Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" серпня 2016 р. м. Київ К/800/15822/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Кобилянського М.Г., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року

у справі № 820/1330/16

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області

треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до апеляційного суду Харківської області, треті особи: ДСА України, Державна казначейська служба України, в якому просила визнати неправомірною відмову у розрахунку та виплаті їй вихідної допомоги при виході у відставку та зобов'язати нарахувати та виплатити таку допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою штатною посадою.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі апеляційний суд Харківської області посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, з 22 червня 1987 року по 21 листопада 1992 року ОСОБА_1 працювала суддею Лозівського районного суду Харківської області, з 1 грудня 1992 року - суддею апеляційного суду Харківської області, постановою Верховної Ради України №570 - IV від 20 лютого 2003 року обрана суддею безстроково, де працювала по 5 серпня 2015 року.

Позивачем 30 березня 2015 року було подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636 -VIII у зв'язку з поданням заяви про відставку та відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України, ОСОБА_1 була звільнена з посади судді апеляційного суду Харківської області та наказом голови апеляційного суду Харківської області від 5 серпня 2015 року №04-03/75-ОС відрахована зі штату апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та наданням відставки на підставі зазначеної вище постанови.

Позивач 25 лютого 2016 року звернулась до апеляційного суду Харківської області з заявою, в якій просила здійснити розрахунок та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбачену частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка була чинною на час набуття нею права на отримання вихідної допомоги.

Листом апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2016 року №03-54/3936 у здійсненні розрахунку та виплаті вихідної допомоги позивачу було відмовлено з посиланням на втрату чинності статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про виплату суддям при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй таку допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили з того, що право на відставку позивач набув до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку відповідно до статті 136 вказаного закону.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно частин 1, 3, 4 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року №636-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частин 2, 6 статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року №636-VIII), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16 липня 2015 року).

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки відповідач, при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу, діяв з дотриманням вимог передбачених Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене та відповідно до змісту вказаних положень чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального прав, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.Г. Кобилянський

Ю.Й. Рецебуринський