Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/9991/37247/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 р.

у справі №2а/1770/3791/2011

за позовом Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Дубровицький держспецлісгосп»

до Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Дубровицький держспецлісгосп» звернулось до суду з позовом до Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 р., позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. №0000452340/0, присуджено на користь позивача із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 23.11.2010 р. по 06.12.2010 р. працівниками податкового органу було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2010 р., за наслідками якої складено акт від 09.12.2010 р. №197/23/33166919.

У ході проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп7.3.1 п.7.3 ст.7, п.8№.1, п.8-1.6 ст. 8№ Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: безпідставне користування спеціальним пільговим режимом оподаткування ПДВ з 01.05.2009 р. по 30.09.2010 р., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 162 119,00 грн.

На підставі висновків акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. №0000452340/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 388 434,50 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 21.12.2010 р. №0000452340/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 243 178,50 грн., скасовано в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 145 256,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач зареєстрований як юридична особа Дубровицькою районною державною адміністрацією Рівненської області 05.11.2004 р., видами діяльності за КВЕД позивача є: 02.01.1 лісівництво та лісозаготівлі, 02.02.0 надання послуг у лісовому господарстві, 51.53.1 - оптова торгівля деревиною, 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту. Вказані обставини підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій серії АБ №162203 та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №226942.

З 01.05.2009 р. позивач зареєстрований органом державної податкової служби як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за видом діяльності надання послуг у лісовому господарстві, лісівництво та лісозаготівлі, що підтверджується свідоцтвом №100223245 (бланк серії НБ №031921).

Відповідно до обраного режиму оподаткування позивачем сума податку на додану вартість залишалася у розпорядженні підприємства, при цьому за період з 01.05.2009 р. по 30.09.2010 р. ця сума становить 179 756,00 грн.

У той же час, відповідач при проведенні перевірки дійшов висновку, що позивач отримував доходи лише від реалізації готової продукції, а саме - будівельного лісу, пиловнику, балансів, техсировини та дрів для опалення.

Відповідно до п.8№.1 ст. 8№ Закону України «Про податок на додану вартість», чинному на час виникнення спірних правовідносин, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 8№.2 ст. 8№ цього ж Закону передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Згідно з п. 8№.6 ст. 8№ Закону сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником (п. 8№.7 ст. 8№ Закону).

Для цілей ст. 8№ цього Закону термін «діяльність у сфері лісового господарства (лісництво)» застосується для позначення діяльності, пов'язаної з: а) залісенням, вирощуванням і доглядом за деревами або чагарниками чи вирубуванням дерев та/або чагарників; б) збиранням дикорослих грибів та ягід, інших дикорослих рослин, їх обробкою та консервацією.

Підпунктом 8№.15.7 п. 8№.15 зазначеної статті передбачено, що Кабінет Міністрів України визначає та оприлюднює повний перелік видів діяльності, на які поширюються норми цієї статті, згідно з Національним класифікатором України "Класифікація видів економічної діяльності", затвердженим відповідно до Закону України "Про стандартизацію".

На виконання вказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість» Кабінетом Міністрів України постановою від 21.01.2009 р. №23 затверджено Перелік видів діяльності, на які поширюються норми ст. 8№.

Аналізуючи викладене, суд касаційної інстанції доходить висновку, що для підприємств, які здійснюють діяльність у сфері лісового господарства, спеціальний режим оподаткування поширюється на операції, що здійснюються в межах видів діяльності, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість» та Переліком, у результаті яких відбувається поставка сільськогосподарських товарів, що відповідають визначенню, наведеному у п. 8№.7 ст. 8№ Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, встановивши, що позивач здійснював поставку лісоматеріалів та дров, отриманих внаслідок життєдіяльності лісових ресурсів та їх обробки, що належать до групи 44 УКТ ЗЕД та не є сільськогосподарськими товарами, які віднесені до груп 1-24 УКТ ЗЕД, суди для правильного вирішення даного спору мали вказати, що така діяльність має оподатковуватися у загальновстановленому порядку.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій при визначенні того, що позивач як сільськогосподарське підприємство, на законних підставах оподатковував податком на додану вартість в межах спеціального режиму оподаткування зазначені в акті перевірки види діяльності та продукцію, як такі, що визначені Законом України «Про податок на додану вартість» та Переліку видів діяльності, на які поширюються норми ст. 8№ вказаного Закону.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2012 р. у справі №2а/1770/3791/2011 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.