Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.02.2018 року у справі №395/1360/15

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 395/1360/15-ц

провадження № 61-77 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - приватне підприємство «Агрофірма «Панчеве»,

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5,

представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області у складі головуючого судді Щенюченка С. В. від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області у складі суддів: Суржика М. М., Авраменко Т. М., Суровцької Л. В. від 26 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

02 листопада 2015 року ОСОБА_3 подав позовну заяву про відшкодування 34 660 грн майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 17 квітня 2015 року о 07 годині 30 хвилин позивач, керуючи належним йому автомобілем марки «Volkswagen Сaddу», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Жовтневій у с. Панчеве Новомиргородського району Кіровоградської області та, наближаючись до перехрестя із вул. Франка, помітив, що зліва до нього наближається автомобіль марки «ГАЗ 53», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, який виїхав на перехрестя, створивши для нього перешкоду та аварійну ситуацію, допустив зіткнення з автомобілем під керуванням позивача, в результаті чого цей автомобіль виїхав за межі проїзної частини та допустив наїзд на паркан, отримавши механічні пошкодження.

ОСОБА_5, будучи працівником приватного підприємства «Агрофірма «Панчеве» (далі - ПП «Агрофірма «Панчеве»), якому належить автомобіль марки «ГАЗ 53», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, керував транспортним засобомпід час виконання своїх трудових обов'язків.

Оскільки ПП «Агрофірма «Панчеве» застрахувало свою відповідальністьу приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПАТ «СК «Провідна»), тому за пропозицією ОСОБА_5, який погодився щодо обставин скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди і визнав свою вину у вчиненому повністю,її учасниками було складено європротокол без участі працівників поліції.

Позивач повідомив про настання дорожньо-транспортної пригоди ПАТ «СК «Провідна», однак від останнього надійшов лист про те, що правові підстави для визнання події страховим випадком відсутні, та позивачу у виплаті страхового відшкодування відмовлено, у зв'язку із чим ним самостійно здійснено ремонт транспортного засобу. Відповідач відмовляється в добровільному порядку відшкодувати понесені витрати на відновлення автомобіля, а також відшкодувати завдану внаслідок неправомірних дій його працівника моральну шкоду.

Просив стягнути з ПП «Агрофірма «Панчеве» на його користь 34 660 грн завданої майнової шкоди та 10 000 грн завданої моральної шкоди.

Заочним рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП «Агрофірма «Панчеве» на користь позивача 34 660 грн завданої майнової шкоди та 3 000 грн компенсації моральної шкоди, а в решті вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з вини водія ПП «Агрофірма «Панчеве» - ОСОБА_5, позивачу завданої майнової шкоди, яку зобов'язаний компенсувати відповідач, як підприємство з яким цей працівник перебуває у трудових відносинах, в розмірі понесених позивачем витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, який стороною відповідача не спростовано, а також моральної шкоди, яку так само повинна відшкодувати юридична особа у розмірі, визначеному з урахуванням душевних та фізичних страждань ОСОБА_3.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Вказано, що стороною відповідача не доведено обставин, які стосуються факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди та завдання шкоди позивачу не з вини ОСОБА_5

15 серпня 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, скаржник вказує на те, що сам позивач порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого допустив наїзд на перешкоду, а зіткнення автомобіля під його керуванням та керуванням ОСОБА_3 не було. Також зазначає про те, що для відшкодування шкоди останній мав би звернутися до страхової компанії.

07 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ПП «Агрофірма «Панчеве», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_5, ПАТ «СК «Провідна» призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 січня 2018 року вказану справу разом передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 17 квітня 2015 року о 07 годині 30 хвилин позивач, керуючи автомобілем «Volkswagen Сaddу», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Жовтневій у с. Панчеве Новомиргородського району Кіровоградської області в напрямку перехрестя рівнозначних доріг із вул. Франка, наближаючись до якого помітив, що зліва до перехрестя наближається автомобіль марки «ГАЗ 53», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, який в подальшому виїхав на перехрестя, створивши для ОСОБА_3 аварійну ситуацію та допустив зіткнення з його автомобілем, внаслідок чого, транспортний засіб під керуванням позивача виїхав за межі проїзної частини, де допустив наїзд на огорожу.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 перебуває у трудових відносинах з ПП «Агрофірма «Панчеве». Згідно із подорожнім листом від 17 квітня 2015 року у момент зіткнення він виконував свої трудові обов'язки та керував закріпленим за ним і належним підприємству автомобілем (а. с. 7-9).

На момент дорожньо-транспортної пригоди, власником автомобіля «ГАЗ 53», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ПП «Агрофірма «Панчеве» було застраховано відповідальність згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим ПАТ «СК «Провідна» 18 березня 2015 року (а. с. 10).

На місці події сторонами було оформлено документи про обставини дорожньо-транспортної пригоди без участі працівників поліції, де ОСОБА_5 зазначив, що не надав переваги в русі транспортному засобу під керуванням позивача та вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнав, при цьому ОСОБА_7 зазначив про те, що уникав зіткнення та його транспортний засіб отримав механічні ушкодження (а. с. 12).

20 квітня 2015 року ОСОБА_5 повідомив ПАТ «СК «Провідна» про настання страхового випадку, вказавши, що вину в даному ДТП визнає повністю (а. с. 13-14).

ОСОБА_3 подав до ПАТ «СК «Провідна»» документи, необхідні для врегулювання страхової події, однак страхова компанія відмовила у виплаті страхового відшкодування.

Вартість робіт та матеріалів з відновлювального ремонту автомобіля позивача становить 34 660 грн та стороною відповідача не оспорювалося (а. с. 20-23).

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України встановлено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Норми статей 1166, 1188 ЦК України передбачають презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначене презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, ті обставини, що автомобіль позивача був пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля, яким під час виконання своїх трудових обов'язків керував ОСОБА_5, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ПП «Агрофірма «Панчеве», з якою особа, яка визнала себе винною в скоєнні ДТП, перебуває у трудових відносинах, і повинне відшкодовувати завдану позивачу майнову шкоду, а також моральну шкоду, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості.

Що стосується доводів відповідача у касаційній скарзі про порушення позивачем правил дорожнього руху, а також відсутності факту зіткнення, то вони є безпідставними, так як матеріалами справи підтверджено та судами встановлено, що саме ОСОБА_5, внаслідок порушення правил проїзду перехрестя, створено аварійну ситуацію для транспортного засобу позивача, що і призвело до зіткнення, якого він об'єктивно не спроможний був уникнути, однак вживав заходів для об'їзду перешкоди, в результаті чого, здійснив наїзд на огорожу.

Враховуючи оцінені судами докази: повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), а також пояснення ОСОБА_5 та позивача про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані страховій компанії, покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які, поміж іншого, показали, що ОСОБА_5, керуючи автомобілем, не зупинився перед перехрестям і не надав переваги в русі транспортному засобу під керуванням позивача, що рухався справа, виїхав на перехрестя та допустив зіткнення транспортних засобів, - обов'язок по відшкодуванню майнової та моральної шкоди лежить саме на стороні відповідача, оскільки, ані ПП «Агрофірма «Панчеве», ані ОСОБА_5 не надано суду доказів на підтвердження власних заперечень.

Також суди обґрунтовано виходили із того, що висновки експертного дослідження Товариства з обмеженою відповідальністю експертно-правового центру «Правекс» від 01 серпня 2015 року щодо обставин і механізму утворення пошкоджень належного позивачу автомобіля не можуть бути застосовані як належний доказ у справі, оскільки підставою для складення висновку експерта була не ухвала суду, така експертиза не призначалася в порядку, встановленому статтею 143 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент розгляду судами справи, згідно із яким експерт попереджається про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України. Даному дослідженню надано оцінку в сукупності з іншими письмовими доказами і показами свідків.

Клопотань про призначення автотехнічної експертизи стороною відповідача заявлено не було, хоча таке право судами було роз'яснено.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що завдані збитки повинна відшкодувати страхова компанія, і саме до неї повинна звертатися потерпіла особа з вимогами про відшкодування шкоди, є необґрунтованими. Звернення до страховика із вимогою про відшкодування шкоди є правом потерпілого, а не його обов'язком. До того ж судами встановлено, що ОСОБА_3 скористався своїм правом потерплої особи на звернення до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування, однак ПАТ «СК «Провідна» відмовила йому у виплаті.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 17 жовтня 2016 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, виконання заочного рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 березня 2016 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 березня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю.В.Черняк