Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2015 р. м. Київ К/800/49854/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів Мороз Л.Л.,Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року

у справі № 2а-0870/12256/11

за позовом Бердянського міського центру зайнятості

до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області

третя особа Запорізький обласний центр зайнятості

про скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року Бердянський міський центр зайнятості звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просив скасувати пункти 2, 3 вимоги Контрольно-ревізійного Управління в Запорізькій області щодо усунення порушень від 15.12.2011 № 002-14/1638.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 обов`язкових вимог Контрольно-ревізійного відділу в м. Бердянську і Бердянському районі щодо усунення порушень від 15.12.2011 № 002-14/1638. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову, Державна фінансова інспекція в Запорізькій області оскаржила їх в цій частині у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову повністю.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Бердянський міський центр зайнятості просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 КАС України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, проведеною ревізією дотримання законодавства при нарахуванні та виплати працівникам допомог, премій, інших заохочувальних та компенсаційних виплат було серед іншого встановлено, що розмір премії заступнику директора БМЦЗ ОСОБА_2 протягом періоду з 01.07.2010 по 01.10.2011 встановлювався наказами, виданими директором БМЦЗ ОСОБА_3, чим не дотримано вимоги пункту 4 наказу від 24.03.2006 № 86. На підставі наказів, виданих директором БМЦЗ ОСОБА_3, було проведено нарахування та здійснено виплату премії заступнику директора ОСОБА_2 у загальній сумі 7 520,51 грн., на які відповідно нараховано та перераховано внесків до державних цільових фондів в загальній сумі 2 764,55 грн.

На підставі акта ревізії діяльності Бердянського міського центру зайнятості керівникові позивача пред'явлено вимогу відповідача від 15.12.2011 № 002-14/1638, згідно з пунктом 2 якої позивач зобов'язаний провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво сплачених коштів у загальній сумі 10 285,06 грн. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах кошти у загальній сумі 7 520,51 грн. у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 КЗпП та статті 1166 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування пункту 2 вимоги від 15.12.2011 № 002-14/1638, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов в цій частині є обґрунтованим, а вказаний пункт вимоги - незаконним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій та вважає його помилковим з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно < … >, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до змісту пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 09.01.2001 № 111 (чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

У справі, яка розглядається, відповідач пред'явив пункт 2 вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов.

Тому цей позов в частині визнання протиправним та скасування пункту 2 вимоги від 15.12.2011 № 002-14/1638 відповідача щодо проведення претензійно-позовної роботи з метою повернення зайво виплачених коштів, а в іншому випадку вжиття заходів щодо забезпечення стягнення цих коштів з винних осіб, задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.02.2015 у справі № 21-632а14.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування пункту 2 вимог від 15 грудня 2011 року № 002-14/1638 скасувати, відмовивши у задоволенні позову в цій частині.

У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Л. Мороз

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом Помічник судді М.Р. Мергель