Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.08.2020 року у справі №761/46977/18

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/46977/18

провадження № 61-10305св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Таскомбанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду у складі судді Мараєвої Н. Є. від 04 червня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - АТ "Таскомбанк", банк), в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 337,00 грн та 50 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку із неналежним виконанням банком зобов'язань за договорами банківського вкладу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Мальцева Д.

О., від 24 жовтня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у встановлений судом строк заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на правовідносини, які виникли між сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм Закону України "Про захист прав споживачів" та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції помилково не застосував положення частини 3 статті 22 Закону України "Про судовий збір", не звернув увагу на те, що підставою для звернення до суду слугувало порушення відповідачем прав позивача як споживача фінансових послуг за договорами банківських вкладів. Також заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

АТ "Таскомбанк", в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 337,00 грн та 50 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ним (його родичами) та банком були укладені договори банківського вкладу. 21 липня 2017 року він звернувся до банку із заявою про виплату депозитних коштів за вказаними договорами. При цьому, цього ж дня він мав намір звернутись до іншої банківської установи, щоб укласти два депозитні договори. Проте працівники банку своєчасно вклади не повернули, мотивуючи свою відмову тим, що позивач намагається отримати вклади за паспортом, який був втрачений. На підставі цього між сторонами виник конфлікт, в ході якого він неодноразово викликав поліцію, а вклади були повернуті йому 21 липня 2017 року о 18 годині. Вказував, що внаслідок таких дій відповідача він не встиг оформити два депозитні договори в іншій банківській установі на суму 300 тис. грн з відсотковою ставкою 17 % річних. Зазначав, що нарахування вказаних відсотків за можливими вкладами могло б розпочатись 25 липня 2017 року та за ці дні сума відсотків становила 337 грн, проте через незаконні дії відповідача він не одержав вказаний дохід та вважає його упущеною вигодою. При цьому наголошував, що протиправними діями працівників банку йому було також завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 50 тис. грн та просив стягнути з відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій банку, оскільки грошові кошти за вкладами виплачені позивачу у визначені договорами строки. Районний суд зазначив, що лише сам намір позивача укласти договір банківського вкладу в іншій банківській установі не підтверджує факт того, що позивач міг і повинен був отримати доходи в розмірі 337 грн. Також суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у визначеному ним розмірі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою.

До апеляційної скарги заявником подано заяву, в якій зазначено про те, що оскільки позов стосується порушення його прав як споживача фінансових послуг, характер спірних правовідносин імперативно вказує на звільнення його від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що апеляційна скарга не оплачена судовим збором. Позивачу надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали суду. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди та як наслідок моральної шкоди, що є предметом позову у цій справі, не передбачено положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", тому положення Закону України "Про захист прав споживачів" до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

02 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду скаргу, в якій повідомив про його незгоду із тим, що на спірні правовідносини не поширюються положення частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки предметом позову є відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій працівників відповідача, у зв'язку з несвоєчасним виконання договорів банківських викладів. Отже, на думку позивача, він звільнений від сплати судового збору, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги

ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції керувався частиною 3 статті 185 ЦПК України й виходив з того, що у встановлений судом строк заявник недолік апеляційної скарги не усунув, вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року не виконав (не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги).

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі частини третьої

статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки підставою позову є не порушення відповідачем прав позивача як споживача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не передбачено нормами Закону України "Про захист прав споживачів", отже спірні правовідносини не підпадають під його дію. Стягнення моральної шкоди здійснюється на підставі статті 23 Цивільного кодексу України.

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Згідно пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз статті 5 Закону України "Про судовий збір" і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Отже, стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що підставою позову є несвоєчасне виконання відповідачем договорів банківських вкладів, внаслідок чого позивачу було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, а також моральну шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених частиною 2 статті 509 ЦК України.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування (стаття 10 Закону України "Про захист прав споживачів").

Упущена вигода є одним із різновидів збитків, право на відшкодування яких має особа в результаті порушення цивільного права (статті 22 ЦК України).

Вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Спір, який ініціював позивач, безпосередньо пов'язаний з порушенням прав споживача, а останнім заявлені вимоги про відшкодування упущеної вигоди а також моральної шкоди у зв'язку із несвоєчасним виконанням банком умов договорів банківських вкладів.

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку про те, що порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги.

Колегія суддів вважає, що у цій справі правовідносини сторін, поряд з нормами ЦК України, урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки вимоги ОСОБА_1 до АТ "Таскомбанк" про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди заявлені у зв'язку із порушенням банком строку виконання зобов'язань по поверненню вкладів за договорами банківських вкладів.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача передбаченої частиною 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" пільги по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в цій справі є помилковим.

Схожі за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 761/736/20 (провадження № 61-8647св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-10585св20).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 411 ЦПК України).

У відповідності до частин 3 -4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович