Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.09.2021 року у справі №404/2104/17

Постанова

Іменем України

26 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 404/2104/17

провадження № 61-14353св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна, приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Кріпкий Юрій Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Павелко І. Л. від 16 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І., від 21 липня 2021 року.

Зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишина С. С., приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Кріпкий Ю. В., про визнання заповіту недійсним.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частину житлового будинку.

Восени 2016 року під час оформлення спадкового майна приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. після смерті матері позивачки - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, з'ясувалось, що 19 серпня 2016 року приватним нотаріусом Кріпким Ю. В. було відкрито спадкову справу.

Позивачка вказувала, що вона у встановлений законом строк звернулась із заявою про прийняття спадщини, проте під час оформлення документів з'ясувалося, що ОСОБА_5 склала заповіт від 29 квітня 2013 року на ім'я ОСОБА_3.

Позивачка вважала, що ОСОБА_5 в силу вікових змін та хвороб у момент складення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також діяла під впливом матері відповідача, а тому волевиявлення спадкодавця на розпорядження своїм майном не відповідало її дійсній волі.

Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати заповіт ОСОБА_5, складений на користь ОСОБА_3, який було посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. 29 квітня 2013 року, недійсним.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачкою не було доведено належними та допустимим доказами те, що на час складення та підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_5 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що заповіт ОСОБА_5 склала задовго до своєї смерті (більше ніш за три роки) і мала змогу у разі зміни своєї волі його змінити чи взагалі скасувати, звернувшись до будь-якого нотаріуса, проте цього не зробила, що підтверджує той факт, що свій вибір стосовно спадкоємця свого майна ОСОБА_5 зробила в заповіті від 29 квітня 2013 року.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м.

Кіровограда від 16 березня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, дослідивши висновки проведених у справі експертиз, надавши їм належну правову оцінку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження, а також встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки на час розгляду справи не було встановлено належними і допустимими доказами того, що під час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

Узагальнені доводи касаційної скарги

20 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права,

вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 2601/18570/12 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також порушення судами норм процесуального права, вказавши у касаційній скарзі, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник зазначає, щосуди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, необґрунтовано відхилили клопотання представника позивачки про призначення у справі повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, що призвело до неправильного вирішення справи. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що при наявності двох прямо протилежних висновків експертизи, які суперечать один одному, суди, надавши перевагу одному, порушили принцип змагальності сторін, були необ'єктивними та упередженими при прийнятті оскаржуваних рішень. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, в своєму рішенні взагалі не надав оцінки показам експерта ОСОБА_7, яка допитувалася в судовому засіданні. Також судами не надано належної оцінки показам свідків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи осіб, які подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанції повно та всебічно, в межах позову та наданих доказів, дослідили обставини справи і ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а тому касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Вважає, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів, що під час складання заповіту

ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 липня 2014 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, яка є матір'ю позивачки.

У відповідності до копій матеріалів спадкової справи № 23/2013 до майна померлої ОСОБА_6, заведеної приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С., 29 квітня 2013 року ОСОБА_5, яка є матір'ю померлої, та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9, який є чоловіком померлої, звернулись до нотаріуса з заявами про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 на користь її доньки - ОСОБА_1

30 квітня 2013 року до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6 звернулась її донька - ОСОБА_1 та отримала свідоцтво про право на спадщину законом від 19 листопада 2016 року на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

29 квітня 2013 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиною С. С. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_5 за реєстровим № 2073, згідно якого остання заповіла частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_3.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 16 вересня 2016 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округ Кріпким Ю. В. 19 серпня 2021 року було заведено спадкову справу, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №
45844322.

17 березня 2020 року з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулась її онука - ОСОБА_1.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи, складеного комунальним закладом "Кіровоградська обласна психіатрична лікарня" № 100

від 19 березня 2019 року, ОСОБА_5 не була здатна правильно сприймати обставини, що мали відношення до складання та підписання заповіту від 29 квітня 2013 року. ОСОБА_5 під час складання та підписання заповіту, а саме за станом на 29 квітня 2013 року не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Висновком судово-психіатричного ескперта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 296 встановлено, що під час підписання заповіту 29 квітня 2013 року ОСОБА_5 виявляла ознаки "Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом" (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Під час складання та підписання заповіту 29 квітня 2013 року ОСОБА_5 виявляла ознаки "Органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом" (F 07.8 за МКХ-10) і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що часто приходила до позивачки додому, знає її з дитинства. Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_6 померла у 2013 році. Після її смерті ОСОБА_5 перестала впізнавати людей, їй часто викликали швидку допомогу. Відповідач часто не приїзжав. ОСОБА_5 казала, що будинок буде належать ОСОБА_1. При житті ОСОБА_5 погано чула, користувалася окулярами.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_5 її сваха. Після смерті доньки у 2013 році у ОСОБА_5 були провали в пам'яті, вона не впізнавала осіб, які до неї приходили, ОСОБА_5 читала газети, казала, що житло залишить внучці ОСОБА_1. Останній час ОСОБА_5 вночі ходила по кімнатам, палила сірники.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що за місяць до смерті відвідувала ОСОБА_5, з ОСОБА_3 бачилась рідко. Коли була в неї в гостях у 2009 році то вона казала, що залишить будинок внучці. Хто вступив у спадщину їй не відомо. Доглядали ОСОБА_5 внучка ОСОБА_1 та зять ОСОБА_13. За два місяця до смерті вона за межі кімнати не виходила, потребувала психіатра, але раніше сприймала все адекватно.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є батьком ОСОБА_1. З ОСОБА_3 не спілкувався. ОСОБА_5 перенесла декілька інсультів, щоб вона зрозуміла, про що її запитують, потрібно було декілька разів повторювати. Після смерті доньки стан здоров'я ОСОБА_5 погіршився, скаржилася на головні болі. Дільничний лікар вже не знала, які ліки призначати, оскільки багато ліків вже використовувалися. Після смерті дружини спадщину прийняла донька. ОСОБА_14 готувала їжу і передавала кошти ОСОБА_5, бо та давала кошти на їжу. Родичів впізнавала, сама запитувала про них.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що у червні 2014 року за домовленістю з ОСОБА_14 приходили до ОСОБА_5 додому. До цього вони не бачилися п'ять років. ОСОБА_5 їх впізнала, а ОСОБА_1 з ними не привіталася. ОСОБА_5 варила на кухні суп самостійно, спілкувалися з нею близько години.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що ОСОБА_5 хворіла, скаржилася на біль у ногах, вона приходила до неї раз на місяць, а привозив її ОСОБА_3. Після смерті доньки ОСОБА_5 сама готувала пакетики з солодощами і казала кому потрібно віддати.

Займалася її доглядом ОСОБА_14.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що ОСОБА_5 лікувалася в кардіологічному відділенні.

Була в свідомості, не мала порушень психічного стану. Підстав, щоб викликати психіатрів не було. Приходили її відвідувати сестра та її чоловік. Відомості, зазначені в епікризі, повністю відповідають реальній обстановці.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього.

Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до Статтею 1247 ЦК України). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у Статтею 1247 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина 2 статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначені у статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначалося, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими стаття 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши висновки посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, покази свідків, які були допитані у судових засіданнях, а також інші докази, встановив, що в момент складання заповіту ОСОБА_5 усвідомлювала значення своїх дій і могла керувати ними, а отже відсутні правові підстави, передбачені статтею 225 ЦК України, для визнання складеного нею заповіту недійсним.

Судами надано належну оцінку наявним у справі висновкам судово-психіатричних експертиз, досліджено медичну документацію, яка свідчить про стан здоров'я ОСОБА_5 на момент складення оспореного заповіту, встановлено, що аргументація експертного висновку № 100 від 19 березня 2019 року щодо наявності у ОСОБА_5 психічного розладу на момент вчинення нею оспорюваного заповіту є непереконливою, а цей висновок не дає відповідь на питання, якими ж психічними захворюваннями хворіла ОСОБА_5.

Судами надано також оцінку висновку експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 21 травня 2020 року № 296, де предметом дослідження були усі матеріали справи, у тому числі висновок судово-психіатричної експертизи № 100 від 19 березня 2019 року, повно проаналізовано дані медичної документації щодо огляду померлої

ОСОБА_5, а також взято до уваги покази допитаних у судовому засіданні свідків.

Судами визнано вказаний доказ належним та допустимим, а висновки експерта - достовірними.

Позивачкою не наведено достатньо переконливих аргументів щодо наявності підстав для проведення у справі повторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, а наявні у матеріалах справи докази, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій, не підтвердили доводів позивачки про те, що ОСОБА_5 у момент складання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

При вирішенні спору судами надано належну оцінку всім зібраним доказам у їхній сукупності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновку, висловленому у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 2601/18570/12.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович