Історія справи

Постанова ВАСУ від 18.06.2014 року у справі №826/3873/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/800/48947/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Енергохім»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р.

у справі № 826/3873/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Енергохім»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Енергохім» (далі - позивач, ТОВ «НВО «Енергохім») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило суд: - визнати наказ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.10.2012 р. № 1652 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» протиправним та скасувати його; - визнати неправомірними дії відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «НВО «Енергохім» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2012 р.; - визнати неправомірними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо складання акта від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВО «Енергохім» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2012 р.; - скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 р. № 0013252208 та № 0013262208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу ТОВ «НВО «Енергохім» залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

В судове засідання 18.06.2014 р. представники сторін не з'явились, тому справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.10.2012 р. по 07.11.2012 р., згідно обставин передбачених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу № 1652 від 25.10.2012 р., посадовою особою ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «НВО «Енергохім» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 109 181 грн.; - підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 87 345 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 29.11.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0013252208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 109 182 грн., у тому числі 87 345 грн. - за основним платежем та 21 837 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0013262208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 136 486 грн., у тому числі 109 181 грн. - за основним платежем та 27 295 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу від 25.10.2012 р. № 1652, визнання неправомірними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та складання за її результатами акта перевірки від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було правомірно прийнято оскаржуваний наказ щодо проведення перевірки позивача, та таку перевірку було проведено податковим органом з дотриманням вимог чинного законодавства, і за її наслідками правомірно складено акт перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, оскаржуваний наказ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.10.2012 р. № 1652 Про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, був прийнятий з підстав, визначених підпунктом 78.1.1 пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а саме, за наслідками отримання податкової інформації, що свідчить про можливі випадки порушення платником податку - ТОВ «Леміш Груп» податкового законодавства та ненадання позивачем, на думку відповідача, у повній мірі витребовуваних доказів і пояснень на письмовий запит податкового органу від 08.08.2012 р. № 5592/10/22-810.

Позапланова невиїзна документальна перевірка згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проводиться на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про призначення перевірки та інформації про дату початку та місце проведення перевірки. При цьому дотримання зазначених умов, а саме відправлення відповідного листа, достатньо для початку перевірки.Сам факт отримання платником податків відповідного повідомлення не є необхідним для виникнення права на проведення перевірки, тому, як наслідок, у цьому випадку необхідно визначатися із юридичною долею податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами невиїзних перевірок, навіть якщо вони були проведені із процедурними порушеннями.

Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до пункту 3 оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для скасування спірного наказу від 25.10.2012 р. № 1652, визнання неправомірними дій відповідача щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки та складання акта перевірки від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306.

Разом із тим, суд касаційної інстанції на може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2012 р. № 0013252208 та № 0013262208 з огляду на наступне.

Як слідує з акту перевірки від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306 та обставин встановлених судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп», оскільки, на переконання відповідача, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом було укладено без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними. Вказані доводи були зроблені відповідачем на підставі інформації вказаної в АІС «Податки», листа ДПС у м. Києві № 1366/7/22-108 від 20.08.2012 р., вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 р. по справі № 2610/9798/2012, згідно з якими встановлено фіктивність ТОВ «Леміш Груп» та відсутність у нього реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було здійснено ряд правочинів щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (компонентів для виробництва дезактивуючих засобів) із контрагентам-постачальником ТОВ «Леміш Груп».

Придбані у контрагента-постачальника компоненти для виробництва дезактивуючих засобів в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності для виробництва засобів дезактивуючих «ЩИТ», які згідно укладеного між ТОВ «НВО «Енергохім» та ДП НАЕК «Енергоатом» договору поставки № 2506/09 від 25.06.2009 р. поставлялись для потреб ВП «Запорізька АЕС», ВП «Южноукраїнська АЕС», ВП «Рівненська АЕС» та ВП «Хмельницька АЕС»

На час здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як юридична особа, мав статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання сторонами вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Позивач надав беззаперечні докази, які свідчать про товарність господарських операцій, про фактичне отримання приданого товару, безготівкову оплату за нього і фактичне використовування для власних потреб.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів через відсутність у останнього необхідних умов (трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів) для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що особи, причетні до скоєння злочинів, визнані винними та засудженні вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 р. по справі № 2610/9798/2012, однак це не є свідченням того, що саме позивач в момент здійснення господарських операцій з контрагентом-постачальником був обізнаний з наявністю у останнього мети, що суперечить інтересам суспільства.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій зазначене не було враховане.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним у акті перевірки контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних в частині скасування наказу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.10.2012 р. № 1652 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», визнання неправомірними дій ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «НВО «Енергохім» та складання акту від 12.11.2012 р. № 993/22-08/31454306. В частині відмови у задоволенні позовних про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2012 р. № 0013252208 та № 0013262208 винесених ДПІ у Печерському районі м. Києва, висновки судів першої та апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 225, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Енергохім» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. у справі № 826/3873/13-а в частині відмови у адміністративному позові щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2012 р. № 0013252208 та № 0013262208 - скасувати. Позов в цій частині задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 29.11.2012 р. № 0013252208 та № 0013262208.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 р. у справі № 826/3873/13-а -а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко