Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2018 року у справі №534/1169/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 534/1169/17

провадження № 61-39199св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Горішньоплавнівський міський сектор Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року у складі судді Крикливого В. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Горішньоплавнівський міський сектор Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області.

Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єнакієво м. Юнокомунарівськ Донецької області та з народження проживав на території України. Навчався у середній загальноосвітній школі і професійно-технічному училищі № 112 м. Єнакієве Донецької області. У період з 01 вересня 2006 року по 28 серпня 2015 року відбував покарання в установах Державної пенітенціарної служби України.Однак, при зверненні до Управління державної міграційної служби в Полтавській області із заявою про видачу паспорта громадянина України йому було відмовлено у зв'язку з неможливістю встановлення належності до громадянства України і рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення відповідного факту.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 з метою набуття громадянства України і отримання паспорта просив суд встановити факт його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Єнакієве м. Юнокомунарівськ Донецької області, на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єнакієве м. Юнокомунарівськ Донецької області; у період з 01 вересня 2006 року по 28 серпня 2015 року відбував покарання, призначене вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 вересня 2009 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України і на момент вчинення злочину навчався у професійно-технічному училищі № 112 м. Єнакієве Донецької області.

З урахуванням вказаних обставин, суд вважав, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року знайшов своє підтвердження.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області залишено без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалено на підставі повного об'єктивного і неупередженого розгляду та оцінки усіх наявних у матеріалах справи доказів, якими у повній мірі підтверджено факт проживання заявника ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року і встановлення цього факту дозволяє заявнику реалізувати своє право на отримання громадянства України і паспорта.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Горішньоплавнівський міський сектор Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, про встановлення факту проживання на території України призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що питання встановлення, оформлення і перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів і провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Так відповідно до положень вказаних Закону і Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що заявником не надано доказів на підтвердження свого постійного проживання на території України саме станом на 24 серпня 1991 року, що є підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з актовим записом від 27 липня 1990 року № 123, складеним виконавчим комітетом Юнокомунарівської міської ради м. Єнакієве Донецької області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Україна, Донецька область, м. Єнакієве, м. Юнокомунарівськ, його батьками є: ОСОБА_2 (батько) і ОСОБА_3 (мати).

Відповідно до довідки про звільнення серії ХАР №03698 від 28 серпня 2015 року громадянин України ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2006 року по 28 серпня 2015 року відбував покарання в установах Державної пенітенціарної служби України і був звільнений за відбуттям строку покарання.

У повідомленні державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» від 04 січня 2018 року № 10/12/1-22/Кз зазначено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно відбував покарання у державній установі «Первомайська виправна колонія (№ 117)» у період з 03 липня 2010 року по 28 серпня 2015 року за вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 вересня 2009 року. В архівній справі засудженого ОСОБА_1 відсутні дані про наявність паспорта громадянина України.

Вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 02 вересня 2009 року ОСОБА_1 було визнано винним за частиною третьою статті 152 КК України і призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі. Також ОСОБА_1 визнано винними за частиною другою статті 153 КК України і призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. Відповідно до частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі. Згідно з статтею 71 КК України до новопризначеного покарання ОСОБА_1 частково приєднано не відбуте ним покарання за вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 10 грудня 2004 року у виді 3 років 2 місяців позбавлення волі і остаточно призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі (а. с. 73).

В указаному вироці суду зазначено, що ОСОБА_1 є громадянином України, до його затримання навчався у професійно-технічному училищі № 112 м. Єнакієвого Донецької області та проживав по АДРЕСА_1.

Крім того, зі змісту цього вироку вбачається, що вперше ОСОБА_1 був засуджений вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 10 грудня 2004 року, коли йому виповнилося 14 років, під час досудового слідства тримався під вартою в Артемівському слідчому ізоляторі Донецької області, тому не мав об'єктивної можливості по досягненню 16-річного віку отримати паспорт громадянина України.

Згідно з відповіддю Горішньоплавнівського міського сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області від 21 червня 2017 року № 47-2504, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі паспорта громадянина України у зв'язку з відсутністю документального підтвердження факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться і факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

При цьому, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Вирішуючи питання встановлення належності до громадянства України, суди вірно керувалися, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Так, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та ухвалені на підставі повного об'єктивного і неупередженого розгляду і оцінки усіх наявних у справі доказів, якими підтверджено факт проживання заявника ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та встановлення цього факту дає йому можливість реалізувати своє право на отримання паспорта громадянина України.

Доводи касаційної скарги про відсутність належних і допустимих доказів постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року є безпідставними, оскільки судом установлено, що ОСОБА_1 народився на території України і станом на 24 серпня 1991 року йому виповнився лише один рік і три місяці. Крім того, він навчався і відбував покарання також на території України, у свідоцтві про народження, вироці та інших документах значиться як громадянин України, при цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.

Окрім того, судом встановлено, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) була його законним представником (з огляду на малолітній вік заявника), також народилася і постійно проживала на території України по АДРЕСА_1, та їй було видано паспорт громадянина України.

Посилання у касаційній скарзі на положення статті 24 Закону України «Про громадянство України», Указ Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» безпідставне, оскільки заявник просить встановити не факт належності до громадянства України, а факт - проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, який у подальшому дасть йому можливість реалізувати своє право на отримання паспорта громадянина України.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк