Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2018 року у справі №522/4816/17

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 522/4816/17

провадження № 61-48248св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А.А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Голова ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України,

третя особа - Міністерство юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у складі судді Шенцевої О.П. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, третя особа - Міністерство юстиції України, у якому просив стягнути інфляційні витрати, передбачені статтею 625 ЦК України, у зв`язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги.

В обґрунтування позову зазначав, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 963-р від 19 серпня 2009 року його було призначено на посаду Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань. 19 березня 2010 року його було звільнено із вказаної посади. 2 червня 2010 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності із 60 % втрати працездатності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. 2 червня 2010 року позивач звернувся до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, однак такої допомоги виплачено не було. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року визнано протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо неприйняття наказу про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги протягом двох місяців з дня прийняття рішення комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальної виконавчої служби України від 21 квітня 2015 року про призначення і виплату одноразової грошової допомоги; зобов`язано Державну пенітенціарну службу України прийняти у десятиденний строк, з моменту отримання копії рішення суду, наказ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах виконання покарань. 03 жовтня 2016 року Державною пенітенціарною службою України було проведено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 211 800,96 грн. ОСОБА_1 шляхом перерахування суми виплати на банківський рахунок позивача. Однак, з дати виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження ним служби в органах виконання покарань (а саме - 2 червня 2010 року), до фактичної виплати такої допомоги - 3 жовтня 2016 року, пройшло 6 років і 4 місяці. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України інфляційні втрати у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової допомоги, згідно вимог статті 625 ЦК України, в розмірі245 494,07 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року, позов задоволено. Стягнуто з Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 245 494,07 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач мав право на одноразову грошову допомогу з 10 червня 2010 року, однак таку допомогу позивачу виплачено лише 3 жовтня 2016 року, тобто зі спливом 6 років і 4 місяців. Зобов`язання відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги є грошовими, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України. Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, а сума боргу не була своєчасно сплачена ОСОБА_1 головою ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України то між сторонами виникло грошове зобов`язання, наслідки якого передбачені статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 грудня 2018 року Голова ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року, які просить скасувати та ухвалити нове рішення суду про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року за касаційною скаргою Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Приморського районного суду м. Одеси № 522/4816/17.

У лютому 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла вищезазначена справа.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 22 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, третя особа - Міністерство юстиції України, про стягнення інфляційних втрат призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не досліджено факти, які б вказували на відсутність у позивача можливості реалізувати у судовому порядку своє право на отримання одноразової грошової допомоги. Скаржник зазначає, що у ОСОБА_1 була можливість реалізувати та захистити своє право на отримання одноразової грошової допомоги, починаючи з 2010 року, проте він звернувся до Одеського окружного адміністративного суду про стягнення такої допомоги лише у 2015 році, що не було враховано судами при ухваленні судових рішень та призвело до порушення норм статей 2 та 81 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність підстав для застосування статті 625 ЦК України, є безпідставним, оскільки у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 815/3833/15 зазначено, що позивач, в межах встановленого строку, скористався правом і своєчасно звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Проте, суб`єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов`язок і не розглянув подані документи, чим допустив порушення прав позивача.

Отже, судом встановлено наявність заборгованості з вини відповідача, що згідно статті 625 ЦК України надає право позивачу на стягнення інфляційних втрат, оскільки цінність грошових коштів, які отримав позивач у 2016 році значно зменшилась з їх цінністю, у разі отримання позивачем вказаної суми коштів у 2010 році.

Крім того, 14 грудня 2018 року сума інфляційних втрат була сплачена відповідачем у повному обсязі, тобто станом на день розгляду Верховним Судом справи, предмет спору фактично відсутній, оскільки рішення суду виконано в повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 березня 2010 року ОСОБА_1 було звільнено з посади Голови Державного департаменту з питань виконання покарань. 2 червня 2010 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності із 60 % втрати працездатності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

2 червня 2010 року позивач звернувся до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області із заявою про призначення та виплату одноразової відповідної грошової допомоги та доданими документами.

7 квітня 2015 року Державною пенітенціарною службою складено довідку про грошове забезпечення для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а також висновок про призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 211 800,96 грн, які підлягають до виплати.

Однак одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 виплачено не було.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправним рішення та стягнення одноразової грошової допомоги.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 15 березня 2017 року (справа № 815/3833/15), визнано протиправною бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо неприйняття наказу про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги протягом двох місяців з 21 квітня 2015 року, тобто з дня прийняття комісією Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальної виконавчої служби України рішення про призначення і виплату одноразової грошової допомоги; зобов`язано Державну пенітенціарну службу України прийняти у десятиденний строк, з моменту отримання копії рішення суду, наказ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах виконання покарань.

3 жовтня 2016 року Державною пенітенціарною службою Українибуло проведено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 211 800,96 грн ОСОБА_1 шляхом перерахування суми виплати на банківський рахунок позивача.

Відповідно до абз. 3 пункту 7 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 707 від 12 травня 2007 року, грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

З дати виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження ним служби в органах виконання покарань (а саме - 2 червня 2010 року), до фактичної виплати такої допомоги (3 жовтня 2016 року) сплинуло 6 років і 4 місяці.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями19- 22 ЦПК України є обов`язкової підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Як встановлено, судами першої та апеляційної інстанцій, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року (справа № 815/3833/15) зобов`язано Державну пенітенціарну службу України прийняти у десятиденний строк, з моменту отримання копії рішення суду, наказ про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження служби в органах виконання покарань.

Відповідно до пункту 3 статті 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо незаконності нарахувань та отримання позивачем одноразової допомоги при звільнені не можуть бути предметом оцінки, оскільки спір про підстави та розмір цієї грошової одноразової допомоги розглянуті судом та рішення набрало законної сили.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції, перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, в частині позовних вимог щодо стягнення з Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України на користь позивача грошові кошти у сумі 245 494,07 грн. треба заначити наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» від 18 травня 2016 року № 343 Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати Державну пенітенціарну службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Утворити комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби.

Як вбачається із запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична особа «Державна пенітенціарна служба України» (код ЄДРПОУ 37534799) є припиненою 6 червня 2016 року.

Відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Державна пенітенціарна служба України є центральним орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який є центральним апаратом кримінально-виконавчої системи України, тобто є суб`єктом владних повноважень, а відтак ліквідаційна комісія цієї служби, згідно частини четвертої статті 105 ЦК України, наділена владними-управлінськими функціями та є повноважним органом який представляє ліквідовану юридичну особу у її правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Також КАС України надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

У статті 19 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відтак, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства є одним із учасників спору про здійснення цим суб`єктом владних повноважень то такий спір є адміністративним.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, яка згідно частини четвертої статті 105 ЦК України, наділена владними-управлінськими функціями, посилаючись на те, що відповідач своєчасно, як очільник державної установи не здійснив виплату одноразової грошової допомоги за рішенням суду, а тому виходячи зі змісту правовідносин та суб`єктного складу спору, такий спір є спором щодо здійснення особою, яка займає адміністративну посаду своїх повноважень, відтак є адміністративним спором.

Ухвалюючи рішення у зазначеній справі в порядку цивільного судочинства, суди, виходячи з правовідносин спричинення шкоди, вищезазначених правових норм не врахували, та дійшли помилкового висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

За таких обставин, враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і закриття провадження у справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду роз`яснює позивачу, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, третя особа - Міністерство юстиції України про стягнення інфляційних витрат - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров