Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/43731/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізького обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2013 року ОСОБА_2 (надалі також позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі - відповідач, Управління), Запорізького обласного військового комісаріату та просив:

- визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Запорізького обласного військового комісаріату в частині не нарахування пенсії у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 4 липня 2002 року, починаючи з 12 грудня 2009 року;

- зобов'язати Управління нарахувати позивачу пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 4 липня 2002 року, починаючи з 12 грудня 2009 року;

- зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплату заборгованості по неотриманій пенсії з 12 грудня 2009 року;

- зобов'язати Запорізький обласний військовий комісаріат надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області всі документи, необхідні для призначення пенсії.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, в задоволені позову повністю відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати вищенаведені судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем надіслано до суду заперечення на касаційну скаргу, в якій зазначено, що на час звільнення ОСОБА_2 не досяг встановленого законом віку, а тому, враховуючи редакцію пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на момент його звернення до Управління (21 листопада 2012 року та 16 жовтня 2013 року) в нього відсутнє право на призначення відповідної пенсії. А тому Управління просило залишити рішення першої та апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в лавах збройних сил СССР з 22 квітня 1976 року по 5 грудня 1990 року.

На час звільнення зі служби вислуга склала більш ніж 12 років та 6 місяців, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. Загальний трудовий стаж складає більш ніж 25 календарних років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачу виповнилося 45 років,

21 листопада 2012 року ОСОБА_2 звертався до Запорізького обласного військового комісаріату із заявою про призначення пенсії з проханням підготувати всі документи та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення пенсії з 21 листопада 2011 року.

21 листопада 2012 року позивач також звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 19 липня 2002 року.

Однак, в задоволенні вищезазначених заяв позивачу було відмовлено. Не погоджуючись із даними відмовами, ОСОБА_2 звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що особи, які звернулися за призначенням пенсії за вислугу років, передбачену пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року мали право на призначення такого виду пенсії при досягненні 45-річного віку незалежно від часу звільнення зі служби.

Вказали, що позивач звернувся вперше до Управління 21 листопада 2012 року, на той час діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», яка пов'язувала право на пенсію зокрема з тим, щоб на час звільнення зі служби особа досягла 45 років. Оскільки на час звільнення позивач не досяг встановленого законом віку, а отже у нього відсутнє право на призначення відповідної пенсії.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 220 Кодексу адміністративного судочиснтва України (надалі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Отже, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватись в межах касаційної скарги.

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (надалі - Закон № 2262-XII).

Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

У певний час існували положення статті за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років при наявності інших обов'язкових показників.

Верховний Суд України у своїй постанові від 9 лютого 2012 року (справа № 21-322а11) вказав, враховуючи висновки рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій), виходячи із розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по пенсійному забезпеченню військовослужбовців та прирівняних до них осіб виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Згідно з частиною другою статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, право на призначення пенсії у позивача виникло ІНФОРМАЦІЯ_1 року - із моменту, коли йому виповнилось 45 років.

На момент виникнення у позивача права на пенсію діяла наступна редакція пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції від 4 липня 2002 року) - право на пенсію за вислугу років мали, зокрема, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у ОСОБА_2 права на призначення пенсії за вислугою років, передбачену пунктом «б» статті 12 Закону № 2262-XII в редакції від 4 липня 2002 року, є помилковими та суперечать практиці Верховного Суду України.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 229 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 6 грудня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати ОСОБА_2 пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 4 липня 2002 року, починаючи з 12 грудня 2009 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зробити перерахунок та виплату заборгованості пенсії з 12 грудня 2009 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.