Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/32724/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Запоріжжі (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013

у справі № 2а-0870/3670/12

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - Товариство)

до Інспекції та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжі (далі - Управління)

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - Переяславської М.В.,

Інспекції - Дмитренка О.О.,

Управління - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Інспекції, яка полягала у ненаданні Управлінню висновку про суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за листопад 2003 року, та стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетну заборгованість з ПДВ у розмірі 12 591 082 грн. за вказаний період.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013, позов задоволено.

Судові рішення зі справи мотивовані тим, що право платника на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету підтверджено судовим рішенням зі справи № 6/232-4/409/07-АП, а тому відмова Інспекції надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про пропуск Товариством законодавчо встановленого строку 1095-денного строку для одержання з бюджету надміру сплаченого податку.

На стадії касаційного розгляду справи Товариством подано заяву про відмову від позову в частині вимог про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 12 591 082 грн. Заяву мотивовано тим, що зазначену суму було зараховано податковим органом на оплату податкових зобов'язань платника з ПДВ за березень 2014 року.

Відповідно до статті 219 КАС позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу (частина друга цієї статті).

Частиною другою статті 112 КАС визначено, що про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Аналогічні за змістом положення містяться і у пункті 2 частини першої статті 157 КАС.

Умовою прийняття судом відмови від позову, як встановлено статтею 113 КАС, є відсутність порушення такою відмовою прав, свобод чи законних інтересів інших осіб, що, в свою чергу, передбачає надання касаційним судом правової оцінки висновкам судів, покладеним в основі прийняття рішень зі спору.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у податковій декларації з ПДВ, поданій Товариством до контролюючого органу за листопад 2003 року, позивачем було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 12 404 053 грн.

За наслідками проведення Інспекцією позапланової перевірки Товариства з питання дотримання податкового законодавства при визначенні податкового кредиту з ПДВ за листопад-грудень 2003 року, березень-травень 2004 року, оформленої актом від 20.07.2004 № 11/32-6-00186542, відповідачем було прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 20.07.2004 № 0000233206/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за розглядуваний звітний період у розмірі 12 591 082 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було скасовано за результатами його оскарження Товариством у судовому порядку (згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2011 у справі № 6/232-3/409/07-АП).

Втім на час подання цього позову оспорювану суму ПДВ не було повернуто позивачеві з бюджету.

До 01.01.2011 порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексу України (далі - ПК), який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 цієї ж статті Кодексу передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

При цьому ані наведені положення Закону України «Про податок на додану вартість», ані норми ПК не обумовлюють реалізацію платником податку свого права на отримання відшкодування з бюджету наявністю в органу Держказначейства висновку податкового органу.

Не дають підстави для такого висновку і підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункт 200.12 статті 200 ПК, якими передбачено обов'язок органу державної податкової служби у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Адже наведені норми стосуються питання взаємодії суб'єктів владних повноважень у процесі виконання обов'язку держави, що не може перешкоджати реалізації права платника на отримання належних йому сум ПДВ з бюджету. Тобто ненадання податковим органом висновку про суми відшкодування ПДВ Управлінню жодним чином не може порушувати права платника, який не є суб'єктом відносин, що виникають з приводу надання такого висновку, однак не змінює обсяг прав платника щодо отримання з бюджету належних сум ПДВ.

Отже, позовні вимоги Товариства про оскарження бездіяльності Інспекції щодо ненадання Управлінню висновку про суму відшкодування ПДВ не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, а тому немає правових підстав для задоволення цих вимог.

У той же час суди цілком правомірно задовольнили позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Так, при розгляді справи № 6/232-3/409/07-АП адміністративним судом було досліджено підстави виникнення у податковому обліку Товариства від'ємного значення ПДВ у розмірі 12 591 082 грн. та перевірено дотримання платником вимог податкового законодавства при його формуванні.

У ході вирішення даного спору Інспекцією зазначені обставини не заперечувалися, докази на їх спростування не подавалися. А відтак з огляду на положення частини першої статті 72 КАС зазначені обставини мають силу преюдиції та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Доводи Інспекції про пропуск позивачем строку стягнення наміру сплаченого податку також цілком об'єктивно були відхилені судами як необґрунтовані.

Адже частиною третьою статті 99 КАС передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який діяв до 01.01.2011) встановлено строк у 1095 днів на подачу заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, з дня наступного за днем отримання права на таке відшкодування.

Згідно з пунктом 102.5 статті 102 ПК заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Отже, з урахуванням правил частини третьої статті 99 КАС саме 1095-денний строк є строком звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Враховуючи те, що позивач звернувся до суду 20.04.2012, а право на бюджетне відшкодування ПДВ в оспорюваній сумі виникло у Товариства 25.10.2011 (за наслідками набрання законної сили ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2011 у справі № 6/232-3/409/07-АП), то позивачем не пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права на отримання суми бюджетного відшкодування.

З огляду на правильність та законність оскаржуваних рішень судів у відповідній частині подана позивачами відмова від позову є такою, що не суперечить закону та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб та держави.

Згідно з частиною другою статті 228 КАС суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Прийняти відмову публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" від позову в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2003 року в сумі 12 591 082 грн.

У цій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 2а-0870/3670/12 визнати такими, що втратили законну силу.

Закрити провадження у справі № 2а-0870/3670/12 в цій частині позовних вимог.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників Міжрегіонального головного управління Міндоходів у м. Запоріжжі задовольнити частково.

3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 2а-0870/3670/12 змінити в частині визнання протиправною бездіяльності спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, яка полягала у ненаданні Управлінню державної казначейської служби України в м. Запоріжжі висновку про суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за податковою декларацією за листопад 2003 року.

У цій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько