Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2015 р. м. Київ К/800/32483/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 рокуу справі№2а/2370/2829/2012 за позовомОСОБА_3 доДержавної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області провизнання дій протиправними,-

в с т а н о в и в:

Суб'єкт господарювання фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії службових осіб Державної податкової інспекції у м.Черкаси по проведенню документальної позапланової перевірки та складанні акта перевірки від 12 березня 2012 року за №165/17-2107/НОМЕР_1.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 27 лютого 2012 року по 3 березня 2012 року проведена документальна позапланова перевірка на предмет дотримання суб'єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Гласс-Компані ЛТД», ТОВ «Трансавто», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Парламентс 2011», ТОВ Трансстрой ЛТД», ТОВ «Гарант Транс Строй ЛТД», ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Транс-Сервіс ЛТД», ТОВ «Гарант-Сервіс ЛТД», ТОВ «Гарант-Холдінг ЛТД» за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 12 березня 2012 року №165/17-2107/НОМЕР_1, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги:

- пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого платником завищено суму податкового кредиту за грудень 2010 року на 6033,33 грн.;

- пункту 4.1 ст. 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого платником занижено суму податкового зобов'язання за грудень 2010 року на 6033,33 грн.;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником завищено суму податкового кредиту за січень-травень, серпень, листопад 2011 року на 204760,34 грн.;

- статті 187 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму податкового зобов'язання за січень-травень, серпень, листопад 2011 року на 204760 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач провівши перевірку та склавши за її результатами оскаржуваний акт, діяв всупереч та не у спосіб, що передбачений законодавством України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Як установлено частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У відповідності до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Позивач фактично оскаржує дії відповідача при проведенні перевірки, а також висновки податкового органу, викладені в акті перевірки.

Висновки податкового органу за наслідками проведення перевірки, викладені у відповідному акті, не породжують для суб'єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а отже, не порушують його права та законні інтереси.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків, є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Водночас, слід відзначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження дій контролюючих органів при проведенні перевірок (в тому числі з викладення висновків в акті перевірки) можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки та складання акта перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ та дії відповідача не є юридично значимими для позивача.

З таких підстав, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в позові.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області задовольнити, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев