Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2015 р. м. Київ К/800/14990/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015

у справі № 826/15351/14

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Ніколаєва О.С.,

відповідача - Перепелюка О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2014 № 0003432203 та № 0003442203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015, у позові відмовлено з посиланням на незаконне відображення платником у податковому обліку номінально оформлених господарських операцій, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що висновок судів про безтоварність спірних операцій з поставки послуг позивачеві не ґрунтується на належних доказах, тоді як подані позивачем первинні документи відображають реальні факти фінансово-господарської діяльності позивача та спірних контрагентів у процесі поставки послуг позивачеві.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішні конструкції комплекс сервіс» за жовтень 2013 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабуд компани» за листопад 2013 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Крістал Торг» за листопад 2013 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Велторг» за грудень 2013 року. Результати перевірки висвітлені в акті від 23.04.2014 № 1653/26-56-22-03-09/32420423.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції з поставки позивачеві послуг по обслуговуванню спеціальних рекламних конструкцій у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішні конструкції комплекс сервіс», з товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабуд компани» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Велторг» фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Вказаний висновок Інспекції мотивований тим, що названі контрагенти не перебувають за податковою адресою, що унеможливлює проведення їх зустрічних перевірок, не мають у штаті достатньої кількості працівників, а також основних фондів, транспортних засобів для виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем, а представлені Товариством первинні документи (зокрема, акти виконаних робіт) не містять необхідних відомостей щодо обсягу, порядку, термінів проведення обслуговування рекламних конструкцій, фактичного місця виконання робіт, а тому не можуть слугувати належною підставою для формування у податковому обліку позивача витрат та податкового кредиту з ПДВ за розглядуваними операціями.

На підставі цього Інспекцією прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 15.05.2014 № 0003432203, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 296 967 грн. за основним платежем із застосуванням 648 484 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 15.05.2014 № 0003442203 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 588 195 грн. за основним платежем та 294 098 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На підставі аналізованих законодавчих положень суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та її учасників.

У той же час, визнаючи нереальними операції з поставки позивачеві послуг з обслуговування спеціальних рекламних конструкцій, надані контрагентами (товариством з обмеженою відповідальністю «Зовнішні конструкції комплекс сервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабуд компани» та товариством з обмеженою відповідальністю «Велторг»), суди послалися виключно на обставини, установлені податковими органами у процесі здійснення контрольно-перевірочних заходів (перевірок та зустрічних звірок), які, за висновком судів, засвідчують фіктивність цих постачальників та неможливість виконання ними спірних послуг.

Однак при цьому судами з незрозумілих мотивів відхилені як докази залучені до матеріалів справи договори з додатками, акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку Товариства про оплату поставлених послуг у безготівковому порядку, які містять необхідні для цілей оподаткування про зміст, обсяг, місце виконання та вартість поставлених позивачеві послуг, та є належним підтвердженням їх фактичного виконання.

Також суди проігнорували і доводи платника та докази на їх підтвердження щодо відсутності у Товариства достатньої кількості ресурсів для виконання договірних зобов'язань з обслуговування рекламних конструкцій перед замовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Біг Медіа», якому і було реалізовано послуги, отримані позивачем від спірних контрагентів. Судами не встановлено як того, що спірні послуги фактично не надавалися позивачеві, так і того, що ці послуги виконувалися іншими особами, ніж задекларовані позивачем контрагенти.

Як свідчать матеріали перевірки, власне потреба позивача у придбанні спірних послуг та їх подальша поставка замовникові Інспекцією під сумнів не ставилася.

Визнавши зазначені названими контрагентами у податковій звітності мінімальні та нульові значення сплати до бюджету як свідчення їх недобросовісності у податкових правовідносинах, суди не врахували, що сама по собі ця обставинам не є ознакою мінімізації оподаткування. Адже порядок формування бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ не виключає навіть при значних кількісних показниках операцій з реалізації товарів (робіт, послуг) та витрат, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, нарахування до сплати в бюджет незначних сум податків. До того ж, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у податковому праві у будь-якому випадку самі по собі порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни не може бути підставою для відповідальності платника податків - покупця за відсутності доказів узгодженості їх дій.

Відсутність постачальника за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, свідчить лише про недотримання цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що послуги насправді не поставлялися позивачеві.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Адже податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальникам для поставки спірних послуг, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Фактично в основу оспорюваних донарахувань Інспекцією покладено лише висновки, що містяться в актах перевірок та актах про неможливість проведення зустрічних звірок, складених відносно контрагентів позивача, які за даних обставин самі по собі не можуть слугувати належним доказом нереальності спірних правовідносин між позивачем та названими контрагентами та спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди помилково підтримали наведені висновки Інспекції, наслідком чого стало прийняття необґрунтованого рішення по суті спору.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця" задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015 у справі № 826/15351/14 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2014 № 0003432203 та № 0003442203.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько