Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/800/62277/13

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Київський міський військовий комісаріат про зобов'язання вчинити певні дії за касаційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

13 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що по березень 1997 року перебував на обліку в Київському міському військовому комісаріаті та отримував пенсію за вислугу років з підвищенням, встановленим інвалідам війни. У квітні 1997 року позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, його було знято з пенсійного обліку в Україні та на підставі частини другої статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплачено пенсію за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. 30 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії з 1 жовтня 1997 року. Проте позивачу було відмовлено у поновлені виплати пенсії. Просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років, яку позивач отримував до виїзду на постійне місце проживання за межі України; зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з 1 жовтня 1997 року; зобов'язати відповідача виплачувати позивачу з 1 жовтня 1997 року підвищення до пенсії як інваліду війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про нарахування та виплату пенсії з 1 жовтня 1997 року по 12 листопада 2012 року залишено без розгляду.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1, який постійно проживає за межами України - в державі Ізраїль. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити з 13 травня 2013 року виплату пенсії ОСОБА_1, який постійно проживає за межами України - в державі Ізраїль. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, представник позивача просить змінити постановлене судове рішення апеляційного суду, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції, відповідного до якої позов задовольнити повністю, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення апеляційного суду та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 по березень 1997 року перебував на обліку в Київському міському військовому комісаріаті та отримував пенсію за вислугу років. У квітні 1997 року позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, у зв'язку з чим йому була сплачена пенсія за шість місяців наперед перед від'їздом. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії в Україні не призначаються. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини другої статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон.

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на статті 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, частині третій статті 1, частині другій статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частині першій статті 59-1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 позивач набув право на перерахунок пенсії.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, помилково зазначив, що дата поновлення виплати пенсії пов'язана з датою звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тому поновлення виплати пенсії позивачу повинно бути проведено з 13 травня 2013 року, враховуючи положення частини другої статті 49 Закону № 1058-ІV.

Частиною 2 статті 49 Закону № 1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, норма вказаної статті пов'язує час поновлення пенсії не з датою звернення до органів Пенсійного фонду України, а з настанням обставин для відновлення її виплати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2013 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Київський міський військовий комісаріат про зобов'язання вчинити певні дії за період з 1 жовтня 1997 року по 12 листопада 2012 року залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначена ухвала суду першої інстанції набрала законної сили.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню з 13 листопада 2012 року.

Представник позивача у доводах касаційної скарги зазначає, що позивачу має бути виплачена пенсія за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Проте з такими доводами представника позивача погодитись не можна. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з виїздом позивача у квітні 1997 року на постійне місце проживання в Державу Ізраїль нарахування та виплату пенсії позивачу в Україні було припинено.

Відповідно до положень частини 2 статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Оскільки після виїзду позивача з України пенсія йому не нараховувалась, то зазначені положення частини 2 статті 46 Закону щодо спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційні скарги представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року змінити. В абзаці п'ятому резолютивної частини постанови слова та цифри «з 13 травня 2013 року» замінити словами та цифрами «з 13 листопада 2012 року».

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Кобилянський М.Г.