Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2020 року у справі №2107/3988/2012

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2107/3988/2012

провадження № 61-6314св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позов № 1

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позов № 2

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позов № 3

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_2,

зустрічний позов

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 13 квітня 2016 року у складі судді Крапівіна О. П. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, просив визнати правочин дійсним та визнати право власності на житловий будинок.

Позов мотивований тим, що 04 березня 2012 року між ним і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1,.

Вказаний договір укладено у простій письмовій формі зі згоди дружини відповідача ОСОБА_3.

Згідно з умовами договору відповідач передав позивачу будинок за вищевказаною адресою загальною площею 76,0 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м, що складається з будинку літ. "А ", сіней літ. "а ", сараїв літ. "Б ", "В ", "Г ", "Є", гаражаліт. "Д ", вбиральні літ "Ж", споруд № 1-2., а позивач 04 березня 2012 року передав 268 397,83 грн як оплату за будинок, та відповідно до актаприймання-передачіотримав його у власність. Незважаючи на те, що пункт 9 укладеного договору передбачає його нотаріальне посвідчення, відповідачі у справі відмовляються відвідати нотаріуса, чим фактично не визнають право власності позивача на будинок. Відмова від посвідчення договору в нотаріальному порядку перешкоджає проведенню державної реєстрації договору.

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 76,0 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м, що складається з будинку літ. "А ", сіней літ. "а", сараїв літ. "Б ", "В ", "Г ", "Є ", гаража літ. "Д ", вбиральні літ "Ж", споруд № 1-2.

Ухвалою Геніченського районного суду Херсонської області від 10 грудня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року задоволено. Скасовано заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3.

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, який змінив 20 січня 2015 року, просив зобов'язати ОСОБА_2 передати у власність ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 229,7 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, що складається з житлового будинку літ "А ", "З ", "І ", "К ", "Л ", "М ", "Н ", навісів літ. "г ", "д ", "є ", "ж ", "з ", "і", "к ", "л ", "м ", "н ", "С ", сараїв літ. "О ", "Р ", літньої кухні літ. "П", альтанок літ. "Т ", "У", споруд 1-6.

Позов обґрунтований тим, що у 2008-2009 роках відповідач здійснював підприємницьку діяльність в Україні, зокрема щодо будівництва та введення в експлуатацію різних об'єктів нерухомості. Приблизно навесні 2008 року він запропонував позивачу взяти участь коштами у будівництві міні-пансіонату в с.

Стрілковому. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 булодосягнуто попередньої домовленості про таку участь у майбутньому будівництві на умовах спільної діяльності.

У вересні 2008 року між сторонами досягнуто згоди щодо всіх умов та укладено договір про спільну діяльність. За умовами цього договору позивач профінансував будівництво на загальну суму 235 000,00 дол. США, виконавши свої зобов'язання в повному обсязі.

Відповідно до умов договору про спільну діяльність після введення об'єкта нерухомості в експлуатацію та проведення його державної реєстрації відповідач мав протягом трьох місяців провести відчуження цього об'єкта позивачу на умовах компенсації позивачем 10 % ринкової вартості об'єкта. Відповідач свої зобов'язання не виконав і не здійснив відчуження об'єкта нерухомості.

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 229,7 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, що складається з житлового будинку літ "А ", "З", "І ", "К ", "Л ", "М ", "Н ", навісів літ. "г ", "д ", "є ", "ж ", "з ", "і ", "к ", "л", "м ", "н ", "С ", сараїв літ. "О ", "Р ", літньої кухні літ. "П ", альтанок літ. "Т", "У", споруд 1-6.

Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 10 грудня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року задоволено. Скасовано заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання права власності на житловий будинок.

17 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обгрунтований тим, що рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2012 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 15 липня 1995 року. Просила поділити майно подружжя.

Ухвалою Генічеського суду Херсонської області від 17 березня 2015 року об'єднано в одне провадження цивільну справу № 2107/3991/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на домоволодіння, цивільну справу № 2107/3988/12 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок та цивільну справу № 653/356/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвала мотивована тим, що предметом позовів у цих справах є одне й те саме майно, позови взаємопов'язані і їх спільний розгляд є доцільним.

25 травня 2015 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання особистої приватної власностіь на майно.

Позов обгрунтований тим, що земельна ділянка площею 0,25 га та домоволодіння на АДРЕСА_2 не можуть бути визнані спільною власністю подружжя, оскільки є результатом підприємницької діяльності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 13 квітня 2016 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1, укладений 04 березня 2012 року, визнання права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_2 передати у власність ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про поділ майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частки автомобілів ВАЗ-21099,2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1, МАН-8136,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_2, ГАЗ-3307,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3 (з урахуванням вартості проданого автомобіля "Mitsubishi Outlander", 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_4), що становить 15 450,70
грн. Залишено ГАЗ-3307,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, у власності ОСОБА_2 Проведено розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_3 та складається із сараю, огорожі, водопроводу, об'єкта системи газопостачання та лінії електропередачі з відповідним обладнанням.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок (літ. А) з господарчими будівлями (літ. Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В. г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С), садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літ. П), альтанками (літ. Т,У,Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ. Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Проведено розподіл судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за проведення експертизи в сумі 875,52 грн.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок (літера А) з господарськими будівлями (літ. Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В. г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С), садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літ. П), альтанками (літ. Т, У, Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ. Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось в апеляційному порядку представником позивача в частині відмови в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1, про поділ майна подружжя та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2; в частині вирішення позовів ОСОБА_1 рішення не оскаржувалося.

Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився Апеляційний суд Херсонської області 21 червня 2016 року, в частині поділу майна подружжямотивоване тим, що домоволодіння на АДРЕСА_1 не належить до спільного майна подружжя, оскільки відчужене згідно з договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року, а вимоги до власника будівлі позивач не заявляла. Житловий будинок на АДРЕСА_2, а також земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0042) та площею 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064) за цією ж адресою придбані ОСОБА_2 за час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності, яку в 2009 році припинено, а боргові зобов'язання ОСОБА_2 перед іншими особами існують до сьогодні. Спірна нерухомість є особистою власністю ОСОБА_2 відповідно до статті 57 СК України.

Щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться: на АДРЕСА_3 то це майно придбане за час шлюбу на ім'я ОСОБА_3, а ОСОБА_2 брав участь у його придбанні та здійснює догляд за ним і ремонт.

Автомобілі "DodgeSprinter" 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_5, та BMW520і, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_6, не підлягають поділу, оскільки відчужені за час шлюбу, кошти витрачені на сім'ю, а між подружжям необхідно розділити інші чотири автомобілі. ОСОБА_3 не зверталась до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу вказаних автомобілів, тому вважається, що їх продаж погоджено подружжям.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

26 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою її представником ОСОБА_4.

У лютому 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили ОСОБА_3 у визнанні за нею права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,25 га, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042, та площею 0,0897 га, кадастровий номер 6522185200:21:002:0064, і житловий будинок за цією ж адресою. Зазначені об'єкти придбані подружжям за час шлюбу, а тому підлягають поділу.

Суди не взяли до уваги, що ОСОБА_2 позичав гроші не як фізична особа - підприємець, а як фізична особа. Не встановлено, що зазначені кошти використані у його підприємницькій діяльності.

Жоден із кредиторів з 2008 року і до сьогодні не звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Отже, розписки та договори позики були сфабриковані.

Договір про спільну діяльність між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 підлягає державній реєстрації, однак не був зареєстрований, тому не може створювати юридичних наслідків для сторін.

Судами відмовлено у визнанні права власності на 1/2 частку міні- пансіону з тієї підстави, що ОСОБА_2 здійснив добудову міні-пансіону за адресою: АДРЕСА_2, після розірвання шлюбу. Не враховано, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно отримане 19 грудня 2011 року.

ОСОБА_3 заперечує проти залишення у власності відповідача автомобіля ГАЗ307,2001 року. Суди не обгрунтували необхідність залишення цього автомобіля у власності ОСОБА_2

Відповідь ДАІ не відображає реалізації автомобіля "Tоyota Prado", яку проведено без згоди ОСОБА_3 і без компенсації їй 1/2 частки його вартості.

Представник ОСОБА_2 не мав можливості ознайомитись з документами, поданими стороною відповідача, та подати свої заперечення. Зокрема, у справі доцільно було призначити експертизу вартості автомобіля "Mitsubishi Outlander", також необхідно було призначити експертизу давності написання розписок про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у борг.

Заперечення позивача на касаційну скаргу

У грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшо заперечення на касаційну скаргу. Відповідач у позові про поділ майна подружжя заперечення мотивує тим, що представник позивача не зазначив, у чому полягають порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є безпідставними та надуманими.

Касаційна скарга не містить умотивованого обгрунтування порушень судами норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 22 лютого 2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 15 липня 1995 року (т. 1, а. с. 220).

Згідно з договором купівлі-продажу від 06 лютого 2009 року ОСОБА_2 за письмовою згодою дружини ОСОБА_3 купив житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами у на АДРЕСА_1 3, а. с.13-15).

Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2012 року визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 березня 2012 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане вище домоволодіння (т. 1, а. с. 44-45). Це рішення скасоване ухвалою того ж суду лише 10 грудня 2014 року, тобто через два роки (т.1, а. с. 59). До скасування цього рішення, згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1, на підставі довіреності продав згаданий житловий будинок ОСОБА_7 (т. 4, а. с. 44-47). Отже, власником будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу від 26 червня 2013 року, який є дійсним і дійсність якого ніким не оспорюється.

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок загальною площею 34,7 кв. м та дві земельні ділянки загальною площею 3397кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_2 Земельна ділянка площею 2500 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, а земельна ділянка площею 897 кв. м кадастровий номер 6522185200:21:002:0064,-для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.4). Вартість житлового будинку становила 19
623,00 грн, а земельних ділянок - 222 130,00 грн (пункти 2.1,2.2) (т. 1, а. с. 207-208).

Згідно з договором безвідсоткової цільової позики від 07 червня 2008 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 отримав від фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 безвідсоткову позику в розмірі 100 000,00 грн строком на 5 років. Метою надання позики є придбання земельної ділянки та будинку на АДРЕСА_2 для його реконструкції та продажу (т. 1, а. с. 206).

На підставі договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року ОСОБА_2 видано два державні акти від 10 вересня 2008 року на право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,0897 га, які знаходяться на АДРЕСА_2.1, а. с. 212,213).

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 02 грудня 2011 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Стрілківською сільською радою 19 грудня 2011 року, ОСОБА_2 став власником житлового будинку загальною площею 229,7 кв. м, житловою 38,9 кв. м, із відповідними господарськими будівлями, а саме: житлові будинки літ. "А ", "З", "І ", "К ", "Л ", "М ", "Н ", навіси літ. "г ", "д ", "є ", "ж ", "з ", "і ", "к ", "л ", "м", "н ", "С ", сараї літ. "О ", "Р ", літня кухня літ. "П ", альтанки літ. "Т ", "У", споруди 1-6, які знаходяться на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 216-217,218-219).

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 08 грудня 2014 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим Реєстраційною службою Генічеського районного управління юстиції Херсонської області 09 грудня 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2013 року № 6403759, ОСОБА_2 став власником житлового будинку загальною площею 229,7 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, із відповідними господарськими будівлями, а саме: житловий будинок (літ. А) з господарськими будівлями (літери Б, И, Ф, Ц), навісами (літ. В, г, д, є, ж, з, і, к, л, м, н, С), садовими будиночками (літ. Г, Д, Є, Ж, З, І, К, Л, М, Н), сараями (літ. О, Р), літньою кухнею (літера П), альтанками (літ. Т, У, Ш), вбиральнею (літ. Х), гаражем (літ.

Ч) та спорудами (номера 1-9), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 229-230,233-235).

З метою реконструкції домоволодіння між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про спільну діяльність від 10 вересня 2008 року, згідно з яким сторони об'єднали свої грошові кошти та майно для досягнення спільної мети - будівництва, введення в експлуатацію, державної реєстрації домоволодіння на АДРЕСА_2. Договором передбачено, що ОСОБА_2 після реєстрації за собою права власності зобов'язався провести відчуження домоволодіння на користь ОСОБА_1, а в разі ухилення від зазначених дій ОСОБА_1 має право визнати за собою право власності на це домоволодіння (пункт 6.2,6.3). Крім того, за цим договором саме на ОСОБА_1 лежить обов'язок фінансування будівництва (пункт 4.1.) (т. 1, а. с. 214-215).

На виконання зазначеного договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 141 702,00 грн, що підтверджується оригіналом розписки (т. 2, а. с. 5), та грошові кошти для здійснення спільної діяльності в сумі: 50 000,00 дол. США відповідно до копії розписки від 10 вересня 2008 року; 70 000,00 дол. США згідно з копією розписки від 05 вересня 2008 року та 115 000,00 дол. США відповідно до копії розписки від 30 листопада 2008 року, а всього 235 000,00 дол. США (т. 4, а. с. 41,42,43).

Згідно з витягом Державної реєстраційної служби України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і довідки Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції від 02 грудня 2014 року ОСОБА_2 перебував на податковому обліку як фізична особа - підприємець, здійснював підприємницьку діяльність з 05 липня 1999 року, яку було припинено 02 липня 2009 року (т. 1, а. с. 204,205).

Спірний будинок придбаний під час підприємницької діяльності ОСОБА_2 на кошти, позичені ним у інших осіб, для його реконструкції та продажу. Після придбання 14 червня 2008 року зазначене домоволодіння та земельних ділянок воно було двічі реконструйоване (у 2011 та 2014 роках), отримано відповідні правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_2 (19 грудня 2011 року та 09 грудня 2014 року), остання реєстрація відбулася після розірвання шлюбу.

За час шлюбу відповідно до договору купівлі-продажу від 04 березня 2009 року ОСОБА_3 придбала житловий будинок на АДРЕСА_3 загальною площею 98,6 кв. м та житловою площею 46,4 кв. м за 26 531,00 грн, а саме: житловий будинок літ. А, з верандою літ. а, сараєм, літ. Б, спорудою 1-3. ОСОБА_2 надавав письмову згоду на придбання зазначеного будинку (пункт 1.4) (т.1, а. с. 237-239).

Відповідно до договору завдатку від 27 лютого 2009 року ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_9 3 000,00 дол. США на виконання договору купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_3, який сторони домовились укласти до 27 березня 2009 року (т. 4, а. с. 1).

Відповідно до технічних паспортів на цей будинок від 05 березня 2009 року та від 31 березня 2016 року, будинок літ. А знесений до фундаменту, добудовані споруди №2-6, залишено сарай літ. Б. (т. 1, а. с. 241-243,244,249).

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_10 показав, що ОСОБА_2 є його сусідом на вул. Куйбишева, на цій вулиці була будівля, але ОСОБА_2 її зніс, залишився сарай. ОСОБА_2 побудував огорожу, провів газ, світло.

Суд встановив, що ОСОБА_2 брав участь у придбанні цього житлового будинку, цей будинок був придбаний за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, сторони не заперечують, що за час шлюбу вони придбали такі транспортні засоби: 1) Dodge Sprinter, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_5; 2) ВАЗ- 21099,2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1; 3) МАН-8136,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_2; 4) ГАЗ-3307,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3; 5) BMW 520і, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_6; 6) Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_8.

Згідно з довідкою територіального сервісного центру № 6543 Регіонального сервісного центру МВС в Херсонській області від 03 березня 2016 року № 27/21/43-61 автомобілі Dodge Sprinter, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_5 та BMW 520 і, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_6, власником яких був ОСОБА_2, зняті з обліку для реалізації 08 лютого 2012 року та 28 листопада 2007 року відповідно (т. 4, а. с. 27).

Автомобіль ГАЗ-3307,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_2, з обліку не знімався (т. 4, а. с. 27).

Відповідно до довідки територіального сервісного центру № 6543 Регіонального сервісного центру МВС в Херсонській області № 27/21/43-62 від 03 березня 2016 року автомобіль Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_8, власником якого була ОСОБА_3, знятий з обліку для реалізації 07 лютого 2012 року і реалізований новому власнику 20 грудня 2012 року (т. 4, а. с. 28).

Відповідно до пояснень ОСОБА_2, наданих в суді першої інстанції, автомобілі МАН-8136 та ВАЗ-21099 були продані ним після розірвання шлюбу.

Згідно з висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи з визначення ринкової вартості автомобілів від 30 листопада 2015 року середня ринкова довідкова вартість аналогів автомобілів становить:

--- BMW520і, 1997 року випуску, держаний номер НОМЕР_6, - 123 937,20 грн;

--- DodgeSprinter, 2008 року випуску, держаний номер НОМЕР_5, - 393 600,00 грн;

--- ВАЗ-21099,2005 року випуску, держаний номер НОМЕР_1,- 79 281,60 грн;

--- МАН-8136,2001 року випуску, держаний номер НОМЕР_2, - 198 442,80 грн;

--- ГАЗ-3307,2001 року випуску, держаний номер НОМЕР_3 - 145 071,00 грн (т. 1, а. с. 177-186).

Відповідно до висновку від 10 березня 2016 року №13/16 експертного автотоварознавчого дослідження автомобіля Mitsubishi Outlander, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_8 середня ринкова вартість цього автомобіля на дату проведення дослідження становить 391 894,00 грн (т. 4, а. с. 29-31).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом цього спору, зокрема, є поділ майна подружжя, а саме: поділ житлових будинків, земельних ділянок, а також автомобілів.

Касаційна скарга містить доводи щодо незаконності та несправедливості рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині позову про поділ майна подружжя та зустрічного позову про визнання права особистої приватної власності на майно.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зстаттями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд виходить з того, щоу справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 11 ЦПК України випадках.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, необхідно розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя згідно із статтями 60, 61 СК України.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції.

Верховний Суд зауважує, що майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи - підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна, тобто це майно може бути враховано при поділі всього майна подружжя або може бути виплачена вартість цього майна.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Зазначений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.

Щодо поділу будинку на АДРЕСА_1

Суди встановили, що до скасування заочного рішення суду, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1, на підставі довіреності, продав ОСОБА_7 згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року житловий будинок з відповідними господарськими будівлями і спорудами, на АДРЕСА_1 т. 4, а. с. 44-47). Таким чином, власник будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 Дійсність договору купівлі-продажу від 26 липня 2013 року ніким не оспорюється.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності на майно, суд виходив з того, що домоволодіння на АДРЕСА_1 не належить до спільного майна подружжя, оскільки було відчужене згідно з договором купівлі-продажу від 26 червня 2013 року, а вимоги до власника будівлі позивач не заявляла.

Обгрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на будинок на АДРЕСА_1 з тих підстав, що позов пред'явлено не до всіх належних відповідачів.

Водночас поза увагою судів залишилося те, що до складу майна, яке підлягає поділу між подружжям, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи вказаний будинок набутий сторонами за час шлюбу і чи законно він відчужений іншій особі, чи входить він до майна (вартості майна), що підлягає поділу, відповідні висновки у судовому рішенні не виклав.

Щодо поділу будинку та земельних ділянок на АДРЕСА_2

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14 червня 2008 року ОСОБА_2 придбав житловий будинок загальною площею 34,7 кв. м та дві земельні ділянки площею 2500кв. м та 3397 кв. м, які знаходяться на АДРЕСА_2.

Земельна ділянка площею 2500 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0042, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, а земельна ділянка площею 897 кв. м, кадастровий номер 6522185200:21:002:0064, - для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.4договору купівлі-продажу).

Вартість житлового будинку становила 19623,00 грн, а земельних ділянок - 222
130,00 грн (т. 1, а. с. 207-208).

Після придбання 14 червня 2008 року зазначеного домоволодіння та земельних ділянок домоволодіння було двічі реконструйовано (у 2011 та 2014 роках) та отримано відповідні правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_2 (19 грудня 2011 року та 09 грудня 2014 року).

З метою реконструкції домоволодіння між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про спільну діяльність від 10 вересня 2008 року, згідно з яким сторони об'єднали свої грошові кошти та майно для досягнення спільної мети - будівництва, введення в експлуатацію, державної реєстрації домоволодіння на АДРЕСА_2. Цим договором передбачено, що ОСОБА_2 зобов'язаний надати для забудови домоволодіння ділянку площею 2500 га на земельній ділянці на АДРЕСА_2, що йому належить (пункт 3.1 договору купівлі-продажу). ОСОБА_2 після реєстрації за собою права власності зобов'зався провести відчуження домоволодіння на користь ОСОБА_1, а вразі ухилення від зазначених дій ОСОБА_1 має право визнати за собою право власності на це домоволодіння (пункти 6.2,6.3). За цим договором саме на ОСОБА_1 лежить обов'язок фінансування будівництва (пункт 4.1 договору купівлі-продажу) (т. 1. а. с. 214-215).

Вирішуючи спір в цій частині, суди виходили з того, що на виконання зазначеного договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 141 702,00
грн, що підтверджується оригіналом розписки (т.2, а. с. 5), та грошові кошти для здійснення спільної діяльності в сумі: 50 000,00 дол. США згідно з розпискою від 10 вересня 2008 року; 70 000,00 дол. США - згідно з копією розписки від 05 вересня 2008 року та 115 000,00 дол. США - згідно з копією розписки від 30 листопада 2008 року, а всього, 235 000,00 дол. США (т. 4, а. с. 41,42,43).

Суди встановили, що ОСОБА_2 перебував на податковому обліку як підприємець, здійснював підприємницьку діяльність з 05 липня 1999 року, яку було припинено 02 липня 2009 року (т. 1, а. с. 204,205).

Дійшовши висновку, що спірний будинок на АДРЕСА_2 був придбаний під час підприємницької діяльності ОСОБА_2 на кошти, позичені ним в інших осіб для його реконструкції та продажу, поза увагою суд залишив такі обставини.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15.

Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_3 позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 10 вересня 2008 року не заявляла.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 червня 2008 року земельні ділянки площею 2500 кв. м. та 897 кв. м. набуті сторонами за час шлюбу.

Відповідно до цього договору ОСОБА_2 купив житловий будинок і дві земельні ділянки площею 2500 кв. м - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, 897 кв. м. - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з договором про спільну діяльність, який укладено після укладення договору купівлі-продажу будинку та земельних ділянок на АДРЕСА_2, ОСОБА_2 зобов'язаний надати для забудови домоволодіння ділянку площею 2500 га та майно для досягнення спільної мети - будівництва, введення в експлуатацію, державної реєстрації домоволодіння на АДРЕСА_2.

Проте суд апеляційної інстанції не з'ясував обсяг спільно нажитого майна сторін, наявного на час припинення спільного ведення господарства, джерело і час його придбання, чи надавала згоду ОСОБА_3 на передачу ОСОБА_2 домоволодіння на АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 2500 га для спільної діяльності з ОСОБА_1, оскільки за змістом договору про спільну діяльність ОСОБА_2 фактично розпорядився вказаним майном, чи укладений цей договір в інтересах сім'ї, оскільки його укладено фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а не фізичними особами-підприємцями.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не зробив жодного висновку щодо земельної ділянки розміром 897 кв. м., яку не було передано за договором про спільну діяльність і яка набута сторонами за час шлюбу.

Суд апеляційної не звернув уваги, що договір купівлі-продажу будинку і земельних ділянок укладено 14 червня 2008 року, а договір про спільну діяльність укладено пізніше - 10 вересня 2008 року.

Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що земельні ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер undefined) та 0,0897 га (кадастровий номер 6522185200:21:002:0064) за адресою: АДРЕСА_2 хоча й придбані ОСОБА_2 за час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані ним від третіх осіб для здійснення підприємницької діяльності, яка була припинена в 2009 році, а боргові зобов'язання ОСОБА_2 перед іншими особами тривають до цього дня, тому ця нерухомість є його особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України, є передчасним, зробленим без належного встановлення обставин справи та їх правової оцінки.

Щодо будинку на АДРЕСА_3

Суди встановили, що за час шлюбу ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 04 березня 2009 року придбала житловий будинок, розташований на АДРЕСА_3, загальною площею 98,6 кв. м та житловою площею 46,4 кв. м за 26 531,00 грн.

Житловий будинок зазначений літ. А, при якому є веранда, літ. а, сарай літ. Б, споруди 1-3. ОСОБА_2 надавав письмову згоду на придбання цього будинку (т. 1, а. с. 237-239).

Відповідно до договору завдатку від 27 лютого 2009 року ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_9 3 000,00 дол. США на виконання договору купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_3, який сторони домовились укласти до 27 березня 2009 року (т. 4. а. с. 1).

Згідно з технічними паспортами на цей будинок від 05 березня 2009 року та від 31 березня 2016 року будинок літ. А знесений до фундаменту, добудовані споруди №2- №6, залишено сарай літ. Б. (т. 1, а. с. 241-243,244,249).

Суд дійшов висновку, що вказаний будинок придбано за час шлюбу і цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій, що будинок на АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

Щодо поділу автомобілів

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що за час шлюбу сторони придбали такі транспортні засоби: 1) "Dodge Sprinter" 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_5; 2) ВАЗ-21099,2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1; 3) МАН-8136,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_2; 4) ГАЗ-3307,2001 року випуску, державний номер НОМЕР_3; 5) BMW 520 і, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_6; 6) "Mitsubishi Outlander", 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_8.

Встановлено, що автомобіль "Dodge Sprinter", 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_5, та BMW520і, 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_6, не можуть бути предметом поділу, оскільки були продані ще під час шлюбних відносин між сторонами, а саме 08 лютого 2012 року та 23 грудня 2007 року відповідно, що підтверджується довідкою територіального сервісного центру № 27/21/43-61 від 03 березня 2016 року, автомобіль "Mitsubishi Outlander", 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_8 продала ОСОБА_3 за час шлюбу.

Доводи касаційної скарги встановлених обставин не спростовують, позивач не надала належних та допустимих доказів на спростування встановлених судами обставин.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статей 12, 81 чинного ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 чинного ЦПК України.

Відповідно до частини 1 -3 статті 212 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статті 89 чинного ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, не з'ясував, чи оцінив суд першої інстанції розписки від 10 вересня 2008 року, 25 вересня 2008 року та 30 листопада 2008 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 70 000,50 000, та 115 000 дол. США для здійснення спільної діяльності, не оцінив у сукупності з іншими доказами, чи встановлено, що саме ці кошти витрачено на спільну діяльність, чи ця позика була в інтересах сім'ї.

З урахуванням викладених висновків щодо майна, яке просила поділити ОСОБА_3, підлягає скасуванню судове рішення суду апеляційної інстанції і в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, сксування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_3 про поділ майна та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. В іншій частині судові рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року про залишення без змін рішення Геніченського районного суду від 13 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1, про поділ майна подружжя та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

Г. І. Усик