Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.12.2020 року у справі №757/10417/19
Постанова КЦС ВП від 30.06.2025 року у справі №757/10417/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 757/10417/19

провадження № 61-18340св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо», в інтересах якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Северин Юрій Петрович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Литвинової І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, ухвалену колегією у складі суддів Суханової Є. М., Гуля В. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (далі - ПАТ «Банк Камбіо», банк), в інтересах якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку (далі - Фонд гарантування вкладів, ФГВФО) Северин Ю. П., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відновлення становища, яке існувало до порушення припинення правовідношення.

Позов мотивовано тим, що 11 липня 2013 року ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо» укладено кредитний договір № 982ф/01-2013 про надання кредиту у сумі 3 130 000,00 грн на споживчі потреби зі сплатою за користування кредитом 18,5 процентів річних на строк до 30 листопада 2015 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 , та паркувального місця № 1 на цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку літ. А-5, що розташоване за цією ж адресою, на підставі укладеного ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 договору іпотеки від 11 липня 2013 року, а також укладеними ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 договором поруки б/н від 11 липня 2013 року і договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) б/н від 20 серпня 2014 року, відповідно до умов якого предметом забезпечення є належні заставодавцю майнові права - право вимоги грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) «Classic-Накопичувальний» від 11 липня 2013 року № 20-306.

Постановою Правління Національного банку України від 19 серпня

2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора» заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов`язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий у Національному банку України.

11 вересня 2014 року ОСОБА_1 за погодженням із позичальником ОСОБА_2 , у зв`язку з погіршенням майнового стану останньої та з метою недопущення нарахування банком пені через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору звернулася до банку із заявою про направлення належних їй грошових коштів, які були розміщені у банку за депозитним договором та передані у заставу банку на підставі договору застави майнових прав, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 130 000 грн.

Цього ж дня, 11 вересня 2014 року, банк виконав вимоги заяви та перерахував з її рахунку на рахунок позичальника ОСОБА_2 суму у розмірі 3 130 000 грн, якою погашено заборгованість за основною сумою кредиту та окремо за процентами: 1 вересня 2014 року - 49 179,59 грн, 3 вересня 2014 року - 3 172,88 грн, 11 вересня 2014 року - 12 691,51 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня

2014 року № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних та запроваджено обмеження у діяльності банку, зокрема погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки у грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 4 грудня 2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів 4 грудня 2014 року прийняла рішення № 140 про запровадження з 5 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Банк Камбіо».

Позивач зазначала, що їй з Інтернету стало відомо про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Банк Камбіо», зокрема і права вимоги за кредитним договором від 11 липня

2013 року № 982ф/01-2013, на забезпечення виконання якого передано квартиру та паркувальне місце на цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку, з номером лоту F31GL38733 за початковою (стартовою) ціною 5 592 152,33 грн та мінімальною ціною 1 118 430,47 грн.

У відповіді на адвокатський запит щодо підстав продовження обліку кредитної заборгованості позичальника за кредитним договором та неврахування банком погашення такої заборгованості поручителем уповноважена особа Фонду гарантування вкладів повідомила, що 18 липня 2018 року видано наказ № 109, згідно з яким затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності, відповідно до якого виявлено ознаки нікчемності, у тому числі у таких договорах:

- правочин щодо відступлення / розірвання / припинення договору іпотеки, посвідчений 11 липня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тюріною В. Б. за реєстровим № 1819, укладений ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 щодо предмета іпотеки - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;

- правочин щодо відступлення / розірвання / припинення договору іпотеки, посвідчений 11 липня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тюріною В. Б. за реєстровим № 1821, укладений ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 щодо предмета іпотеки - паркувального місця № 1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- правочин щодо дострокового припинення / розірвання договору строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 липня 2013 року № 20-306 (строком дії до 1 грудня 2015 року), вкладник ОСОБА_1 ;

- договір застави майнових прав та відступлення права вимоги від 20 серпня 2014 року, укладений ПАТ «Банк Камбіо» і ОСОБА_1 щодо предмету застави - майнових прав, права вимоги грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 липня 2013 року № 20-306, вкладник ОСОБА_1 .

За таких обставин просила визнати правовідносини за кредитним договором від 11 липня 2013 року № 982ф/01-2013, укладеним ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо», припиненими та відновити становище, що існувало до видання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів від 18 липня 2018 року № 109 про затвердження акта Комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18 липня 2018 року, зобов`язавши ПАТ «Банк Камбіо» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Северина Ю. П. виключити з бухгалтерського обліку банку за рахунками обліку кредитів (згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків України) кредитну заборгованість ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року у задоволенні позову відмолено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним банком та боржником, відбулося за рахунок коштів поручителя та, враховуючи, що перерахування коштів здійснювалося у межах банку в період неспроможності виконання ним своїх грошових зобов`язань (11 вересня 2014 року у період чинності постанови Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ), без залучення реальних коштів на погашення кредиту, то таким погашенням порушено суть та мету встановлених постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ обмежень щодо прийняття розрахунків за договорами виключно через кореспондентський рахунок Національного банку України.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 за депозитним договором була кредитором банку. Грошові кошти на депозитному рахунку фізичної особи у сумі понад 200 000 грн не підпадали під встановлені державою гарантії, а значна сума загальних кредиторських вимог давали підстави вважати, що існували ризики неможливості повного або часткового задоволення банком вимог кредитора ОСОБА_1 у разі прийняття рішення про ліквідацію банку. Тому укладення договору застави та відступлення прав вимоги відбулося з метою надання вкладнику можливості позачергово задовольнити свої грошові вимоги, оскільки на день здійснення розрахунку банк вже мав фінансові проблеми.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд вказав, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки погашення заборгованості за кредитним договором відбулося за рахунок депозитних коштів, перерахунок коштів проводився у межах банку без реального надходження коштів. Тому відбулася зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на інший у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження, що свідчить про безоплатність операції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували погашення заборгованості на підставі договору поруки, а не договору застави майнових прав, що підтверджується виписками з рахунків. Відповідно до акта комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18 липня 2018 року, який затверджений наказом ПАТ «Банк «Камбіо» від 18 липня 2018 року № 109, договір поруки не був визнаний нікчемним.

Крім того, правочин може бути визнаний нікчемним тільки на підставі закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів, а застосування наслідків нікчемності можливе тільки на підставі рішення суду. Тому дії відповідача щодо застосування наслідків нікчемності правочинів, а саме проведення зворотних транзакцій за рахунками, є протиправними та не можуть мати правових наслідків.

Суди не врахували, що укладений сторонами договір поруки та здійснене поручителем погашення кредиту були вчинені до віднесення банку до категорії неплатоспроможних і запровадження тимчасової адміністрації, а дії щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок не є правочинами, а є банківськими операціями, тому доводи про їх нікчемність на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними. Банк отримав кошти на погашення кредиту та не поніс майнових збитків.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що погашення заборгованості за кредитним договором порушує приписи постанови Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ, оскільки зазначена постанова є актом індивідуальної дії та має персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямована на ПАТ «Банк Камбіо». Зазначена постанова не доводилася до відома вкладників та позичальників.

Здійснивши проведення операції, банк своїми діями підтвердив наявність на рахунку платника необхідної суми коштів, що свідчить про відсутність заборони на проведення розрахункових операцій у відповідний спосіб.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року

у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/19, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16, від 7 липня 2020 року

у справі № 826/1476/15; у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 826/6909/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 904/4953/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16152/18, від 29 жовтня 2019 року

у справі № 910/16477/18.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року

у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/19, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16, від 7 липня 2020 року

у справі № 826/1476/15; у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 826/6909/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 904/4953/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 910/16152/18, від 29 жовтня 2019 року

у справі № 910/16477/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

11 липня 2013 року ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо» уклали кредитний

договір № 982ф/01-2013 про надання кредиту у сумі 3 130 000 грн на споживчі потреби, зі сплатою за користування кредитом 18,5 процентів річних строком до 30 листопада 2015 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 , та паркувального місця № 1 на цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку літ. А-5, що розташоване за цією ж адресою, на підставі укладеного ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 договору іпотеки від 11 липня 2013 року, а також укладеними ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 договору поруки б/н від 11 липня 2013 року і договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) б/н від 20 серпня 2014 року, відповідно до умов якого предметом забезпечення є належні заставодавцю майнові права - право вимоги грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) «Classic-Накопичувальний» від 11 липня 2013 року № 20-306.

Постановою Правління Національного банку України від 19 серпня

2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора» заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов`язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий у Національному банку України.

У позовній заяві зазначено, що 11 вересня 2014 року ОСОБА_1 за погодженням з позичальником ОСОБА_2 у зв`язку з погіршенням майнового стану останньої та з метою недопущення нарахування банком пені внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, звернулася до банку із заявою про направлення належних їй грошових коштів, які були розміщені у банку відповідно до депозитного договору та передані у заставу банку на підставі договору застави майнових прав, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 130 000 грн.

Цього ж дня (11 вересня 2014 року) банк виконав вимоги заяви ОСОБА_1 та перерахував з її рахунку на рахунок позичальника ОСОБА_2 суму у розмірі 3 130 000 грн, якою погашено заборгованість за основною сумою кредиту, та окремо за проценти: 1 вересня 2014 року - 49 179,59 грн, 3 вересня 2014 року - 3 172,88 грн, 11 вересня 2014 року - 12 691,51 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 25 вересня

2014 року № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних і запроваджено обмеження у діяльності банку, зокрема погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки у грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України

від 4 грудня 2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів 4 грудня 2014 року прийняла рішення № 140 про запровадження з 5 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначила уповноважену особу Фонду гарантування вкладів на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Банк Камбіо».

16 липня 2018 року банк видав наказ № 108, яким створив комісію для підготовки, аналізу та узагальнення аналітичної інформації щодо правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які можуть містити ознаки нікчемності.

За результатами проведеної перевірки 18 липня 2018 року складено акт комісії з перевірки правочинів, за висновками якого окремим кредиторам було надано переваги (пільги), не передбачені для них Законом, у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором.

18 липня 2018 року наказом № 109 затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18 липня 2018 pоку, відповідно до якого виявлено ознаки нікчемності, у тому числі у таких договорах:

- правочин щодо відступлення / розірвання / припинення договору іпотеки, посвідчений 11 липня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тюріною В. Б. за реєстровим № 1819, укладений ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 щодо предмета іпотеки - трикімнатної

квартири АДРЕСА_3 ;

- правочин щодо відступлення / розірвання / припинення договору іпотеки, посвідчений 11 липня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тюріною В. Б. за реєстровим № 1821, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 щодо предмета іпотеки - паркувального

місця № 1 площею 46,4 кв м на цокольному поверсі блокованого секційного житлового будинку літ. А-5, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 ;

- правочин щодо дострокового припинення / розірвання договору строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 липня 2013 року № 20-306 (строком

дії до 1 грудня 2015 року), вкладник ОСОБА_1 ;

- договір застави майнових прав та відступлення права вимоги від 20 серпня 2014 року, укладений ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 щодо предмета застави - майнових прав, права вимоги грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту), вкладник ОСОБА_1 № 20-306 від 11 липня 2013 року.

14 лютого 2019 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів прийняла рішення № 350 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» на один рік з 2 березня 2019 року до 1 березня 2020 року включно.

У повідомленні про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності від 5 жовтня 2018 року зазначено, що затверджено акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18 липня 2018 року, яким виявлено ознаки нікчемності у правочині щодо дострокового припинення / розірвання договору строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 липня 2013 року № 20-306 та застосовано наслідки нікчемності правочинів, тому і було здійснено зворотні транзакції за рахунками за нікчемним правочином.

Підставою для продовження обліку банком заборгованості позичальника за кредитним договором є те, що у правочинах щодо погашення заборгованості за вказаним кредитним договором виявлено ознаки нікчемності, передбачені

пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, а породжує лише правові наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками є поновлення сторін у їх початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частинах першій та другій статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

За частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення

статті 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Положеннями статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.

За змістом статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін в силу закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, що переглядається, суди встановили, що постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора» заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов`язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Суди встановили, що перерахунок коштів (11 вересня 2014 року) на погашення заборгованості за кредитним договором здійснено шляхом внутрішньобанківського переказу всередині ПАТ «Банк Камбіо». У зв`язку з цим переведення коштів не могло відображатися на кореспондентському рахунку банку, відкритому в Національному банку України, призначеному для проведення міжбанківських розрахунків.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 11 січня 2022 року

у справі № 910/10784/16 зазначила, що порушення заборони Національного банку України на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок саме собою не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передання права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами на підтвердження оплатності такого договору.

Вказана постанова була прийнята після подання касаційних скарг, однак на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню під час касаційного перегляду цієї справи.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки здійснення розрахунку за кредитним договором відбулося за рахунок депозитних коштів поручителя у межах банку, реального надходження коштів на рахунок банку не було, а відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що, враховуючи обмеження, встановлені постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», та відсутність відображення наявності коштів набувача прав вимоги на кореспондентському рахунку банку, відкритому у Національному банку України, невідображення оспорюваної банківської операції на цьому рахунку свідчить про відсутність коштів на поточному рахунку, а здійснення платежу за такими рахунками поза кореспондентським рахунком - про безоплатність угоди.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що по суті відбулося корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на інший у межах одного банку без реального надходження коштів), тому відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності законодавчих обмежень на проведення таких операцій. ПАТ «Банк Камбіо» фактично не отримав реальних грошових надходжень на погашення зобов`язань за кредитним договором.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16, постановах Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 911/3880/15, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/16477/19, від 29 жовтня 2019 року

у справі № 911/16152/19.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16, постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 911/3880/15, перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок в одному банку не є правочинами в розумінні статей 202 204 626 ЦК України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними, оскільки проведені на виконання цивільно-правових договорів.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 904/4953/18, від 29 жовтня 2019 року у справі № 911/16477/18, від 29 жовтня 2019 року

у справі № 911/16152/18 предметом позову були вимоги про визнання припиненими зобов`язань між позивачем та відповідачем (банком) за кредитним договором та договорами забезпечення у зв`язку з їх повним виконанням. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення у частині задоволення позову, керувався тим, що на час повного виконання зобов`язання за кредитним договором були відсутні будь-які заборони чи обмеження щодо розпорядження цими особами своїми депозитними коштами, тому договірне списання банком коштів з їх рахунків у рахунок погашення кредитного договору не суперечить приписам чинного законодавства.

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у справі, що переглядається, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі, що переглядається, суди встановили, що відбулось умовне звернення стягнення на предмет застави, яке фактично було безоплатним відступленням права вимоги за кредитним договором, без реального надходження грошових коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що списання коштів на погашення кредитної заборгованості відбулося з поточного рахунку ОСОБА_1 , а не з депозитного рахунку, а тому був виконаний договір поруки, а не застави, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, які встановили, що погашення заборгованості за кредитним договором відбулося саме за рахунок депозитних коштів позивача.

Крім того, такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема позовною заявою, у якій позивач зазначає про списання коштів саме з депозитного рахунку, та заявою ОСОБА_1 , у якій вона просила ПАТ «Банк Камбіо» направити належні їй грошові кошти, розміщені у ПАТ «Банк Камбіо» відповідно до договору

№ 20-306 строкового банківського вкладу (депозиту) «Classic-Накопичувальний» та передані у заставу ПАТ «Банк «Камбіо» на підставі договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 20 серпня 2014 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2013 року.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.

Встановивши відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду -без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська