Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" серпня 2015 р. м. Київ К/800/37566/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В.

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі № 345/361/13-а за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

В січні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківсьої області, в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь разову щорічну допомогу на оздоровлення за 2012 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року, позов задоволено частково: визнано дії відповідача щодо невиплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 2-ї групи, відповідно до вимогст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 2012 році протиправними та зобов'язано виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення, як інваліду 2-ї групи, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2012 рік в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, встановленої Законом України «Про державний бюджет» на момент проведення виплати, із врахуванням виплачених сум. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скаргзі, правильність

застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової

оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу

адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при вирішенню спору застосуванню підлягаю ст. 48 вказаного Закону, а посилання відповідача на Закон України «Про Державний бюджет на 2012 рік» та постанову Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року, є таким, що звужує обсяг передбачених законом та гарантованих Конституцією України прав позивача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та згідно довідки МСЕ №201102 визнана інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 48 вказаного Закону передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам І і ІІ групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2012 рік" встановлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" установлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, інвалідам II групи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення складає 120 грн.

Вищезазначені положення Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік" прийняті пізніше ніж Закон України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є чинними.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012 визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших і сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 визначено право Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розмір соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій цих вимог не врахували та прийшли до помилкових висновків про неправомірність дій відповідача при нарахуванні позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.

Відповідно до статті 229 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди попередніх інстанцій повно і правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради задовольнити.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Калуської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: