Історія справи

Постанова ВАСУ від 01.02.2016 року у справі №800/485/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/485/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівГончар Л. Я., Єрьоміна А. В. Маслія В. І., Цуркана М. І.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: позивача - ОСОБА_6,

представників позивача - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представника відповідача - Лиходій О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення.

встановив:

21 грудня 2015 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6 (далі - позивач, суддя) звернувся до Вищого адміністративного суду України, як до суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - Вища рада, ВРЮ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді».

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що рішення Вищої ради юстиції від 03 грудня 2015 року прийнято за результатами розгляду дисциплінарної справи, порушеної відносного нього 10 вересня 2015 року на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня 2014 року за № 1/02-14, згідно якого визнано в його діях, як судді Шевченківського районного суду міста Києва, ознаки порушення присяги під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову.

З рішенням не погоджується, оскільки жодних дій чи бездіяльності, які б свідчили про порушення ним присяги судді, не допускав, рішення прийняте з порушенням процедури, визначеної Законом України «Про Вищу раду юстиції», без урахування наданих ним пояснень, незначної тяжкості вчиненого діяння та даних про особу судді, за відсутності будь-яких доказів, які б свідчили про наявність в його діях порушення присяги судді, з порушенням строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. А також по цим же обставинам рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 серпня 2014 року № 1055/дп-14 до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани.

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача в своїх письмових і усних запереченнях позов не визнав. Пояснив, що спірне рішення є законним, обґрунтованим, підстав для задоволення позову немає.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представників, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зазначає таке.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина четверта статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, і не містять будь-яких обмежень щодо кола осіб, які вправі звернутись до суду з позовом, а також - обмежень щодо змісту, суті та об'єму оскарженого рішення, не конкретизують, які саме рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В судовому засіданні встановлено наступне.

ОСОБА_6 Указом Президента України від 07 грудня 2009 року № 1016/2009 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

21 січня 2010 року відповідно до статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_6 складена присяга.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до народних депутатів VII скликання ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якій позивач просив визнати відсутнім право проводити зустрічі з виборцями у приміщеннях адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1,- без дозволу позивача чи третьої особи.

Позов обґрунтовано тим, що листом від 01 грудня 2013 року № 1 відповідачі повідомили голову Київської міської державної адміністрації про безстрокове проведення зустрічей з виборцями у приміщенні Київської міської державної адміністрації, що фактично відбувалось з 01 грудня 2013 року та є загальновідомим фактом, підтвердженим численними публікаціями в ЗМІ. Станом на час подання позову ні Київською міською радою, ні Київською міською державною адміністрацією не надано дозволу на перебування відповідачів, запрошених ними осіб та інших в даному приміщенні.

Одночасно заявою позивач просив забезпечити позов шляхом заборони відповідачам та будь-яким іншим особам, крім позивача, третьої особи і визначеним ними особам, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель позивача та третьої особи, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1.

Вказана заява мотивована тим, що на момент подання позову такі зустрічі вже фактично проводяться відповідачами. Згідно з повідомленнями в ЗМІ виборці, які перебувають у зазначеній будівлі, вже спричинили значних матеріальних втрат територіальній громаді міста Києва.

Ухвалами судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6 від 03 грудня 2013 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, а також задоволено заяву про його забезпечення. Заборонено народним депутатам України ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та будь-яким іншим фізичним та юридичним особам, крім Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і визначеним ними особам, до вирішення справи по суті у будь-який спосіб користуватися приміщеннями адміністративних будівель Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в тому числі за адресою: АДРЕСА_1. В ухвалі зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, може спричинити збільшення матеріальних втрат територіальної громади міста Києва.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 березня 2014 року апеляційні скарги представника народного депутата ОСОБА_11 - ОСОБА_14, народних депутатів України ОСОБА_12, ОСОБА_13 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2013 року про відкриття провадження скасовано. Питання про відкриття провадження передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження дійшов помилкового висновку про наявність підстав вважати, що зазначений спір виник з приводу нерухомого майна, застосувавши при цьому правила виключної підсудності. Ухвалою від 03 березня 2014 року суд апеляційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову і постановив нову ухвалу про відмову у задоволенні цього клопотання.

В ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що, прийнявши рішення щодо забезпечення позову у вказаний спосіб, суд першої інстанції, крім відповідачів, наклав заборону користуватися приміщенням невизначеному колу осіб, що не узгоджується із заявленими вимогами. Забезпечуючи позов, суд також не пересвідчився, що заборона народним депутатам України користуватися вказаними приміщеннями, які є публічними особами і здійснюють свою діяльність відповідно до положень Закону України «Про статус народного депутата України», не узгоджується з правами та обов'язками, які мають народні депутати згідно з цим Законом.

18 березня 2014 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6 позову заяву Київської міської ради до народних депутатів VII скликання ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання відсутності права повернуто позивачу для подання до належного суду. Суддя дійшов висновку, що даний позов не підсудний Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки посилання позивача щодо виникнення спору відносно нерухомого майна, яке знаходиться у Шевченківському районі міста Києва,є помилковим. Тому при зверненні до суду з даним позовом слід керуватися загальними правилами підсудності справ відповідно до статті 109 ЦПК України. Вказане у позовній заяві місцезнаходження відповідачів територіально не відноситься до Шевченківського району міста Києва.

За висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня № 1/02-14 вчинення суддею ОСОБА_6 дій під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову свідчить про те, що він не є відданим принципам правової держави та присязі судді, а тому повинен бути звільнений із займаної посади.

Листом від 29 жовтня 2014 року № 7876/0/9-14 висновок направлений до Вищої ради юстиції.

10 вересня 2015 року за № 461/0/15-15 після розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня № 1/02-14 Вищою радою юстиції відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_6

03 грудня 2015 року Вищою радою юстиції за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 вересня № 1/02-14, прийняте рішення № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Рішенням Вищої ради юстиції встановлено, що вчинені суддею ОСОБА_6 дії під час розгляду справи № 761/32458/13-ц та вирішення питання про забезпечення позову, якими порушені норми законодавства України, порочать звання судді, викликають сумнів у його об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги.

Позивач в обґрунтування незаконності оспорюваного рішення Комісії зазначає про порушення останньою строків давності притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Заперечуючи такі доводи позивача, представник відповідача в письмових поясненнях і в поясненнях в судовому засіданні зазначив, що на момент вчинення суддею ОСОБА_6 встановлених порушень законодавством України можливість звільнення судді з посади за порушення присяги не обмежувалась будь-яким строком. На час розгляду дисциплінарної справи частиною 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Отже строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на сплив. Крім того, вважає, що Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким визначені повноваження та порядок діяльності Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, і висновок якої про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції, встановлені особливі строки давності для притягнення судді до відповідальності з підстав порушення присяги.

Вислухавши пояснення позивача, його представників, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Вищої ради юстиції є протиправним з урахуванням такого.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно із Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127 Конституції України).

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.

Згідно із положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В Рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що це рішення не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні. У ньому Європейський Суд з прав людини констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З цього рішення випливає, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним. Європейський Суд з прав людини зазначив, що в Україні не встановлено строків давності для застосування звільнення судді з посади за порушення присяги, а його підстави - нечіткі й неоднозначні. Це зумовлює непередбачуваність і вибірковість застосування заходів відповідальності суддів; абсолютну беззахисність суддів перед безпідставним дисциплінарним переслідуванням, зокрема перед обвинуваченням у порушенні присяги.

Суд зауважив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень. З рішення ВАСУ у справі заявника та доводів Уряду вбачається, що національне законодавство не передбачало будь-яких часових обмежень для проваджень щодо звільнення з посади судді за «порушення присяги». Хоча Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

За цих обставин Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що у цьому відношенні було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Пунктом 8 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон України № 192-VIII (набрав чинності 29 березня 2015 року) передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Частиною першою статті 84 Закону № 2453-VI (в редакції на день вчинення проступку, надходження висновку ТСК) встановлювалось, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Водночас частиною першою статті 86 Закону № 2453-VI (в зазначеній вище редакції) визначалось, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

З наведених законодавчих приписів випливає, що дисциплінарне провадження є процедурою, результатом якої є прийняття рішення про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності органом, що здійснює дисциплінарне провадження, яким законодавством України визначені Вища кваліфікаційна комісія суддів України і Вища рада юстиції.

Дійсно, статтею 88 Закону № 2453-VI передбачався лише один вид дисциплінарного стягнення до суддів - догана.

При цьому той факт, що звільнення судді з посади з підстав порушення присяги безпосередньо не відносилось до категорії дисциплінарних стягнень, не може бути підставою для висновку про те, що відповідне рішення не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із частиною 2 статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»(в редакції на день прийняття спірного рішення) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Отже рішення Вищої ради юстиції про внесення подання Президентові України про звільнення судді з посади за порушення присяги є дисциплінарним провадженням.

Частинами четвертою та п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI передбачалось, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Усуваючи невизначеність у законодавстві з питань кваліфікації звільнення за порушення присяги судді з урахуванням висновків, наведених у Рішенні Європейського Суду з прав людини «Олександр Волков проти України», законодавець 12 лютого 2015 року прийняв Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким пунктом шостим частини першої статті 97 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому згідно із ч. 4 статті 96 цього Закону в новій редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Що стосується відсутності до 27 лютого 2015 року строку давності звільнення судді з посади за порушення присяги, то, як зазначалось у Рішенні Європейського Суду у справі «Олександр Волков проти України», така прогалина становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності та означає відсутність часових меж щодо цього виду відповідальності суддів.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99. В указаному Рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти та, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо недопустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Наведене означає, що звільнення за порушення присяги судді до внесення вказаних змін до Закону № 2453-VI за аналогією закону (частина 7 статті 9 КАС України) є видом дисциплінарної відповідальності, яка може бути застосована у межах строку, встановленого частиною 4 статті 87 цього Закону.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Вища рада юстиції при його прийнятті не обговорила, чи є строк, у межах якого до судді буде застосовано такий вид відповідальності, як звільнення з посади за порушення присяги судді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2, частини 2 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014, № 1188-VIII перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія, ТСК), що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом.

З аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що Законом № 1188-VIII встановлені межі подання заяви, період існування спеціальної комісії, яка є тимчасовою, і проведення нею перевірки, строки прийняття рішення Вищою радою юстиції в разі направлення до неї висновку ТСК.

Норми цього Закону не встановлюють строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Єдиним, спеціальним законом, який визначає підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності (в тому числі звільнення з підстав порушення присяги), а отже і строки притягнення до відповідальності, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI.

Тобто, доводи відповідача, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачає особливі строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за висновком ТСК в разі встановлення підстав порушення присяги, є такими, що не відповідають діючому законодавству.

Строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в тому числі звільнення з підстав порушення присяги, є обмежувальними строками. Враховуючи критерії справедливості, пропорційності, розумності, своєчасності, вони не можуть бути скорочені чи продовжені судом або іншим органом, що застосовує ці норми.

Вирішуючи питання щодо строку давності притягнення судді ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності судова колегія зазначає наступне.

Позивачем вчинені дії, які визначені відповідачем як дисциплінарний проступок, 03 грудня 2013 року. Оспорюване рішення прийнято 03 грудня 2015 року.

В положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно обрахування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності законодавцем зазначено, що в строк не враховуються тимчасова непрацездатність або перебування судді у відпустці.

Враховуючи періоди тимчасової непрацездатності і перебування позивача у відпустці з 03 грудня 2013 року по 03 грудня 2015 року, рішення № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги судді», яке прийнято за межами притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, є незаконним і підлягає скасуванню відповідно до положень частини 5 статті 171-1 КАС України.

Відповідно до частин 1, 9 статті 95 Закону № 2453-VI (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті, розгляду дисциплінарної справи і прийняття рішення.

У разі відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення або виявлення обставин, передбачених частиною п'ятою статті 93 цього Закону, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, приймає рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.

Конструкція даної норми (кома/або), а також обмежувальні строки притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які не можуть бути скорочені чи продовжені судом (чи іншим органом, що застосовує ці норми), вказує на те, що кожна з вказаних обставин: відсутність підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, закінчення строку давності притягнення, або виявлення обставин, передбачених частиною п'ятою статті 93 цього Закону, - є окремою підставою для відмови в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Наведений аналіз свідчить про те, що сплив строку давності є безумовною підставою для припинення дисциплінарного провадження без надання оцінки наявності або відсутності в діях судді дисциплінарного проступку.

У зв'язку з цим суд питання наявності в діях ОСОБА_6 дисциплінарного проступку не обговорює.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 160-163, 167, 171-1 КАС України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради юстиції від 03 грудня 2015 року № 923/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого адміністративного суду України, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного Суду України за наслідками такого перегляду.

Судді: