Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року м. Київ К/800/52732/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Мороз Л. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про визнання дій неправомірними та скасування припису,

встановив:

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Донецький області про визнання дій неправомірними та скасування припису № 217 від 8 липня 2013 року «Про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил», яким позивача зобов'язано терміново зупинити будівельні роботи та у двомісячний термін усунути виявлені порушення, а саме: оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року скасовано постанову суду першої інстанції, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову: скасовано припис Інспекції, у вимогах про визнання дій Інспекції неправомірними відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, обидві сторони справи подали на неї касаційні скарги. При цьому, позивач просить скасувати постанову в частині відмови в позові та рийняти нове рішення про задоволення його вимог, а відповідач - скасувати постанову повністю та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційних скарг, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є власником нежитлового приміщення НОМЕР_1, розташованого у багатоповерховому будинку АДРЕСА_1.

08 квітня 2013 року Інспекцією зареєстровано подану позивачем Декларацію про початок виконання будівельних робіт - реконструкції нежитлового приміщення, загальною площею 48,6 кв. м під офіс.

Відповідачем проведено дві позапланові перевірки дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, за результатами яких складено акти від 5 липня та від 8 липня 2013 року.

Актом від 5 липня 2013 року зафіксовано, що на об'єкті виконані роботи з демонтажу перегородок, зведення нових перегородок, влаштовано пандус та поручні до нього; земельна ділянка під влаштування конструкцій входу та пандусу позивачем не надавалися, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки позивачем також не отримано.

З огляду на те, що позивачем не зазначено в декларації про початок виконання будівельних робіт інформації про земельну ділянку під влаштованими ним входом та пандусом, тобто наведено недостовірні данні у декларації, чим порушено частину 8 статті 36 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», відповідачем 08 липня 2013 року складено припис № 217, яким позивача зобов'язано терміново зупинити будівельні роботи та у двомісячний термін усунути виявлені порушення, а саме: оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Не погоджуючись із законністю проведення відповідачем перевірок дотримання містобудівного законодавства, а також із винесеним приписом позивач подав цей позов.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність припису відповідача, оскільки визнано доведеним порушення позивачем містобудівного законодавства, а саме: здійснення будівництва пандусу на чужій земельній ділянці, без отримання необхідних містобудівних умов.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про безпідставність віднесення поняття улаштування пандусу до забудови земельної ділянки, а також вказав про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що добудова пандусу змінює геометричні розміри будівлі і фундаменту. Водночас, апеляційний суд послався на положення пункту 28 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 7 липня 2011 року № 109 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року за номером 913/19651), згідно з яким улаштування засобів безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлово-громадського призначення не потребує отримання містобудівних умов та обмежень.

Колегія суддів вважає такий висновки суду апеляційної інстанції помилковими та такими, що суперечать один одному.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади містобудівної діяльності визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядком виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок).

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право: 1) безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів; 2) складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; 3) видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; 4) проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; 5) здійснювати контроль за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів містобудування та архітектури; 6) залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій, які пройшли державну атестацію в центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури; 7) одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Забороняється витребовувати інформацію та документи податкової, фінансової звітності, щодо оплати праці, руху коштів та інші, не пов'язані із здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю; 8) вимагати у випадках, визначених законодавством, вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомки і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; 9) забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника інспекції чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію; 10) здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки.

Пунктами 6, 18 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 439/2011 (далі - Положення), встановлено, що Держархбудінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку видавати обов'язкові до виконання приписи щодо: усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; усунення порушень вимог законодавства у сфері житлово-комунального господарства; здійснювати претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів, а також інтересів держави з питань державного архітектурно-будівельного контролю та контролю у сфері житлово-комунального господарства.

На виконання наданих Законом повноважень Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, за наслідками якої виявлено здійснення позивачем в межах реконструкції нежитлового приміщення добудови конструкції входу та пандусу, без зазначення в декларації про початок будівельних робіт інформації щодо наявності речових прав на земельну ділянку під цими елементами.

Між тим, статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.

Слід зазначити, що частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачена можливість здійснення певних будівельних робіт за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Однак до таких випадків віднесено реконструкцію, реставрацію або капітальний ремонт об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Аналіз вказаних статей дає підстави для висновку, що добудова, внаслідок якої збільшено геометричний розмір будинку за рахунок будівництва пандуса на земельній ділянці, яка не належить позивачу, виходить за межі поняття реконструкції приміщення, про яку позивач заявив у декларації.

Тобто встановлене оскаржуваним приписом порушення щодо наведення позивачем недостовірних даних у декларації про початок будівельних робіт відповідає дійсним обставинам справи і ґрунтується на нормах законодавства.

Таким чином, відповідачем обґрунтовано зобов'язано позивача зупинити незаконно здійснювані будівельні роботи.

Щодо протилежного висновку апеляційного суду про безпідставне віднесення здійсненого улаштування пандусу до поняття забудови території, то він жодним чином не обґрунтований, та водночас суперечить його наступному висновку про те, що згідно із пунктом 25 Переліку, улаштування засобів безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлово-громадського призначення відноситься до об'єктів будівництва, для проектування яких не надаються містобудівні умови та обмеження.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідач позбавлений права проводити перевірку будівництва об'єктів ІІІ категорії складності, оскільки вони ґрунтуються не на нормах права, а на власному неправильному тлумаченні. Так, перевірка ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення належить до 4 і 5 категорії складності, є лише частиною повноважень відповідача, поряд з іншими - контролем за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил будівництва будь-якої категорії складності.

За таких обставин, скасування апеляційним судом припису відповідача про зупинення незаконних будівельних робіт з визначених ним мотивів є безпідставним.

Разом із тим припис в частині оформлення земельної ділянки (правовстановлюючі документи) не може носити імперативного характеру, оскільки такі повноваження не узгоджуються з повноваженнями позивача, передбаченими Положенням.

Такий припис може бути лише рекомендацією для позивача.

Тобто припис і рішення суду першої інстанції щодо зобов'язання оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку суперечать вимогам чинного законодавства та змісту адміністративного судочинства.

Однак при цьому відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року змінити, виклавши абзаци 3, 4, 5 її резолютивної частини в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Скасувати припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області № 217 від 8 липня 2013 року в частині зобов'язання ОСОБА_4 усунути виявлені порушення, а саме: оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

В іншій частині позову відмовити.»

В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: