Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2014 р. м. Київ К/800/31118/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кіровоградської митниці на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 1170/2-а-43/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича

фірма «Агросвіт»

до Кіровоградської митниці

про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними, визнання дій

протиправними,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Агросвіт» (надалі також - ТОВ НВФ «Агросвіт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської митниці (надалі також - відповідач) про визнання дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 протиправними та визнати їх нечинними.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року позов задоволено. Визнано дії Кіровоградської митниці щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 протиправними та визнано податкові повідомлення-рішення нечинними.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Кіровоградської митниці залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року у справі № 1170/2а-43/12 - без змін.

Кіровоградська митниця в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницькою діяльністю та мита, що ввозиться суб'єктами підприємницької діяльності на підставі податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 (сума грошового зобов'язання 9798, 83 грн.) та № 44 (сума грошового зобов'язання 1949, 56 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті невиїзної документальної перевірки від 28 листопада 2011 року № 0007/1/901000000/0023233729, про порушення позивачем вимог правил 1, З (b) та 6 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, затверджених Законом України «Про Митний тариф Україyи» (в редакції на момент митного оформлення), що призвело до невірної класифікації товару «фунгіцид для протруювання насіння VІТАVАХ 200FF»? оформленого за ВМД №901030000/2011/001178 від 7 вересня 2011 в кількості 1980 літрів (партія № LТ1В28R279) за кодом 3808 92 90 00 замість коду згідно УКТ ЗЕД 3808 92 ЗО 10 і, як наслідок, до оподаткування товару за ставкою ввізного мита 0% замість 6,5%.

Відповідно до пункту 35 статті 1 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року № 92-IV (надалі також - «МК України»; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Пунктом 19 статті 1 МК України дано визначення поняттю митних процедур, а саме - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Згідно з підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 54.5 статті 54 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом статті 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у цій справі не встановлено.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів) у вільний обіг, тому в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням, на думку митного органу, помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати невиїзної документальної перевірки.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та встановивши факт віднесення відповідачем товару до певного коду товарної номенклатури, при прийнятті митної декларації, та пропуску товару на митну територію України, виконали обов'язок, який передбачений положеннями статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України щодо приведення судової практики у відповідність до рішень Верховного Суду України, а саме дотрималися правової позиції, що висловлена в постанові від 16 січня 2012 року по справі № 21-267а11.

Окрім того, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано звернули увагу на положення правила з правила 3(b) Основних правил інтерпретації УКТЗНД, затверджених Законом України «Про митний тариф України», відповідно до якого суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати.

Між тим, відповідач зробив висновок щодо порушення позивачем вказаного правила, не з'ясуваши компоненту, який визначає основні властивості товару ввезеного позивачем, а лише послався на те, що масова частка тираму (18,4%) переважає масову частку карбоксилу (18,3%).

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 прийняті відповідачем без дотримання вимог, що визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України для рішень суб'єктів владних повноважень.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом, з тим задовольняючи позовні вимоги про визнання дій відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 неправомірними, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на наступне.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Виходячи з наведеного, особами до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень не є обставинами, які самі по собі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача. Обставинами, що породжують обов'язки для позивача є винесені податкові повідомлення-рішення, а відтак належним способом відновлення порушених прав позивача є саме скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи те, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень в частині задоволення позовних вимог про дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання дій відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень протиправними та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Кіровоградської митниці задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання дій Кіровоградської митниці щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 протиправними.

Ухвалити в цій частині позовних вимог нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Агросвіт» про визнання дій Кіровоградської митниці щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 43 та № 44 протиправними.

В решті постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко