Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2015 р. м. Київ К/800/26580/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

секретар судового засідання - Романишин О.Р.,

за участю представників:

від позивача - Грудіна К.В., Зезюлькін О.В.,

від відповідача - Лапоша Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі №2а/2570/1718/2012

за позовом комунального підприємства «Носівські теплові мережі»

до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2012 року комунальне підприємство «Носівські теплові мережі» (далі по тексту КП «Носівські теплові мережі») звернулось до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (далі по тексту ДФІ, Інспекція), яким просило визнати протиправною та скасувати вимогу Козелецької міжрайонної державної фінансової інспекції про усунення виявлених порушень від 07.05.2012 року №4-18/360.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі №2а/2570/1718/2012, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано пункти 2-13 вимоги Козелецької міжрайонної державної фінансової інспекції №4-18/360 від 07.05.2012 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

КП «Носівські теплові мережі» подало до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошувало на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.4.4.2 Плану контрольно-ревізійної роботи Контрольно-ревізійного відділу у Носівському районі на IV квартал 2011 року та на підставі направлення на проведення ревізії від 30.12.2011 № 62, головним державним фінансовим інспектором сектору у Носівському районі Козелецької МДФІ ОСОБА_7 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП "Носівські теплові мережі" за період з 01.01.2009 по 01.10.2011.

В ході проведення перевірки виявлені порушення позивачем фінансової дисципліни та складений акт від 03.04.2012 № 04-25/13.

На підставі акту ревізії контрольно-ревізійним органом до КП "Носівські теплові мережі" пред'явлено вимогу про усунення виявлених порушень від 07.05.2012 № 4-18/360, пунктами 2-13 якої позивача було зобов'язано провести перерахунки та взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та відшкодувати збитки із зайвого нарахування надбавок, заробітних плат, незаконно виплачених коштів на відрядження.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційних скарг та заперечень на них, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно <…>, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до змісту пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 09.01.2001 № 111 (чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 13 травня 2014 року у справі №21-89а14 та від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14.

У відповідності до частини 1 статті 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

У справі, яка розглядається, вимогою Інспекції зобов'язано КП «Носівські теплові мережі» вжити заходи для відшкодування завданих збитків.

Вирішуючи спір в даній справі суди дослідили правомірність виплат позивачем доплати до посадового окладу, доплати за виконання обов'язків водія, доплат до посадових окладів за розширення зони обслуговування, доплат до посадових окладів за суміщення професій, виплат премій та матеріальної допомоги тощо.

Не обговорюючи питання наявності факту порушення позивачем фінансової дисципліни та обґрунтованості вимоги контрольно-ревізійного органу від 07.05.2012 року №4-18/360, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що аналіз правильності обчислення та нарахування збитків повинен перевіряти суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю до підконтрольної установи про відшкодування збитків.

Приймаючи до увагу те, що судами попередніх інстанцій зібрані всі необхідні докази у справі і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з'ясовані повно та правильно, однак рішення першої та апеляційної інстанції є помилковим, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає на необхідне скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі№2а/2570/1718/2012 - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: