Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №523/4933/17

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

місто Київ

справа № 523/4933/17

провадження № 61-38703св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року у складі судді Середи І. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про стягнення за рахунок Державного бюджету України з Державного казначейства України відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що вироком Апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2004 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 69, статтею 123-1, частиною третьою статті 144 Кримінального кодексу України 1960 року, та звільнено з-під варти в залі суду. Ухвалою Верховного Суду України від 18 квітня 2006 року вирок залишено без змін. Відповідно до матеріалів кримінальної справи 20 грудня 1999 року ОСОБА_1 заарештовано прокуратурою м. Одеси за підозрою в скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 187 КК України 1960 року. 24 грудня 1999 року ОСОБА_1 доставлено до Одеського слідчого ізолятора, а постановою прокуратури м. Одеси від 03 травня 2000 року переведено в слідчий ізолятор № 22 м. Ізмаїла. 08 серпня 2000 року він прибув з Ізмаїльського слідчого ізолятора до СІЗО у м. Одесі для утримання. У камерах були погані санітарні умови, сирість, грибок на стінах, закопчених сигаретним димом. Туалет не відділений від житлової зони, без системи зливу, ОСОБА_1 змушений був вживати їжу поруч з туалетом. У раціоні харчування повністю виключалися м`ясо, молочні та кисломолочні продукти, свіжі фрукти або овочі. Дозволялося приймати душ раз у два тижні. Співкамерники часто страждали від туберкульозу, гепатиту та корости, а також були ВІЛ-позитивними. Такі нелюдські умови утримання, принизливе і жорстоке поводження із ОСОБА_1 з боку слідчих органів та співробітників установи виконання покарань, як і сам факт незаконного та необґрунтованого кримінального переслідування та поміщення в СІЗО, неповноцінне харчування, ненадання медичної допомоги викликали глибокий стрес, моральні страждання та втрату здоров`я. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, ув`язнення принижують честь і гідність ОСОБА_1 та завдають непоправної шкоди престижу та діловій репутації, як добропорядної людини.

Стислий виклад заперечень відповідача Прокуратури Одеської області

Прокуратура Одеської області заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Позивачем завищено суму відшкодування моральної шкоди та не надано її обґрунтованого розрахунку. ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 04 грудня 1999 року до 22 вересня 2004 року, тобто чотири роки дев`ять місяців (разом п`ятдесят сім місяців) та вісімнадцять днів, з них позивач перебував під вартою чотири роки дев`ять місяців (разом п`ятдесят сім місяців) та два дні з 20 грудня 1999 року до 22 вересня 2004 року. Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали у результаті незаконних дій правоохоронних органів, лише у разі доведення позивачем реальності настання шкоди та взаємозв`язку між шкодою та діями правоохоронного органу, суду.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 800 000, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, у зв`язку з його незаконним перебуванням під слідством та судом. Врахувавши норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2017 рік становить 3 200,00 грн, суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області, Управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року змінено. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000, 00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого в казначействі спеціального рахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам чинного законодавства виходив з мінімального розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 184 320, 00 грн, який обрахований судом, враховуючи мінімальну заробітну плату у розмірі 3 200, 00 грн. Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, взяв за основу мінімальну заробітну плату у розмірі 1 600, 00 грн. Також суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції помилково здійснив стягнення відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України, оскільки таке стягнення має бути здійснено з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого в казначействі спеціального рахунку відповідно до пунктів 1, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45.

Апеляційний суд зробив висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права, допущення порушень норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги Державної казначейської служби України

У касаційній скарзі, поданій Державною казначейською службою України у червні 2018 року до Верховного Суду, заявник просив скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Державної казначейської служби України

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Позивачем факт наявності моральної шкоди не доведено, не надано належного та допустимого доказу, який би підтверджував порушення його нормальних життєвих зв`язків, відсутні докази щодо приниження честі та гідності позивача, не надано доказів незаконності дій органів прокуратури, доказів, які підтверджували б наявність причинно-наслідкового зв`язку між кримінальним переслідуванням та погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи за касаційною скаргою Державної казначейської служби України

ОСОБА_1 у листопаді 2018 року подав заперечення на касаційну скаргу Державної казначейської служби України та просив відхилити її, посилаючись на те, що межі мінімального відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Проте, враховуючи тяжкість фізичних і моральних страждань, які переніс ОСОБА_2 через кримінальне переслідування та незаконне ув`язнення, тривалий строк таких страждань, зокрема 1 734 дні, позивач вважає, що є підстави збільшити розмір відшкодування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 у листопаді 2018 року до Верховного Суду, заявник просив змінити рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, та збільшити суму відшкодування моральної шкоди до 5 000 000,00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди не в повному обсязі з`ясували та оцінили розмір моральної шкоди, яка спричинена ОСОБА_1 незаконними діями органу досудового слідства та незаконним утриманням під вартою. Суди першої та апеляційної інстанцій обмежились тільки цитуванням фактичних обставин без їх належної оцінки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Прокуратура Одеської області у грудні 2018 року подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , просила його касаційну скаргу відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не надано обґрунтованих доказів суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 000, 00 грн. У правовідносинах з відшкодування шкоди саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані рішенні відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року та статтею 263 ЦПК України, а касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 грудня 1999 року стосовно ОСОБА_1 порушена кримінальна справа № 59990036, 20 грудня 1999 року його затримано як підозрюваного, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обрано 23 грудня 1999 року. Він обвинувачувався в скоєні злочинів передбачених статтею 69, частиною п`ятою статті 123-1, частиною третьою статті 144 КК України 1960 року. Вироком Апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2004 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені злочинів, передбачених статтею 69, частиною п`ятою статті 123-1, частиною третьою статті 144 КК України 1960 року та звільнено з-під варти в залі суду. Ухвалою Верховного Суду України від 18 квітня 2006 року вирок залишено без змін.

Зважаючи на наведене, судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 04 грудня 1999 року до 22 вересня 2004 року, що складає 4 роки 9 місяців 18 днів, з яких під вартою 4 роки 9 місяців 2 дні (з 20 грудня 1999 року до 22 вересня 2004 року).

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Стосовно доводів касаційної скарги щодо відшкодування моральної шкоди Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Верховний Суд констатує, що апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, помилково застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600, 00 грн, проте ця суму є істотною для визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди та не підлягає врахуванню під час визначення максимального (належного до стягнення) розміру її відшкодування, що здійснюється судом за його розсудом на підставі урахування усіх обставин, що мають істотне значення для вирішення спору.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600, 00 гривень. Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200, 00 грн. Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження

№ 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та помилково застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600, 00 грн. Проте, недоліки оскаржуваної постанови апеляційного суду не впливають на правильність прийнятого рішення у справі, оскільки визначений розмір моральної шкоди становить більше мінімального розміру та визначений з урахуванням усіх обставин справи.

В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_1 в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди Верховний Суд врахував, що вони зводяться до переоцінки доказів у справі, оскільки зміна розміру відшкодування шкоди виходить за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною першою статті 400 ЦПК України, оскільки потребує оцінки/переоцінки доказів у справі.

При цьому Верховний Суд додатково врахував, що, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, ОСОБА_1 фактично доводить підставність такого розрахунку не лише і не стільки протиправними діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду, а фактом його триманням під вартою у нелюдських умовах, а тому фактично пред`явлений позов обґрунтований протиправною поведінкою не лише відповідачів у справі, а установи виконання покарань, адміністрації СІЗО, до яких позовні вимоги не пред`являлись.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховним Судом не встановлено.

Верховний Суд визнає, що наведені обставини моральних страждань об`єктивно враховано судами під час визначення розміру справедливої сатисфакції порушення прав та правомірних інтересів позивача судом апеляційної інстанції.

Верховним Судом враховано, що відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах виконує також компенсаторну функцію, коли у зв`язку зі стражданням, яких зазнала фізична особа самим фактом перебування під слідством та судом, вона вправі вимагати сплати їй за рахунок держави певної грошової виплати як часткової сатисфакції, що завжди носить певний умовний характер.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судом першої інстанції (рішення у незміненій частині) та апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко