Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2021 року у справі №207/4377/14

Постанова

Іменем України

22 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 207/4377/14-ц

провадження № 61-9999св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року у складі судді Савченка В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого було відкрито кредитний ліміт до карткового рахунку у розмірі 1 800 грн зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Боржник не виконував умови договору, тому станом на 31 липня 2014 року була наявна заборгованість у розмірі 10 072,73 грн, яку банк просив стягнути на його користь.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 січня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 10 072,73 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 6 010,14 грн, по процентам - 2 356,75
грн, пені - 750 грн, штрафи - 955,84 грн та стягнуто судові витрати у сумі 243,60 грн.

За заявою ОСОБА_1 ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 листопада 2015 року заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 січня 2015 року було скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

08 лютого 2016 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконним зарахування, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 вересня 2010 року між ним та АТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № SAMDN34000049154670 та видана кредитна карта № НОМЕР_1 з поновлювальною кредитною лінією. На протязі дії вказаного договору він користувався кредитною картою та справно повертав взяті у кредит кошти.

26 серпня 2014 року він вирішив повністю сплатити заборгованість по карті № НОМЕР_1 та звернувся до співробітника банку для розрахунку остаточної суми боргу за вказаною кредитною картою, з урахуванням поточного платежу за останній місяць користування кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитним лімітом, відсотків та штрафів за прострочений кредит, яка складала 10 208,60 грн. Маючи вказану суму він одразу у тому ж відділенні оплатив її через касу банку. Касир в свою чергу здійснила платіжну операцію надала на підпис одну квитанцію, в якій він розписався і вважав, що він погасив свої боргові зобов'язання за кредитним рахунком № НОМЕР_1 перед банком у повному обсязі.

Після цього він кредитною карткою не користувався і не користується по теперішній час.

Через рік у вересні 2015 року після повного погашення кредиту (в чому він був впевнений) йому стало відомо, що на все його нерухоме майно накладено арешт та оголошена заборона на відчуження майна, обтяження встановлено в інтересах АТ КБ "ПриватБанк", оскільки, як зазначив представник банку, він не виконував свої кредитні зобов'язання за кредитною картою № НОМЕР_1 (яку він погасив повністю ще рік тому), банк звернувся до суду для стягнення заборгованості за кредитом та нарахованих за рік процентів, пені та штрафів.

Вказував, що з наданої банком виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що суму, яку він мав банку внести на вказану карту для повного її погашення, було зараховано без його відома не в повному обсязі, а лише 4 221,78
грн і кредит не був погашений, через що банком щомісяця нараховувались відсотки за користування кредитним лімітом, відсотки та штрафи за прострочений кредит.

Жодного листа про існування заборгованості він від банку не отримував та жодної вимоги про стягнення заборгованості в позасудовому порядку банківська установа не висувала.

Зазначав, що з дублікату квитанції від 26 серпня 2014 року сума для повного погашення кредиту з невідомих причин без його окремого розпорядження була розділена на власний розсуд банком на три різні рахунки: 853,40 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_2, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN86000741096827]; 4 221,78 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_1, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN34000049154670]; 5 129,82 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_3, зміст операції - надходження виручки від усіх видів платних послуг [DD00АХ0000416838].

Вважав, що банк самовільно розпорядився грошовими коштами, що є неприпустимим та грубим порушенням його прав, як клієнта, як споживача банківських послуг, та норм чинного законодавства.

При направленні коштів на погашення кредиту банк не мав права змінювати призначення та суму платежу, оскільки він не надавав таких розпоряджень банківській установі ні в рамках кредитного договору № SAMDN34000049154670, ні безпосередньо при здійсненні касової операції.

Окрім того, зазначав, що на той час інших кредитних або платіжних карток, відкритих у АТ КБ "ПриватБанк", він не мав, тому невідомо на яку карту було зараховано 853,40 грн, він не є підприємцем, тому є зовсім незрозумілим платіж в розмірі 5 129,82 грн - надходження виручки від усіх видів платних послуг.

Посилався на те, що такими протиправними діями банку йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає в нервовому напруженні та хвилюваннях, які були викликані неправомірним нарахуванням боргу за кредитом, що призвело до негативної кредитної історії та накладенням арешту на все його рухоме та нерухоме майно, заборони на його відчуження та користування.

З урахуванням викладеного просив суд: визнати незаконним зарахування АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів, сплачених ним 26 серпня 2014 року, у розмірі 853,40 грн на рахунок № НОМЕР_2 та 5 129,82 грн на рахунок № НОМЕР_3; зобов'язати АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок коштів, сплачених ним 26 серпня 2014 року, у розмірі 853,40 грн з рахунку № НОМЕР_2 та 5 129,82 грн з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 у погашення заборгованості за кредитним договором № SAMDN34000049154670; зобов'язати АТ КБ "ПриватБанк" списати всі незаконно нараховані штрафи та відсотки за прострочений кредит, відсотки за використання кредитного ліміту та всі інші нарахування, здійснені банком по рахунку № НОМЕР_1 після 26 серпня 2014 року; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним зарахування АТ КБ "ПриватБанк" грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 26 серпня 2014 року, у розмірі 853,40 грн на рахунок № НОМЕР_2 та 5
129,82 грн на рахунок № НОМЕР_3.

Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок коштів, сплачених ОСОБА_1 26 серпня 2014 року, у розмірі 853,40 грн з рахунку № НОМЕР_2 та 5 129,82 грн з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 у погашення заборгованості за кредитним договором SAMDN34000049154670.

Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" списати всі незаконно нараховані штрафи та відсотки за прострочений кредит, відсотки за використання кредитного ліміту та всі інші нарахування, здійснені банком по рахунку № НОМЕР_1 після 26 серпня 2014 року.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500
грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суди попередніх інстанцій виходили із того, що грошові кошти у розмірі 853,40 грн та 5 129,82 грн було неправомірно зараховано банком на рахунки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, оскільки сплачені останнім 26 серпня 2014 року грошові кошти у розмірі 10 205 грн мали бути зараховано у повному обсязі на рахунок № НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором SAMDN34000049154670.

У зв'язку із порушенням прав ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг суди дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування останньому моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", суди виходили, що останнім не доведено наявність непогашеної заборгованості у ОСОБА_1 після внесення ним 26 серпня 2014 року грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, які неправомірно було розподілено банком між рахунками, наявність заборгованості за якими банком не доведено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк".

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, провадження № 61-16362св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що банк на підтвердження своїх позовних вимог надав суду розрахунок заборгованості та виписку за кредитним договором.

Разом із тим, ОСОБА_1 не надав жодного доказу на спростування заборгованості за договором від 16 вересня 2013 року чи її розміру.

Вказує, що твердження позичальника, що він не має заборгованості за договором фінансового лізингу від 04 січня 2013 року не можуть братись судом до уваги, оскільки вказаний договір не є предметом судового розгляду. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема довідку банку про відсутність заборгованості за вказаним договором.

Що ж до перерахування начеб-то банком заборгованості у розмірі 853,40 грн та 5
129,82 грн на відповідні рахунки заявник вважає такі посилання судів безпідставними, оскільки, як вбачається з виписки за кредитним рахунком відповідача за договором від 16 вересня 2010 року, банк не здійснював ніяких перерахувань кредитної заборгованості на інші рахунки.

Вказує, що на даний час ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а тому позовні вимоги банку є обґрунтованими.

Крім того, вказує, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій банк просив застосувати строк позовної давності та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 вересня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який складався із Анкети-заяви щодо приєднання до Умов та Правил надання до банківських послуг, за умовами якого була видана кредитна карта № НОМЕР_1 з поновлювальною кредитною лінією.

Відповідно до виписки по картковому рахунку від 20 жовтня 2015 року № 151020/364 (а. с 61-67) ОСОБА_1 активно користувався кредитним лімітом та станом на 02 серпня 2014 року загальна сума заборгованості складала 9 202,92 грн (а. с 62).

26 серпня 2014 року ОСОБА_1 через касу ПАТ КБ "ПриватБанк" вніс грошові кошти у сумі 10 205 грн, які як вбачається із заяви про переказ готівки, були розділені та зараховані касиром банку на три різні рахунки:

853,40 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_2, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN86000741096827];

4 221,78 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_1, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN34000049154670];

5 129,82 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_3, зміст операції - надходження виручки від усіх видів платних послуг [DD00АХ0000416838].

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Судами встановлено, що 16 вересня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який складався із Анкети-заяви щодо приєднання до Умов та Правил надання до банківських послуг, за умовами якого була видана кредитна карта № НОМЕР_1 з поновлювальною кредитною лінією.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що маючи намір погасити заборгованість за вищевказаним кредитним договором, 26 серпня 2014 року сплатив 10 208,60 грн на її погашення.

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 від 20 жовтня 2015 року № 151020/364 (а. с 61-67) ОСОБА_1 активно користувався кредитним лімітом та станом на 02 серпня 2014 року загальна сума заборгованості складала 9 202,92 грн (а. с 62).

26 серпня 2014 року ОСОБА_1 через касу ПАТ КБ "ПриватБанк" вніс грошові кошти у сумі 10 205 грн, які, як вбачається із заяви про переказ готівки, були розділені та зараховані касиром банку на три різні рахунки:

853,40 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_2, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN86000741096827];

4 221,78 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_1, зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN34000049154670];

5 129,82 грн зараховано на рахунок № НОМЕР_3, зміст операції - надходження виручки від усіх видів платних послуг [DD00АХ0000416838].

Таким чином, на рахунок № НОМЕР_1 надійшло 4 221,78 грн, що також вбачається із виписок по карті наданих банком.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 2 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Згідно статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У запереченнях на зустрічну позовну заяву банк вказував, що ОСОБА_1 станом на дату внесення ним коштів мав перед банком не одне невиконане кредитне зобов'язання, що спричинило пропорційне розподілення внесених коштів на погашення заборгованості по належним кредитним зобов'язанням.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 ЦПК України.

Разом із тим, під час розгляду справи банком не було надано доказів того, що між ОСОБА_1 та банком було укладено інші кредитні договори, на погашення яких (якого) банком було здійснено переказ грошових коштів у розмірі 853,40 грн на рахунок № НОМЕР_2 (зміст операції - надходження готівки за платіжними картками [SAMDN86000741096827]).

Доказів укладення такого кредитного договору, наявності заборгованості по кредитному договору матеріали справи не містять.

Також суди дійшли правомірного висновку, що банком було протиправно зараховано 5
129,82 грн на рахунок № 29099062656395, зміст операції - надходження виручки від усіх видів платних послуг [DD00АХ0000416838], оскільки не було надано доказів наявності заборгованості за цим рахунком (договором) на день операції, ні розрахунку заборгованості щодо нього.

Таким чином, колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій про те, що грошові кошти у розмірі 853,40 грн та 5 129,82 грн було неправомірно зараховано банком на рахунки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, оскільки сплачені останнім 26 серпня 2014 року грошові кошти у розмірі 10 205 грн мали бути зараховані у повному обсязі на рахунок № НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором SAMDN34000049154670.

У зв'язку із наведеним, банком не доведено наявність непогашеної заборгованості у ОСОБА_1 після внесення ним 26 серпня 2014 року грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, які неправомірно було розподілено банком між рахунками, наявність заборгованості за якими банком не доведена.

Доводи заявника у касаційній скарзі про пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності не можуть бути прийняті судом, оскільки рішення про стягнення спірної заборгованості було ухвалено 08 січня 2015 року, тому з цього моменту ОСОБА_1 міг дізнатися про порушення його прав як споживача банківських послуг, тому, звернувшись з позовом до банку в лютому 2016 року, він дотримався строків позовної давності, встановлених статтею 257 ЦК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16,не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаній постанові.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян