Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2015 р. м. Київ К/800/19774/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління міського майна Маріупольської міської ради на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі № 805/15968/13-а за позовом Державної фінансової інспекції у Донецькій області до управління міського майна Маріупольської міської ради про зобов'язання виконати пункти вимоги, -ВСТАНОВИЛА:Державна фінансова інспекція у Донецькій області звернулась до суду з позовом до управління міського майна Маріупольської міської ради про зобов'язання виконати пункти вимоги.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року позов задоволено частково.

Зобов'язано управління міського майна Маріупольської міської ради в особі керівника, виконати не вчинені дії, зазначені в пунктах 2 та 3 вимоги від 20 серпня 2013 року

№ 26-01-34/1333, а саме: відобразити дебіторську заборгованість за організаціями, щодо яких занижено розмір орендованих площ місць загального користування та щодо яких недоотриманні управлінням власні надходження від плати за послуги обслуговування орендарів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Зобов'язано управління міського майна Маріупольської міської ради в особі керівника, виконати не вчинені дії, зазначені в пунктах 2, 2.1, 3 та 3.1 вимоги від 20 серпня 2013 року

№ 26-01-34/1333.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду, управління міського майна Маріупольської міської ради звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуальною права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Маріупольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено ревізію фінансово-господарської діяльності управління міського майна Маріупольської міської ради за період з 01 липня 2011 року по

31 травня 2013 року, за результатами якої складено акт від 06 серпня 2013 року №05-860/024.

З метою усунення виявлених в результаті ревізії порушень, Маріупольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією направлено відповідачу вимогу від 20 серпня 2013 року

№ 26-01-34/1333, якою управління міського майна Маріупольської міської ради зобов'язано, зокрема: пунктами 2, 2.1 - стягнути з осіб, винних у недоотриманні орендної плати на суму

16,0 тис. грн.., в тому числі шляхом відображення дебіторської заборгованості та проведення претензійно-позовної роботи; пунктами 3, 3.1 - стягнути з осіб, винних у недоотриманні коштів на суму 0,37 тис. грн., в тому числі шляхом відображення дебіторської заборгованості та проведення претензійно-позовної роботи.

З метою зобов'язання відповідача виконати вищезазначені пункти вимоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 20 квітня 2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, позивачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання виконати вимогу.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 28 жовтня 2014 року №21-462а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу управління міського майна Маріупольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Державної фінансової інспекції у Донецькій області до управління міського майна Маріупольської міської ради про зобов'язання виконати пункти вимоги відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом

України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України

Судді: (підписи)