ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/63958/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Гриценко А.М.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі № 810/2652/14 за позовом Приватного підприємства Торгівельно-комерційної фірми "Дари ланів" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство Торгівельно-комерційна фірма "Дари ланів" (далі - ПП ТКФ "Дари ланів") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними, скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2013 року № 0019461504 та податкову вимогу від 27 березня 2014 року №539-25.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 червня 2002 року між позивачем та Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області укладено Договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1628 га., за умовами якого орендна плата за використання земельної ділянки з урахуванням земельного податку вноситься орендарем один раз на місяць у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки.

У період з 19 листопада 2013 року по 25 листопада 2013 року, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової звітності з плати за землю ПП ТКФ "Дари ланів" за звітний податковий період 2011-2013 роки, за результатами якої складено Акт від 26 листопада 2013 року №313/15-04 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 288 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) за період з 2011 по 2013 рік, у зв'язку з чим занижено річну суму з орендної плати за 2011 рік на суму 7 128,33 грн., за 2012 рік - на 7 128,33 грн., за 2013 рік (січень-вересень) - на 5 346,27 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 16 грудня 2013 року № 0019461504 про стягнення збільшеного розміру орендної плати за землю та штрафних санкцій на загальну суму 23 613,62 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами розгляду якого, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Крім того, судами встановлено, що у зв'язку з несплатою позивачем визначеного вказаним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання, ДПІ винесено податкову вимогу від 27 березня 2014 року №539-25.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 16 грудня 2013 року № 0019461504, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, донараховуючи орендну плату позивачу понад розмір, визначений у договорі, діяв не в межах повноважень, визначених чинним законодавством та з порушенням права позивача на погодження розміру орендної плати за відповідним договором оренди..

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За нормами пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

За змістом пунктів 288.2, 288.5 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно з підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування плати за змелю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 20 лютого поточного року (в 2010 - 2011 роках - до 1 лютого) подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу, а розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативно грошової оцінки землі.

Тобто, у разі зміни нормативно грошової оцінки землі та ставки податку від нормативної грошової оцінки, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати наведеним законодавчим положенням та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж обчислений за викладеними правилами.

З визначеного мінімального та максимального розміру орендної плати за земельну ділянку державної і комунальної власності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки з набранням чинності ПК України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням вимог підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

З огляду на викладене, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 16 грудня 2013 року № 0019461504.

Водночас, стосовно позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 27 березня 2014 року №539-25, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення рішення.

У відповідності до підпункту 153 пункту 1 статті 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

За змістом пункту 18 статті 56 ПК України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Пунктом 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року №1037, протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, податкова вимога з податку, що оскаржується не надсилається.

Судами встановлено, що податкова вимога була прийнята відповідачем 27 березня 2014 року. При цьому, адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2013 року №0019461504 закінчилось лише 26 березня 2014 року.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на час винесення оскаржуваної податкової вимоги визначена відповідачем сума податкового зобов'язання була неузгодженою та не могла вважатись податковим боргом в розумінні ПК України.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з того, що обставини у справі судами першої та апеляційної інстанції досліджено повно, але суди порушили та невірно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні в частині та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 210, 214-215, 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 16 грудня 2013 року № 0019461504.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В решті, постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі № 810/2652/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: