Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К-42039/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.,

суддів: Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державного казначейства України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державного казначейства України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Просила суд визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо не приведення посадового окладу у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів», Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310) та по не усуненню порушень фінансування, нарахування і виплати заробітної плати; зобовязати Державну судову адміністрацію України нарахувати у відповідності до вимог статті 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 965 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310) та виплатити їй недоплачену частину заробітної плати за період з 1 червня 2005 року по 31 травня 2010 року; зобовязати Державну судову адміністрацію України з 1 червня 2010 року здійснювати нарахування та виплату їй заробітної плати у відповідності до вимог статті 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 965 без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації у Донецькій області щодо не приведення посадового окладу ОСОБА_2 у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів», постанови Кабінету Міністрів України № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865»); зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Донецькій області додаткове фінансування для проведення перерахунку та здійснення виплати ОСОБА_2 недоплачених сум заробітної плати, обчисленої з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов'язано Міністерство Фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року включно; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області за рахунок додатково отриманого від Державної судової адміністрації України фінансування здійснити виплату ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по липень 2010 року заробітної плати з утриманням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2010 року апеляційну скаргу Міністерства фінансів залишено без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції Міністерство фінансів України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду міста Донецька із 13 травня 2002 року.

Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що для обрахунку посадового окладу позивача за ці періоди необхідно брати не встановлений Кабінетом Міністрів України в Постанові №1243 розмір мінімальної заробітної плати у 332 грн., а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами про Державний бюджет України на відповідні роки.

У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України. Незалежність та недоторканість суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України «Про статус суддів».

Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи. Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» розмір мінімальної заробітної плати 332 грн, що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, тому суди не мали підстав для висновку про те, що ці нормативні акти суперечать Закону України «Про статус суддів». Отже, висновок судів про незаконність дій відповідача не відповідає нормам матеріального права.

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України «Про статус суддів», прийняті в межах його повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, судом касаційної інстанції у справі щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади висловлено правову позицію щодо законності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.

Вирішуючи спір, суди не використали право зупинити провадження у справі до розгляду адміністративної справи щодо оскарження нормативно-правового акту органу виконавчої влади судом касаційної інстанції, не дали правової оцінки нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як вже зазначалось, 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову №514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України, а також встановив, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

Водночас, Кабінет Міністрів України привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України лише 03 вересня 2005 року, прийнявши постанову №865 «Про оплату праці суддів».

Однак, при цьому, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці судді» від 03 вересня 2005 року №865 чинності не з 01 червня 2005 року, а з 01 січня 2006 року (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Міністерства фінансів України задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2010 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок і виплату заробітної плати, визначивши її розмір відповідно до посадового окладу з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.В. Ліпський

Судді: С.В. Головчук

Ю.К. Черпак