Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/80389/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Винокурова К.С., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, за касаційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова на постанову Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2012 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова (далі - Управління ПФУ) про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-УІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-УІ, в редакції спірного періоду) з 1 січня 2012 року введено нові ставки окладів суддів місцевих судів.

А тому, у квітні 2012 року він звернувся до відповідача та просив здійснити перерахунок призначене йому довічне грошове утримання судді у відставці, у якому останній відмовив.

Вважаючи це порушенням прав, ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Київський районний суд м. Харкова постановою від 15 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2012 року позов задовольнив.

Визнано неправомірними дії та зобов'язано Управління ПФУ здійснити ОСОБА_4 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 80 відсотків грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді згідно довідки Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2012 року №107, з 1 січня 2012 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та відмовити в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що рішення відповідача про відмову в перерахунку довічного утримання судді у відставці не грунтується на законі.

Проте до такого висновку суди частково дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до постанови Верховної Ради України від 11 грудня 2003 року №1396-ІУ, наказу Господарського суду Харківської області від 22 грудня 2003 року №242-к ОСОБА_4 звільнений з посади судді цього суду в зв'язку з виходом у відставку та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді.

Задовольняючи позов і зобов'язуючи Управління ПФУ здійснити ОСОБА_4 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з розрахунку 80 відсотків грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді починаючи з 1 січня 2012 року суди попередніх інстанції не врахували законодавчих обмежень щодо граничного розміру такого.

Так, згідно з положеннями частини 3 статті 138 Закону №2453-УІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до частини 5 статті 138 Закону № 2453-УІ, у редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI, яка діяла на період 1 грудня 2012 року, виплата щомісячного довічного грошового утримання призначеного відповідно до цієї статті на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу", припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 грудня 2012 року має здійснюватися у відповідності до положень законодавства, чинного у цей період часу.

При цьому слід ураховувати, що такі законодавчі обмеження діяли до

3 червня 2013 року.

Так, рішенням Конституційного Суду України 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 встановлено, що підлягають застосуванню частини 1, 2 статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668 як такі, що не суперечать Конституції України; частина 3 статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668, яка суперечить Конституції України‚ не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина 3 статті 138 Закону № 2453 в редакції до змін, внесених Законом № 3668, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Перше, друге, трете речення частини 5 статті 138 Закону № 2453 у редакції Закону № 3668, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Проте підлягають застосуванню перше речення частини 5 статті 138 Закону № 2453 в редакції до змін, внесених Законом № 3668, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку"‚ та четверте речення частини 5 статті 138 Закону № 2453 зі змінами, внесеними Законом № 3668, а саме: «Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Дія статті 2 Закону № 3668 не поширюється на Закон № 2453. Дія абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668 не поширюється на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

Спеціальним законом, що регулює гарантії соціального захисту суддів є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно пункту 1 статті 129 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно (з урахуванням статті 12 Закону України «Про державний бюджет на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282- VI.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, зокрема зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Зміст статті 138 Закону № 2453-УІ в редакції, яка діє внаслідок прийняття рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, чітко та однозначно встановлено співвідношення та залежність розміру місячного довічного грошового утримання судді у відставці від розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Існуюче формулювання змісту статті зазначеної закону є цілком достатнім для того, щоб зробити висновок, що зміна розміру грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, є достатньою підставою для зміни розміру відповідного місячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами Управління ПФУ щодо наявності прямо передбаченого порядку перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці тільки для суддів Конституційного Суду України.

Суди дійшли правильного висновку, що розмір місячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від співвідношення та розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а тому підлягає перерахунку відповідно до статті 129, 138 Закону №2453-УІ, з урахуванням вищезазначених обмежень граничного розміру.

Зважаючи на те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів попередніх інстанцій є помилковими лише в частині, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції зі скасуванням рішення апеляційного суду.

За приписами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частьині.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2012 року скасувати.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2012 року змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати рішення відповідача протиправним та зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова здійснити ОСОБА_4 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у розмірі 80 відсотків грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, згідно довідки Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2012 року №107, починаючи з 1 січня 2012 року в межах десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.