Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.02.2018 року у справі №450/2809/14

Постанова

Іменем України

31 січня 2018 року

м. Київ

справа № 450/2809/14

провадження № 61-2640св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада

2015 року в складі судді Данилів Є. О. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І.,

ОСОБА_13, ОСОБА_14,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини будинку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_15 є батьками позивача - ОСОБА_4 ОСОБА_6 та

ОСОБА_8 - рідними братом та сестрою позивача.

06 березня 2002 року ОСОБА_12 отримав свідоцтво про право власності на спірний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

22 листопада 2005 року ОСОБА_12 зі згоди дружини - ОСОБА_15 подарував свою частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_16 померла. Постійним місцем її поживання був будинок АДРЕСА_1.

На момент смерті ОСОБА_15 у вказаному будинку проживав її чоловік -ОСОБА_12 та донька - ОСОБА_4

ОСОБА_5 та ОСОБА_8 у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_15, до нотаріуса не зверталися.

25 лютого 2011 року ОСОБА_12 подарував 1/2 частину будинку по

АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 від 25 лютого 2011 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 07 квітня 2011 року на будинок по АДРЕСА_1 , визнати право власності на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від

26 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування частини будинку від 25 лютого

2011 року, укладений між ОСОБА_12 (дарувальник) та ОСОБА_5, ОСОБА_6 (обдаровані), посвідчений державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж. С., зареєстрованого в реєстрі за № 2-183, в частині дарування 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ј частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходяться в

АДРЕСА_1.

У визнані недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 ідеальну частину будинку АДРЕСА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі по 81 грн 20 коп. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 набула право власності на 1/4 частки спірного будинковолодіння після смерті матері, оскільки продовжувала проживати у спірному будинку після смерті матері, що сторонами не оспорювалося, вступила в управління майном, подала заяву про прийняття спадщини. Відтак, вона набула право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна, що відповідає 1/4 частині спірного будинковолодіння.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 відхилено.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2015 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційних скарг ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

У червні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 просять скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення положень пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України (в редакції

2004 року) безпідставно не зупинив провадження у справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

20 вересня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 подано заперечення в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 відхилити, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від

26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від

19 травня 2016 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 січня 1962 року між

ОСОБА_12 та ОСОБА_15 зареєстровано шлюбу.

Право власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_12 на підставі свідоцтва від 06 березня 2002 року серія

НОМЕР_1.

Отже, жилий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя

ОСОБА_12 та ОСОБА_15

22 листопада 2005 року ОСОБА_12, за згодою ОСОБА_15 подарував 1/2 ідеальну частину спірного житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_15 Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статтей 16, 17 Закону України від 07 лютого 1991 року N 697-XII «Про власність», статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня

2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше; або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що таке є спільною сумісною власністю). В інших випадках спільна власність громадян визнається частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, то розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Згідно з частиною другою статті 370 ЦК України, частиною першою статті 70 СК України частки ОСОБА_12 та ОСОБА_15 в житловому будинку АДРЕСА_1 були рівними. Спадкування після смерті ОСОБА_15 здійснюється за законом, оскільки спадкодавець не залишила заповіту (стаття1258 ЦК України). До складу спадкового майна входить спірна 1/2 частина будинковолодіння, що відповідає вимогам статті 1218 ЦК України. Її спадкоємцями першої черги відповідно до статті 1261 ЦК України є: пережилий чоловік - ОСОБА_12 та діти - ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_4 Право власності ОСОБА_12 на 1/2 частину ідеальну частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель було припинено у звʼязку з відчуженням. Відтак, у власності ОСОБА_15 залишилася 1/2 ідеальна частина з відповідною часткою господарських будівель.

ОСОБА_4 та ОСОБА_12 проживали разом із спадкодавцем, тому у відповідності до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України прийняли спадщину після смерті ОСОБА_15 Окрім того, ОСОБА_4 подала заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті матері.

Згідно частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Враховуючи, що спадкодавцеві належала 1/2 ідеальна частина житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, частки спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_12 складають по 1/4 частині спірного майна кожному.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України в редакції 2004 року).

Зміст статті 89 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року) визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами встановили, що ОСОБА_4 продовжувала проживати у спірному будинку після смерті матері, що сторонами не оспорювалося, вступила в управління майном, подала заяву про прийняття спадщини. Відтак, висновок суду про те, що ОСОБА_4 набула право власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна, що відповідає 1/4 частині спірного будинковолодіння є обгрунтованим. Оскільки ОСОБА_12 на час смерті ОСОБА_15 не був власником будь-якої частки спірного житлового будинку і тому не мав права розпоряджатися 1/2 частиною, що належала ОСОБА_15, шляхом укладання договору дарування на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору дарування від 25 лютого 2011 року укладеного між ОСОБА_12 (дарувальник) та ОСОБА_5, ОСОБА_6 (обдаровані).

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Є безпідставними доводи заявників проте, що суд апеляційної інстанції у порушення положень пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України (в редакції 2004 року) безпідставно не зупинив провадження у справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини з огляду на наступне.

Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України (в редакції 2004 року), за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 157 ЦПК України (в редакції 2004 року) суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада

2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 19 травня

2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська