Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2014 року м. Київ К/9991/21721/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Капацій М.М.,

відповідача - Давиденко Ю.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011

у справі № 2а-1670/5473/11

за позовом приватного акціонерного товариства "Кременчуцьке спеціалізоване управління №17" (далі - Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.06.2011 № 0005442301/1970 у зв'язку з його протиправністю.

Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити, посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 8.3.1, 8.3.2, 8.3.5 пункту 8.3, підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Кременчуцької ОДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2010, оформлену актом від 27.05.2011 № 3414/23-209/01413891. За наслідками цієї перевірки Кременчуцькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2011 № 00054421301/1970, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 115 778,75 грн. (у тому числі 92623 грн. за основним платежем та 23155,75 грн. за штрафними санкціями).

Однією з підстав для оспорюваного донарахування слугував висновок податкової інспекції про безпідставне включення позивачем до валових витрат Товариства витрат на придбання питної води «Роса», які не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Пунктом 115 Інструкції по санітарному утриманню приміщень та обладнання виробничих підприємств, затвердженої Головним санітарно-епідеміологічним управлінням Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31.12.1966 № 658-66, передбачено, що промислові підприємства повинні бути забезпечені доброякісною питною водою. Застосування сирої води для пиття дозволяється лише з дозволу органів санітарного контролю.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що питна водна придбавалася Товариством для працівників з метою забезпечення нормальних умов праці та заходів з техніки безпеки у відповідності з нормами трудового законодавства.

Документальне підтвердження цих витрат податковою інспекцією не оспорюється.

А відтак суди дійшли цілком об'єктивного висновку про правомірність врахування Товариством зазначених витрат на придбання питної води при визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток як витрат, пов'язаних з охороною праці.

Крім того, в результаті проведення податкової перевірки Кременчуцька ОДПІ дійшла висновку про неправомірне віднесення позивачем до витрат по податку на прибуток витрат у сумі 60 552 грн. по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Обрій» (далі - ТОВ «Фірма «Обрій»).

Суди попередніх інстанцій, застосувавши положення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначили, що для формування валових витрат платником повинні бути дотримані умови щодо їх понесення у рамках здійснення реальних господарських операцій з придбання товарів, робіт, послуг, та щодо оформлення таких операцій необхідними документами первинного обліку.

З урахуванням викладеного у контексті розглядуваних правовідносин судами було встановлено, що на виконання договору від 30.05.2008 № 25/2008 ТОВ «Фірма «Обрій» (виконавець) надав позивачеві (замовник) послуги з виготовлення металоконструкцій, нестандартизованого обладнання та трубних вузлів для об'єктів монтажу замовника.

На підтвердження виконання цих послуг Товариством подано акти виконаних робіт, рахунок-фактуру. Суди зробили висновок про підтвердженість наведеними документами факту дотримання позивачем умов, передбачених підпунктом 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону для включення витрат на оплату цих послуг до валових витрат Товариства.

Позиція податкового органу про фіктивність зазначених операцій та про неможливість їх виконання контрагентом в силу відсутності трудового персоналу та матеріально-виробничої бази, є неспроможною. Адже суди встановили, що для виконання спірних послуг постачальник (ТОВ «Фірма «Обрій») залучав працівників на сумісній основі. Укладення ж трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником.

Іншою підставою для оспорюваного донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про неправомірне відображення позивачем у податковому обліку витрат на оплату послуг, наданих закритим акціонерним товариством «Харківське управління механізації № 11» в рамках виконання договорів про надання послуг від 02.02.2009 № 23 та від 04.01.2010 № 4.

Як встановили суди, за цими договорами названий контрагент зобов'язався надати позивачеві транспортну техніку для виконання будівельних, монтажних, вантажно-розвантажувальних робіт, перевезення вантажу разом з обслуговуючим персоналом.

Заперечуючи проти правомірності віднесення витрат на оплату цих послуг до складу валових витрат Товариства, Кременчуцька ОДПІ зазначила про їх економічну необґрунтованість, позаяк надані позивачеві транспортні засоби під час виконання цих операцій належать позивачеві та були передані ним закритому акціонерному товариству «Харківське управління механізації № 11» в довгострокову оренду. Крім того, податкова інспекція послалася на відсутність у позивача необхідних первинних документів, складенням яких мають оформлюватися розглядувані операції (товарно-транспортні накладні, тимчасові реєстраційні талони на передані в оренду транспортні засоби).

Розглядаючи зазначений епізод, суди з'ясували, що реальність виконання договорів про надання послуг від 02.02.2009 № 23 та від 04.01.2010 № 4 підтверджується актами виконаних робіт, рахунками, талонами замовника, платіжними дорученнями; до матеріалів справи також залучені реєстраційні талони на передані в оренду транспортні засоби (на відсутності яких наполягав відповідач); оскільки ж спірні транспортні засоби використовувалися позивачем на території Товариства у будівництві, то оформлення товарно-транспортних накладних при такому використанні не вимагалося.

Досліджуючи наявність ділової мети в операціях, в яких платник виступив одночасно орендодавцем та суборендарем, суди встановили, що у розглядуваному випадку така конструкція правовідносин була зумовлена необхідністю уникнути позивачем витрат на утримання відповідної кількості транспортної техніки в належному стані з огляду на те, що господарська діяльність Товариства не вимагає постійного використання цих транспортних засобів.

Податковим органом не доведено факту перевищення витрат позивача на суборенду цих транспортних засобів суми доходу, отриманого від здачі їх в оренду, так само, як і факту безтоварності цих операцій та їх спрямування виключено на збільшення валових витрат у податковому обліку позивача.

З урахуванням викладеного, суди цілком правомірно зазначили, що представлена позивачем первісна документація свідчить про реальність здійснених операцій, які мали на меті придбання послуг оренди транспортної техніки, з метою провадження господарської діяльності та отримання прибутку.

У той же час не можна погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи по епізоду щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань у 4 кварталі 2010 року на 2020 грн. внаслідок несвоєчасного виведення з експлуатації об'єкта основного фонду - автомобіля марки «Ніссан Максіма», відчуженого Товариством у жовтні 2010 року.

Відповідно до підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

Пунктом 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 82, передбачено, що нарахування амортизації проводиться щомісячно[…]. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Таким чином, з огляду на час вибуття спірного об'єкта основного фонду (жовтень 2010 року) з листопада 2010 року нарахування позивачем амортизації на його вартість було неправомірним, що обумовлює правильність визначення Товариству податку на прибуток по цьому епізоду (а саме - у сумі 505 грн. за основним платежем та 101 грн. за штрафними санкціями).

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні відповідної частини позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 у справі № 2а-1670/5473/11 змінити в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15.06.2011 № 0005442301/1970 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 606 грн. (у тому числі 505 грн. за основним платежем та 101 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 у справі № 2а-1670/5473/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько