Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2014 р. м. Київ К/800/34086/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим про скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення, -

в с т а н о в и в :

У січні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі - Управління) від 17.12.2012 року № 27 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 07.12.2012 року щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з моменту подання заяви, тобто 07.12.2012 року, з урахуванням періоду військової служби з 01.08.1986 року по 31.01.1995 року, в тому числі з обчисленням пільгової вислуги років та на підставі довідок про грошове забезпечення за 60 календарних місяців підряд.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що дана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу з 1 серпня 1986 року по 12 травня 2008 року і його загальна вислуга років на військовій службі складає 22 роки 9 місяців 22 днів.

Наказом першого заступника Міністра оборони України № 49 від 25.04.2008 року позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я згідно п. 67 пп. «б» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.

У грудні 2012 року позивач звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», додавши до заяви всі необхідні для призначення пенсії документи.

Рішенням Управління від 17.12.2012 року позивачу відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Згідно ч. 5 вищевказаної статті, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Статтею 11 Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок", на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У березні 1992 року прийнято Закон України №2232-ХП "Про військовий обов'язок і військову службу", у частині першій ст. 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Законом України від 18.06.1999 року №766 "Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в ст. 25 вказаного Закону внесено зміни, зокрема, ч. 6 визначено, що в строк військової служби військовослужбовцям зараховується тривалість служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи, із розрахунку два місяці служби ( навчання ) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно - правовим актом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк навчання позивача з 01.08.1986 року по 28.06.1990 року - курсантом вищого навчального закладу прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

З приводу вимог про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з 28 червня 1990 року по 30 січня 1995 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років та призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня подання заяви, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції Закону від 04 квітня 2006 року), а також ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону від 03 листопада 2006 року) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Спеціальним законом, що визначає право та процедуру призначення пенсії, в даному випадку є Закон України "Про прокуратуру".

Статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Відповідно до п. "в" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", час проходження позивачем військової служби з 28 червня 1990 року по 30 січня 1995 року зараховується до загального трудового стажу і при цьому зазначений період не може бути зарахований до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про протиправність незарахування відповідачем вказаних періодів служби позивача на офіцерських посадах у Збройних Силах до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно з ч. 10 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися за призначенням пенсії в порядку, передбаченому Законом України "Про державну службу" чи Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідачем зараховано позивачу лише 13 років 3 місяці 13 днів спеціального стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 "Про прокуратуру". Зарахуванню до вказаного стажу також підлягає період навчання позивача з 01.08.1986 року по 28.06.1990 року - курсантом Сімферопольскього вищого військово-політехнічного будівельного училища.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня подання позивачем заяви необхідно відмовити з огляду на відсутність у позивача необхідного 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого вказаною статтею Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, але судами допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, то рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд, -

п о с та н о в и в :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 березня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим від 17.12.2012 року № 27 в частині не зарахування часу проходження ОСОБА_4 навчання курсантом Сімферопольскього вищого військово-політехнічного будівельного училища з 1 серпня 1986 року по 28 червня 1990 року, яка прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», для прокурорів і слідчих.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Ялта Автономної Республіки Крим зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівникам прокуратури, час проходження ОСОБА_4 навчання курсантом Сімферопольскього вищого військово-політехнічного будівельного училища з 1 серпня 1986 року по 28 червня 1990 року, який прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і : В.І. Бутенко

Т.О. Лиска

І.Я. Олендер