Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.05.2020 року у справі №325/1951/19

Постанова

Іменем України

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 325/1951/19

провадження № 61-7876 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство "Кільджиєв М. М.",

відповідачі: ОСОБА_1, фермерське господарство "Чайка",

треті особи: Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства

"Кільджиєв М. М." на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року у складі судді Васильцової Г. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів:

Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року фермерське господарство "Кільджиєв М. М."

(далі - ФГ "Кільджиєв М. М.") звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1, фермерського господарства "Чайка" (далі - ФГ "Чайка"), треті особи:

Приазовська районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки поновленим.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 11 січня 2010 року

між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, розміром 7,4499 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2324581400:02:001:0045, строком на 10 років.

Указаний договір оренди землі був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр ДКЗ при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель 09 серпня 2010 ро вчинено запис за № 322440004005073.

Вказувало, що орендована земельна ділянка використовувалася

за цільовим призначенням, жодних претензій з приводу невиконання орендарем умов договору від орендодавця не надходило.

Під час дії договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 помер і його спадкоємцем став відповідач ОСОБА_1, який 04 липня 2019 року

направив орендарю повідомлення про своє небажання продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, хоча термін дії договору спливає тільки у 2020 році. 10 липня 2019 року ОСОБА_1 у відповідь було направлено лист про намір орендувати земельну ділянку до закінчення строку

дії договору.

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 направлено повідомлення про намір поновлення договору оренди земельної ділянки, яке повернулося 04 жовтня 2019 року з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Заперечень від нового власника проти поновлення договору оренди землі позивач не отримував, однак 26 червня 2019 року ОСОБА_1 передав вказану земельну ділянку в оренду ФГ "Чайка".

Позивач вважав цей договір оренди недійсним, оскільки його право оренди ще не закінчилося, а тому договір, укладений між ОСОБА_2

та ФГ "Чайка", не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Крім того, відповідно до положень статті 777

ЦК України, орендар має переважне право на укладення нового договору оренди із орендодавцем.

З урахуванням наведеного, ФГ "Кільджиєв М. М." просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:02:001:0045, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Чайка" 26 червня 2019 року, та визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений

між ФГ "Кільджиєв М. М." та ОСОБА_2 11 січня 2010 року, на умовах оренди, визначених договором оренди вказаної земельної ділянки, укладеним між ОСОБА_1 та ФГ "Чайка" 26 червня 2019 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року позов ФГ "Кільджиєв М. М." задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 7,4501 га, для ведення особистого селянського господарства на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:02:001:0045, укладений

між ОСОБА_1 та ФГ "Чайка" 04 червня 2019 року, зареєстрований

26 червня 2019 року. В іншій частині вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ФГ "Кільджиєв М. М." на відшкодування судових витрат: 960,50
грн із ОСОБА_1; 960,50 грн із ФГ "Чайка".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення

та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки

між відповідачами був чинним договір оренди цієї самої земельної ділянки, укладений між позивачем та попереднім власником ОСОБА_2,

який в установленому законом порядку не припинений, не розірваний,

не визнаний недійсним. Такими діями було порушено право позивача користуватися земельною ділянкою, а тому наявні підстави для визнання такого договору недійсним.

Разом з цим, враховуючи факт повідомлення орендодавцем орендаря

про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки

від 11 січня 2010 року, відсутні підстави для його поновлення, визначені положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Районним судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах: від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19); від 05 червня 2019 року

у справі № 709/433/17 (провадження № 14-169цс19).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постанвою Запорізького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ФГ "Кільджиєв М. М." залишено без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, щосудом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що переважне право позивача

на поновлення договору оренди земельної ділянки не порушено, оскільки орендодавець завчасно, до закінчення строку дії укладеного між сторонами договору, повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки, чим здійснив своє волевиявлення.

Суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 378/382/18 (провадження № 61-2684св19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ФГ "Кільджиєв М. М.", посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення,

яким позов ФГ "Кільджиєв М. М." у відповідній частині задовольнити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 325/1951/19 із Приазовського районного суду Запорізької області та надано строк

для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій

не врахували, що ФГ "Кільджиєв М. М." скористалося своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки у спосіб

та строки, визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі"

та укладеним між сторонами договором. Вказує, що повідомлення

про намір продовжити договір оренди було направлено ОСОБА_1

у вересні 2019 року, а повідомлення орендодавця про своє небажання продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, яке було надіслано орендарю ще у липні 2019 року, тобто до закінчення строку дії договору

та направлення орендарем вказаного повідомлення, не стосується процедури поновлення договору оренди земельної ділянки, визначеної положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Зазначає, що ОСОБА_1 порушив його переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки уклав договір з іншим орендарем. При цьому умови цього договору є прийнятними

для ФГ "Кільджиєв М. М.".

Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ФГ "Чайка", в якому вказується,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у відзиві посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), а також на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ФГ "Кільджиєв М. М." задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння

і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1

Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,

а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно

до умов договору та вимог земельного законодавства.

Дія такого договору припиняється, у тому числі, у разі закінчення строку,

на який його було укладено (частина 1 статті 31 Закону України

"Про оренду землі").

11 січня 2010 року між ФГ "Кільджиєв М. М." та ОСОБА_2, спадкоємцем якого є ОСОБА_1, було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, розміром 7,4499 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер undefined, строком на 10 років. Указаний договір оренди землі був зареєстрований у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр ДКЗ при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель 09 серпня 2010 ро вчинено запис за № 322440004005073 (а. с. 20-22).

ОСОБА_2 передав ФГ "Кільджиєв М. М." земельну ділянку за договором оренди земельної ділянки від 11 січня 2010 року згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки (а. с. 42, т. 1).

Під час дії договору оренди земельної ділянки помер ОСОБА_2,

його спадкоємцем є ОСОБА_1, а відповідно до пункту 36 договору

при зміні власника земельної ділянки договір оренди залишається у силі

до кінця терміну дії договору.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин 1 -5 статті 33 Закону України

"Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця

до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення

про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної

та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду

про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої

статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди,

яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України

"Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права

на поновлення договору оренди згідно з частини 1 статті 33 Закону України

"Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар

до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення

договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення

у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.

Відповідно до пункту 8 договору оренди земельної ділянки від 11 січня

2010 рокупісля закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 20 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово

про намір продовжити його дію.

Судами встановлено, що 04 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомив

ФГ "Кільджиєв М. М." про відсутність намірів продовжувати на новий строк договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки

(а. с. 27).

10 липня 2019 року ФГ "Кільджиєв М. М." надіслало ОСОБА_1 відповідь на вказане повідомлення, зазначивши, що строк дії договору складає 10 років, тобто до 09 серпня 2020 року. До вказаної дати договір оренди є чинним, що дає право орендарю здійснювати свою господарську діяльність відповідно до умов договору (а. с. 28).

03 вересня 2019 року ФГ "Кільджиєв М. М." направило ОСОБА_1 повідомлення про намір продовження дії договору оренди земельної ділянки разом з проєктом додаткової угоди, яке повернулося 04 жовтня 2019 року з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання"

(а. с. 36-39).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову

ФГ "Кільджиєв М. М." у частині визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, обґрунтовано виходив із того, що переважне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки

не було порушено, оскільки відсутня воля орендодавця на поновлення такого договору, про що завчасно було повідомлено орендаря.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п'ятої статті 33

Закону України "Про оренду землі" виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18 (провадження № 61-17309св19); від 25 березня 2020 року у справі 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20); від 06 квітня 2020 року у справі № 378/382/18 (провадження № 61-2684св19).

Крім того, позивач, стверджуючи, що строк договору оренди земельної ділянки закінчується у серпні 2020 року, звернувся до суду з вимогою

про визнання цього договору поновленим ще у жовтні 2019 року. Однак, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк лише по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі. Вказане свідчить про те, що позивач фактично ставив питання про захист його права (у частині визнання поновленим договору оренди земельної ділянки), яке може бути (могло бути) порушеним

у майбутньому, після закінчення строку дії цього договору оренди землі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях правильно застосували норми права з урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, і підстав для відступлення від застосованих правових висновків колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

При цьому Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги

на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини щодо підстав розірвання та поновлення договорів оренди землі.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно

та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,

і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства "Кільджиєв М. М." залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 24 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 квітня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець