Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2018 року у справі №751/306/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 751/306/17

провадження № 61-35257св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2017 року у складі судді Цибенко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Губар В. С., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Власником квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться на поверх вище від його квартири, є ОСОБА_3

У період з грудня 2013 року по січень 2014 року внаслідок недбалості власника квартири НОМЕР_1 відбувалось залиття його квартири.

У добровільному порядку ОСОБА_3відмовляється відшкодувати шкоду, завдану залиттям його квартири, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з неї 12 700,55 грн на відшкодування завданої майнової шкоди. Крім того, ОСОБА_1 стверджував, що у зв'язку з триваючим затопленням, яке мало місце з грудня 2013 року по січень 2014 року, він переніс стрес та зазнав душевних і моральних страждань, які, зокрема, пов'язані з перенесенням протягом тривалого часу незручностей проживання у пошкодженій квартирі, потребою у додаткових зусиллях для організації звичайного порядку життя, відновлення попереднього стану квартири.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд також стягнути з ОСОБА_3 70 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт залиття квартири позивача внаслідок недбалості відповідача доведено належними і допустимими доказами. Крім того, ця обставина визнається відповідачем, тому відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягає доказуванню. Однак вимоги про відшкодування майнової і моральної шкоди позивачем було пред'явлено із пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач довів факт залиття квартири, протиправність дій відповідача, розмір шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною дією і шкодою, а відповідач не довів відсутність своєї вини у завданні цієї шкоди. Разом з тим, майнова і моральна шкода, внаслідок залиття квартири, позивачу була завдана у грудні 2013 року, а з позовом про її відшкодування він звернувся лише у січні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, оскільки відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності. Та обставина, що у період з 04 грудня 2016 року по 13 січня 2017 року позивач проходив медичну комісію, не може бути визнана поважною причиною, яка має наслідком поновлення позовної давності, оскільки позивач мав достатньо часу, визначеного законом, для вирішення усіх питань майнового характеру, а його хвороба протягом 9 днів у грудні 2013 року (з 04 по 13 грудня) у порівнянні з тривалістю загального строку позовної давності не є поважною причиною для поновлення зазначеного строку.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України 2004 року суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили всебічно, повного, об'єктивного розгляду справи та безпідставно вважали, що зазначені ним причини пропущення позовної давності є неповажними. Так, у період з 04 грудня 2016 року по 13 січня 2017 року він перебував у лікарні, тому не мав об'єктивної можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у межах позовної давності. Крім того, суди не звернули уваги, що заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди.

У березні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суди ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки вимогу про захист своїх порушених прав він пред'явив поза межами строку позовної давності без поважних причин.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)

Згідно з частинами першою і другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Власником квартири АДРЕСА_2є ОСОБА_3

Згідно з листом комунального підприємства «Новозаводське» Чернігівської міської ради від 12 грудня 2013 року при обстеженні квартири АДРЕСА_1,03 грудня 2013 року було виявлено сліди затікання на стелі та стінах кухні у цій квартирі, у зв'язку з витіканням води з-під заглушки трубопроводу холодного водопостачання на кухні у квартирі НОМЕР_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, і знаходиться на поверх вище від квартири ОСОБА_1

Відповідач вказані обставини визнає, тому вони відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України 2004 року доказуванню не підлягають.

Доказів того, що затоплення квартири АДРЕСА_1 було триваючим та відбувалося у період з грудня 2013 року по січень 2014 року позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року суду не надав.

Відповідно до звіту товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-правовий центр «Правекс» від 24 березня 2017 року розмір збитків, завданих власнику квартири АДРЕСА_1, внаслідок її залиття, становить 11 743,55 грн.

Встановивши, що позивач довів факт залиття квартири, протиправність дій відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною дією і шкодою, суд дійшов правильного висновку про доведеність обставин завдання шкоди позивачу з вини відповідача.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем (а. с. 154).

З таким висновком судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У частині першій статті 260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У частині першій статті 268 ЦК України визначено, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню (статті 280 ЦК України).

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються.

Таким чином, суди не врахували, що до вимог про відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав, а пропуск позовної давності за вимогами про відшкодування майнової шкоди не свідчить про відсутність моральної шкоди.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, то ухвалені ними судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги про незгоду із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди, у зв'язку із пропуском строку позовної давності, безпідставними, а судові рішення у цій частині законними і обґрунтованими.

Так, заявник вказує на наявність у нього поважних причин пропуску позовної давності, які безпідставно були визнані судами неповажними.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Значення позовної давності полягає у тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює дисципліну.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано залишили без задоволення клопотання позивача про поновлення строку позовної давності щодо вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки він не навів обставин поважності пропуску такого строку, й застосували наслідки пропуску позовної давності на підставі заяви відповідача, зробленої відповідно до вимог частини третьої статті 267 ЦК України до винесення судом рішення. Проходження позивачем медичної комісії у період з 04 грудня 2016 року по 13 січня 2017 року не може бути поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки позивач до цього мав достатньо часу, визначеного законом, для вирішення усіх питань майнового характеру, а його хвороба протягом 9 днів у грудні 2013 року у порівнянні з тривалістю загального строку позовної давності не є поважною причиною для поновлення зазначеного строку та не може бути підставою для порушення принципу правової визначеності.

Таким чином, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх у цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкодискасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині (відшкодування майнової шкоди) рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк