання рішення ВККС від 24.03.2015р. №374/дп-15 незаконним, суд повинен дослідити всі обставини, що мають значення для вирішення справи, в тому числі обставини, які передували відкриттю дисциплінарного провадження.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що повторне відкриття дисциплінарного провадження не передбачене положеннями Закону №2453-VI та Регламенту Комісії (чинних на момент розгляду дисциплінарної справи) та зазначає, що при повторному вирішенні питання про відкриття дисциплінарної справи Комісією не надано правову оцінку рішенню Комісії від 18.08.2014р. №1075-дп-14 про відкриття дисциплінарної справи стосовно позивача та не скасовано зазначене рішення або ж не визнано його нечинним.

Комісією також належним чином не було перевірено у зв'язку з чим саме Громадська організація «Майдан-громадський контроль» звернулась із поданням про притягнення ОСОБА_1, чи визначено таке право в її статутних документах, чи звертався ОСОБА_5 за захистом своїх порушених прав до даної організації.

Комісія залишила поза увагою дані про особу ОСОБА_5, який 14.07.2014р. Ірпінським міським судом був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та позбавлений права керування транспортним засобом на 1 рік за те, що 14.06.2014р. о 03 год. 50 хв. на проспекті Бажана в м. Києві керував автомобілем марки «КІА Соренто», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, з явними ознаками алкогольного сп'яніння. При цьому, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_5 від надання пояснень та підписання протоколу відмовився, а в судове засідання в подальшому не прибув.

Як слідує зі змісту Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 року) щоразу, коли суддю прагнуть звільнити з посади, він повинен мати право бути належним чином поінформованим про це, а також на повноцінний та справедливий розгляд своєї справи. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Зазначена декларація хоча і має рекомендаційний характер, але в повній мірі відображає позицію ЄСПЛ, викладену вище.

Сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що всупереч положень ст. 2 КАС України оскаржене рішення прийнято відповідачем на підставі та не у спосіб, що передбачені практикою Європейського суду з прав людини як джерела права; без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не розсудливо; без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення Комісії №374/дп-15 від 24.03.2015р. визнати незаконним та скасувати.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним рішення № 374/дп-15 від 24.03.2015р. задовольнити.

Визнання незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 374/дп-15 від 24.03.2015р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя Кочан В.М.

судді

Бутенко В.І.

Малинін В.В.

Ситников О.Ф.

Швець В.В.