Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/42053/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Васильченко Н.В.,Смоковича М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради до Рівненської міжрайонної державної фінансової інспекції про визнання вимоги протиправною в частині, за касаційною скаргою Рівненської міжрайонної державної фінансової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, -

в с т а н о в и в:

У липні 2011 року комунальне теплопостачаюче підприємство «Комуненергія» Рівненської міської ради звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною вимогу Контрольно-ревізійного відділу в м. Рівне та Рівненському районі про усунення виявлених ревізією порушень № 270-11/11136 від 04.07.2011 в частині донарахування доходів від надання послуг з теплопостачання КЕВ м. Рівне на загальну суму 427917,88 грн., та повернення до Державного бюджету отриманої субвенції на суму 379288,38 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправною вимогу Контрольно-ревізійного відділу в м. Рівне та Рівненському районі № 270-11/11136 від 04.07.2011 в частині відшкодування донарахованих в ході ревізії доходів від нарахування послуг з теплопостачання КЕВ м. Рівне на загальну суму 427917,88 грн. та повернення до Державного бюджету України зайво отриманої субвенції на суму 379288,38 грн.

У касаційній скарзі Рівненська міжрайонна державна фінансова інспекція, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що відповідно до п.п.1.1.4.1, 1.3.4.2 плану контрольно-ревізійної роботи контрольно-ревізійного відділу в м. Рівне та Рівненському районі на І квартал 2011 року, на підставі направлення № 270-23/17 від 18.02.2011, відповідачем проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради за період з 01.07.2009 по 31.01.2011, та ревізію використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведенням тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування за 2008-2009 роки за період з 01.01.2008 по 31.01.2011. Проведеною ревізією встановлено ряд порушень, які викладено в акті № 270-16/12 від 19.05.2011.

На цій підставі відповідачем складено вимогу № 270-11/11136 від 04.07.2011 про усунення виявлених ревізією порушень, спірною частиною якої є відшкодування суми донарахованих в ході ревізії доходів від надання послуг з теплопостачання КЕВ м. Рівне за період 01.01.2008 по 10.11.2009 на загальну суму 427917,88 грн., та повернення до Державного бюджету зайво отриманої субвенції на суму 379288,38 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вимоги в оскаржуваній частині, як того вимагає частина 2 статті 71 КАС України.

При касаційному перегляді судових рішень у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон) передбачав, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону, згідно з яким Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній фінансовій інспекції надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За результатами аналізу наведених положень колегія суддів вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення (повернення коштів).

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За змістом статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Рівненської міжрайонної державної фінансової інспекції задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради до Рівненської міжрайонної державної фінансової інспекції про визнання вимоги протиправною в частині.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: