Постанова

Іменем України

30 січня 2020 року

м. Київ

справа № 487/2375/18

провадження № 61-10136св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Миколаївська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2018 року у складі судді Щербини С. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтовувала тим, що вона є спадкоємцем за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З батьком вони проживали окремо в різних областях, тривалий час не спілкувалися. Про його смерть їй стало відомо лише у 2018 році, у зв`язку з тим, що родичі померлого через неприязні відносини намагались приховувати цю інформацію від неї.

Після смерті батька відкрилась спадщина у вигляді частки в квартирі АДРЕСА_1 . Звернувшись у 2018 році до нотаріальної контори у Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку на прийняття спадщини.

Позивач також зазначала, що вона проживає разом з родиною у м. Києві, має на утриманні трьох малолітніх дітей, двоє із яких народились після смерті батька: у січні 2016 року та листопаді 2017 року. Труднощі, пов`язанні з вагітністю, пологами, доглядом за новонародженими дітьми та їх систематичні хвороби, зокрема перебування на стаціонарному лікуванні, унеможливлювали її виїзд за межі місця фактичного проживання.

Ураховуючи наведене та вважаючи, що шестимісячний строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин, позивач просила визначити їй додатковий строк у шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. На думку позивача матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ладижин Вінницької області помер ОСОБА_2 у (а. с. 10), якому на праві спільної сумісної власності належала частка у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим службою приватизації державного житлового фонду Миколаївської міської ради від 22 квітня 1999 року (а. с.14).

На час відкриття спадщини, позивач, яка є донькою спадкодавця, проживала окремо від батька та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а фактично проживала в АДРЕСА_3 , про що зазначала у позові.

ОСОБА_1 у квітні 2018 року, тобто після спливу строку на прийняття спадщини, звернулася до Другої тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності та отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини (а. с. 11). Відповідно до інформації з Другої тростянецької державної нотаріальної контори від 24 травня 2018 року та від 03 червня 2018 року, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чернікової О. Є. від 04 грудня 2018 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилася (а. с. 37, 50, 64).

Відповідно до змісту частини першої статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до змісту вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила, передбачені змістом частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані у випадку, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог вказувала, що про смерть батька вона дізналась лише у 2018 році через намагання родичів померлого приховати таку інформацію. Крім того, зазначала, що у неї систематично хворіла донька, а після смерті батька у неї народилось двоє дітей, яких не могла залишити без нагляду, що в сукупності, на її думку, є поважними причинами для задоволення заяви про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наведені ОСОБА_1 в позовній заяві причини пропуску строку на прийняття спадщини є неповажними.

Такі висновки судів є правильними. Відсутність відомостей про смерть спадкодавця не може вважатися об`єктивною причиною, що перешкодила ОСОБА_1 прийняти спадщину, яка знала про місце проживання батька, а з дотриманням загальноприйнятих норм поведінки мала можливість цікавитися життям та здоров`ям спадкодавця, а отже, знати про його смерть.

За таких обставин, позивач не надала переконливих доказів, що вона не могла знати про смерть батька, а тому посилання на відсутність такої інформації не є тією об`єктивною і непереборною обставиною, що перешкодила вчинити дії щодо прийняття спадщини.

Окрім того, позивач на підтвердження своїх доводів надала довідку консультативно-діагностичного центру від 03 березня 2014 року про направлення ОСОБА_1 на планову/екстрену госпіталізацію (а. с. 23), лікувальні рекомендації від 15 жовтня 2015 року (а. с. 24), від 05 вересня 2014 року (а. с. 25), виписку із медичної картки хворого про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в період з 27 серпня 2015 року до 15 жовтня 2015 року (а. с. 26), медичні довідки про проходження курсу лікування від 04 грудня 2013 року, 27 жовтня 2015 року, 03 квітня 2015 року (а. с. 27-28), 30 березня 2013 року та 03 березня 2014 року (а. с. 29).

Зазначені обставини не свідчать про наявність перешкод для прийняття спадщини позивачем у період з 26 березня 2014 року до 26 вересня 2014 року. Частина відповідних подій мала місце до смерті спадкодавця, а частина вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що смерть її батька співпала з початком збройної агресії Російської Федерації проти України, що ускладнило можливість виїзду за межі місця проживання та залишення дітей без нагляду.

Такі доводи не заслуговують на увагу та не впливають на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень. Як зазначала позивач у позовній заяві вона пропустила строк на прийняття спадщини через те, що не мала інформації про смерть батька, а не через інші вказані нею у касаційній скарзі обставини.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний