Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 747/306/19

провадження № 61-1272св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Недригайлівського нотаріального округу Сумської області Торчицька Вікторія Миколаївна, фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Талалакіївського районного суду Чернігівської області в складі судді Косенко Ю. Л. від 07 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Іванової Г.

П., Онищенко О. І., Скрипки А. А. від 11 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 квітня 2019 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області Торчицькою В.

М., та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно, здійснену цим самим нотаріусом, номер запису про право власності 31350829 від 25 квітня 2019 року.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_2 02 січня 2017 року отримав від нього в борг 763 390 дол. США, про що склав розписку. Оскільки у визначений строк ОСОБА_2 позику не повернув та має непогашену заборгованість, 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Талалакіївського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. 16 квітня 2019 року судом відкрито провадження у справі, а 08 травня 2019 року постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Після постановлення даної ухвали позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 мав у власності ще й будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який 25 квітня 2019 року відчужено/передано у власність за договором купівлі-продажу ОСОБА_3.

Позивач вважає, що даний договір є фіктивним, укладеним з метою уникнення ОСОБА_2 виконання зобов'язання щодо сплати йому боргу, оскільки вказана у договорі вартість (ціна) є заниженою, ОСОБА_2 залишився проживати у даному будинку, фактично не передав його покупцеві, тобто реально не настали правові наслідки правочину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Талалакіївського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу укладений сторонами у належній формі, покупець здійснив оплату визначену договором, зареєстрував за собою право власності на будівлю, уклав угоду про надання комунальних послуг, фактично вступив у володіння житловим будинком, і позивачем не доведено вчинення відповідачами оспорюваного правочину саме як фіктивного.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Талалакіївського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що висновки суду про недоведеність позивачем заявлених вимог є вірними та обгрунтованими, відповідають нормам процесуального та матеріального права.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

13 січня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Талалакіївського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно та однобічно досліджено обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права. При укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку були порушені норми матеріального права, що полягають у зловживанні правом (частина 3 статті 13 ЦК України), недобросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), порушенні інтересів кредитора (частина 3 статті 228 ЦК України) та фіктивності правочину (частина 1 статті 234 ЦК України), який здійснювався з наміром приховати майно з метою у майбутньому унеможливити виконання судового рішення по справі № 747/208/19. Також, була занижена вартість майна.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу № 747/306/19 з Талалакіївського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до розписки від 02 січня 2017 року, складеної від імені ОСОБА_2, він отримав у борг в ОСОБА_1 763 390 дол. США, і протягом лютого 2017 року зобов'язався поставити у рахунок вказаного боргу трактори; на залишок суми боргу зобов'язався нарахувати та виплатити при погашенні боргу три проценти за кожен місяць користування коштами; повний розрахунок зобов'язався провести до 01 травня 2017 року; протягом березня 2017 року зобов'язався придбати сівалку.

Відповідно до розписки від 02 лютого 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 станом на 02 січня 2017 року борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 763 390 дол. США. у рахунок погашення даного боргу ОСОБА_2 придбано та передано ОСОБА_1 трактор Нью-Холанд - 1шт вартістю 201 000,00 дол. США, трактори Білорусь - 2 шт. вартістю 56 770 дол. США, сівалку КІНЗЕ - 1 шт. вартістю 89 000,00 дол. США. За домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за користування позикою було визначено суму винагороди, яка становить 213 573 дол. США. Таким чином, загальний борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 станом на 01 січня 2018 року становить 630 193 дол. США. Зазначена сільськогосподарська техніка на теперішній час зареєстрована на фермерське господарство "Агросистема", яке належить ОСОБА_2. Перереєстрація вказаної вище техніки на господарство ОСОБА_1 буде здійснена за його вимогою. Техніка використовується ТОВ "Охтирка агропродукт", яка належить ОСОБА_1. Розписка про отримання коштів написана ОСОБА_2 власноручно 02 лютого 2018 року.

Ухвалою Талалакіївсього районного суду від 16 квітня 2019 року відкрито провадження у справі № 747/208/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 630 193 дол. США.

Ухвалою Талалакіївського районного суду від 08 травня 2019 року забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області Торчицькою В. М., ОСОБА_2 передав у власність (продав) ОСОБА_3 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0833 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Талалакіївського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_3, був обізнаний про невиконане ним грошове зобов'язання за договором позики в розмірі 630 193 дол. США

Разом з тим, встановлено, що на ОСОБА_1 звернувся до Талалакіївського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 630 193 дол. США, провадження у справі відкрите 19 квітня 2019 року. 25 квітня 2019 року відповідач за договором купівлі-продажу відчужив належний йому будинок за 46 430 гривень.

Висновки судів про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало є необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок через вісім днів після відкриття провадження у справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу за договором позики свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та ОСОБА_2 договору позики, свідчить про недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про те, що ОСОБА_2, який відчужив майно (житловий будинок) на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Висновки судів про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не порушує прав позивача і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало є необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок через вісім днів після відкриття провадження у справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу за договором позики свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та ОСОБА_2 договору позики, свідчить про недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця.

З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оспорюваний договір не створив жодних юридичних наслідків.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судом судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильне врахування висновків Верховного Суду, що призвело до порушення прав позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Талалакіївського районного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області Торчицька Вікторія Миколаївна, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Недригайлівського району нотаріального округу Сумської області Торчицькою Вікторією Миколаївною.

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, здійснений приватним нотаріусом Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області Торчицькою В.

М., номер запису про право власності 31350829 від 25 квітня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В.

Коротенко