Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К/9991/8793/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С.В.

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги за речове майно,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги за речове майно.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 квітня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача видати позивачу речове майно за період з 11.03.2000 на суму 3979грн та стягнуто на користь позивача 978,50грн компенсації за неотримане речове майно за період до 11.03.2000.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу і з 08.08.2008 був звільнений з військової служби в запас, виключений зі списків особового складу військової частини та знятий зі всіх видів забезпечення.

Після звільнення зі служби йому не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 року №1444.

Колегія суддів з такими висновками судів погодитись не може.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.

Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, а тому відповідач діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства і правові підстави для задоволення позову відсутні.

Посилання позивача в обґрунтування свої позовних вимог на постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 року №1444 є безпідставними, оскільки нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Чернігівського обласного військового комісаріату задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги за речове майно відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. Гаманко

Судді С.В. Білуга

А.Ф. Загородній

З оригіналом згідно

Помічник судді О.П.Торута