Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.02.2021 року у справі №336/1691/19

Постанова

Іменем України

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 336/1691/19

провадження № 61-1502св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2020 року в складі судді Зарютіна П. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, яка за життя склала заповіт від 12 листопада 2013 року, відповідно до якого усе майно заповіла їй.

Після смерті матері вона звернулась з заявою про прийняття спадщини до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори, на підставі чого заведено спадкову справу. Іншим спадкоємцем обов'язкової частки у спадщині є її брат ОСОБА_2.

Вказала, що відповідач підлягає усуненню від спадкування, оскільки 26 серпня 2018 року її мати була госпіталізована до комунальної установи "Міська клінічна лікарня № 2" з тяжкою хворобою, де проходила курс лікування до 06 вересня 2018 року. Вона здійснювала догляд за матір'ю, купувала необхідні ліки та годувала її. Відповідач будь-якої матеріальної допомоги матері не надавав, піклування за нею у лікарні не здійснював. Незважаючи на те, що мати була виписана з лікарні, стан її здоров'я був вкрай тяжким. З 11 вересня 2018 року стан її матері погіршився. Оскільки відповідач відмовився доглядати матір, 15 вересня 2018 року вона перевезла останню у свою квартиру. Відповідач не телефонував, на вхідні дзвінки не відповідав. Організацією похорон та витратами, пов'язаними з ними, займалась вона з чоловіком.

ОСОБА_3 через похилий вік та тяжку хворобу, яка прогресувала з вересня 2018 року до її смерті, перебувала у безпорадному стані, не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування.

Разом із тим, відповідач мав змогу надавати матері допомогу як фізично так і матеріально та повинен був її надати.

На підставі зазначеного позивач просила суд усунути ОСОБА_2 від права спадкування обов'язкової частки після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 потребувала допомоги саме від відповідача та зверталась з цих підстав до нього, а ОСОБА_2 умисно від надання такої допомоги ухилявся.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 25 січня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким її позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування частини 5 статті 1224 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 51 Конституції України, частини 1 статті 172, частини 1 статті 202, статті 203 СК України у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що характер поведінки відповідача під час хвороби його матері свідчить про його умисну бездіяльність, спрямовану на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували норми частини 5 статті 1224 ЦК України у взаємозв'язку із нормами сімейного законодавства, які регулюють обов'язок дитини піклуватися про своїх батьків.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відповідно до заповіту від 12 листопада 2013 року ОСОБА_3 все майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що матиме право за законом, заповіла своїй дочці ОСОБА_1.

З виписного епікризу комунальної установи "Міська клінічна лікарня № 2" з історії хвороби № 2582 вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні з 26 серпня 2018 року по 06 вересня 2018 року з діагнозом ішемічний інсульт, церебральний атеросклероз, двостороння пневмонія, лівосторонній плеврит, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ішемічна хвороба серця.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом частини 5 статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та застосували положення статті 1224 ЦК України, дійшовши обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлій ОСОБА_3.

Як свідчать письмові матеріали справи та не оспорюється сторонами, безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_3 почався з 26 серпня 2018 року, коли внаслідок тяжкої хвороби вона перебувала на стаціонарному лікуванні у зв'язку із цим потребувала стороннього догляду і піклування. Не дивлячись на певне покращення стану здоров'я 06 вересня 2018 року, у зв'язку із яким вона була виписана із медичної установи, потреба у сторонньому догляді залишилась до смерті спадкодавця у жовтні 2018 року.

Увесь зазначений період часу допомогуОСОБА_3 надавала її дочка ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, що померла потребувала допомоги саме від відповідача, оскільки позивачем визнається та матеріалами справи підтверджено отримання спадкодавцем допомоги від самої ОСОБА_1.

Оцінюючи доводи позивача щодо ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, суди обґрунтовано зазначили про те що ненадання відповідачем допомоги ОСОБА_3 само по собі не свідчить про його ухилення від надання цієї допомоги.

Встановивши, що спадкодавець знаходилась у безпорадному стані невеликий проміжок часу, фактично перебувала на лікуванні з 26 серпня 2018 року по 06 вересня 2018 року та була виписана у зв'язку із покращенням стану здоров'я, суди попередніх інстанцій правильно виходили із недоведеності факту умисного і свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлій ОСОБА_3.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували законодавчо закріпленого обов'язку дитини піклуватися про здоров'я своїх батьків, не спростовують висновків судів та не свідчать про умисне та свідоме ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлій ОСОБА_3.

Аргументи заявника про те, що відповідач свідомо ухилявся від розмов із матір'ю, не доведені належними та допустимими доказами, є її припущенням та були предметом дослідження судів, які надали їм належну правову оцінку, а тому додаткового аналізу не потребують.

Крім того, Верховний Суд в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара