Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2022 року у справі №462/4732/17

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 462/4732/17

провадження № 61-946св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сьома львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,

третя особа - Львівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Ліуша А. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання батьківства та визнання спадкоємцем за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що, починаючи з 1993 року його батько та мати: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Під час їх спільного проживання, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився він, проте у свідоцтві про його народження відомості про батька записано зі слів матері.

Позивач зазначав, що за життя ОСОБА_3 визнавав себе його батьком. Він (позивач) називав ОСОБА_3 батьком і відносився до нього як до батька, а ОСОБА_3 , у свою чергу, відносився до нього як до сина.

Вказував на те, що після його народження у 1996 році, батьки спільно його виховували та матеріально утримували. Згідно з листами Комунальної Третьої міської поліклініки міста Львова від 01 серпня 2017 року № 539 та від 16 березня 2018 року №186, у 1993 році відкрита амбулаторна картка на прізвище ОСОБА_4 , 1960 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Останній раз ОСОБА_4 зверталась у КЗМП 26 лютого 1998 року, що підтверджує проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за однією адресою, починаючи з 1993 року.

Крім того, 09 березня 1996 року у Храмі Пресвятої Тройці йому було здійснено таїнство Хрещення та миропомазання, що підтверджується свідоцтвом про його хрещення. У вказаному свідоцтві його батьком зазначений ОСОБА_3 , а матір`ю - ОСОБА_4 , що підтверджується листом Храму Пресвятої Тройці від 09 липня 2018 року. Також зазначено, що згідно з церковними відомостями Храму Пресвятої Тройці, його батьком є ОСОБА_3 , а матір`ю - ОСОБА_4 .

Згідно із договором-замовлення на організацію та проведення поховання від 11 серпня 2016 року та свідоцтва про поховання від 11 серпня 2016 року похованням ОСОБА_3 займалася ОСОБА_4 .

Вважав, що вказані докази в їх сукупності підтверджують батьківство ОСОБА_3 відносно нього, так як ними підтверджено спільне проживання його матері та батька ОСОБА_3 , ведення ними спільного господарства до його народження та спільне виховання його та утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до його повноліття.

Отже, він як спадкоємець першої черги має право на спадщину після смерті його батька ОСОБА_3 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати батьківство ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно нього ( ОСОБА_1 ) та визнати за ним право на спадкування зі спадкоємцями першої черги за законом за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів факт спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю позивача ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до народження позивача.

Також не знайшли свого підтвердження посилання позивача на те, що з 1993 року його мати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали разом по АДРЕСА_1 , підтримували фактичні шлюбні відносини з 1993 року, вели спільне господарство, оскільки суду не надано документів реєстрації як ОСОБА_4 , так і позивача за вказаною адресою, та будь-яких доказів спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до народження позивача.

При цьому, експертним дослідженням від 04 січня 2021 року встановлено, що комбінований індекс родинних зв`язків сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 0,550576649 - нижчий 1.00, що означає відсутність родинних зв`язків та є недостатнім показником стверджувати, що дані особи є біологічними братом та сестрою по батьківській лінії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Качмар І. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статей 3 125 128 СК України, не врахували, що спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, не застосували положення статті 53 КпШС України.

Також суди попередніх інстанцій не врахували, що факт батьківстваОСОБА_3 відносно нього та визнання такого батьківства підтверджується належними та допустимими доказами.

Крім того, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права.

Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції він заявив клопотання про призначення додаткової судової молекулярно-генетичної експертизи та отримання зразків з місця поховання ОСОБА_3 , однак суд першої інстанції ухвалою від 26 лютого 2021 року відмовив у задоволенні цього клопотання і питання встановлення спорідненості між ним та ОСОБА_3 залишилось не вирішеним.

07 грудня 2021 року його представник подав до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення додаткової судової молекулярно-генетичної експертизи, однак апеляційний суд не розглянув вказане клопотання.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 751/7152/17 (провадження № 61-41719св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 523/13553/15-ц (провадження № 61-34964св18), від 27 червня 2018 року у справі № 191/3790/14-ц (провадження № 61-6317св18), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18); суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення додаткової судової експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2022 року ОСОБА_2 в особі адвоката Перетятько М. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 09 березня 1996 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за №188, батьком записаний ОСОБА_5 , матір`ю ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 05 червня 2007 року, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Львові, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за № 9908, батьком записаний ОСОБА_3 , матір`ю ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , якого позивач вважає своїм батьком, після смерті якого відкрилась спадщина.

07 квітня 2017 року та 17 травня 2017 року ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № 10/277 від 01 липня 2019 року, проведеної Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром на виконання ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 04 квітня 2019 року, встановити генетичні ознаки гістологічних препаратів трупа ОСОБА_3 не вбачається можливим у зв`язку з недостатньою кількістю та деструктивними змінами ДНК, та не встановлено кровного споріднення між позивачем ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 (а. с. 212-219, т. 1).

Як зазначено у висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № 14/45 від 27 березня 2020 року, проведеної Львівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром на виконання ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 04 грудня 2019 року, висловитись про можливість біологічної спорідненості як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_3 (конкретизовано експертом ОСОБА_7 у судовому засіданні), не вбачається можливим у зв`язку з не встановленням генетичних ознак тканини у гістологічному архіві з останнього (а. с. 33-37, т. 2).

Експертним дослідження від 04 січня 2021 року, яке проведено експертом Компанії «ДНК-центр» на виконання ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 04 вересня 2020 року, встановлено, що комбінований індекс родинних зв`язків сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 0,550576649 - нижчий 1.00 (ймовірність родинних зв`язків 35,507864078%), це означає відсутність родинних зв`язків та є недостатнім показником стверджувати, що дані особи є біологічними братом та сестрою по батьківській лінії (а. с. 99-103, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Оскільки ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, що правильно установлено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України, у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі справа № 521/4820/19 (провадження № 61-21037св21).

Доказами встановлення батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-416Зсв18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 19 грудня 2019 року у справі № 751/7152/17 (провадження № 61-41719св18).

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства у справах про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів прийнято постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Пунктом 3 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства батько й інші перелічені особи. Усі вони беруть участь у справі як заявники, а органи опіки та піклування й інші особи (залежно від обставин справи) як заінтересовані особи.

На це суди попередніх інстанцій уваги не звернули, не врахували, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, заяви про встановлення факту батьківства розглядаються в порядку окремого провадження.

Разом із тим, колегія суддів вважає, що вказана обставина не вплинула на правильне вирішення судами попередніх інстанцій спору, оскільки позивачем також була заявлена і позовна вимога про визнання його спадкоємцем за законом, яка повинна вирішуватися в порядку позовного провадження. При цьому, відмовляючи у вимозі про встановлення батьківства, суди по суті розглянули її як встановлення юридичного факту.

При цьому, згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не надав доказів, які з достовірністю підтверджують, що ОСОБА_3 за життя визнавав своє батьківство відносно ОСОБА_1 , як однієї із необхідних складових для задоволення позову.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зібрані у справі, яка переглядається, докази в їх сукупності не містять достовірного підтвердження визнання ОСОБА_3 себе батьком ОСОБА_1 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю ОСОБА_1 до його народження та спільного виховання або утримання ними ОСОБА_1 .

Крім того, згідно з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № 14/45 від 27 березня 2020 року, висловитись про можливість біологічної спорідненості як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_3 (конкретизовано експертом ОСОБА_7 у судовому засіданні), не вбачається можливим у зв`язку з не встановленням генетичних ознак тканини у гістологічному архіві з останнього, а експертним дослідженням від 04 січня 2021 року чітко встановлено, що комбінований індекс родинних зв`язків сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 0,550576649 - нижчий 1.00, що означає відсутність родинних зв`язків та є недостатнім показником стверджувати, що дані особи є біологічними братом та сестрою по батьківській лінії.

Враховуючи те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог встановлення батьківства ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 , суди правильно відмовили у задоволенні похідної вимоги ОСОБА_1 про визнання права на спадкування із спадкоємцями першої черги.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 751/7152/17 (провадження № 61-41719св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 523/13553/15-ц (провадження № 61-34964св18), від 27 червня 2018 року у справі № 191/3790/14-ц (провадження № 61-6317св18), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, суди зробили висновки з урахуванням встановлених обставин справи; фактичні обставини у вказаних справах та справі, яка переглядається, є різними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання про призначення додаткової судової молекулярно-генетичної експертизи від 07 грудня 2021 року є безпідставними, оскільки апеляційний суд протокольною ухвалою від 16 грудня 2021 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статті 53 КпШС України, оскільки суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та застосували до спірних правовідносин відповідні норми КпШС України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара Івана Остаповича залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк