Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №322/426/16

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

м. Київ

справа № 322/426/16

провадження № 61-40436 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю.,

Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про розірвання договору оренди земельної ділянки.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 7,24 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка знаходиться на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області. Зазначену земельну ділянку вона передала

ОСОБА_3 у строкове платне користування строком на 49 років на підставі договору оренди від 10 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В., державну реєстрацію якого проведено 23 листопада

2007 року. Оскільки з 2010 року відповідач систематично не виконує зобов`язання щодо сплати орендної плати, вона 29 вересня 2015 року направила ОСОБА_3 вимогу про розірвання договору оренди землі, проте повідомленням від 08 жовтня 2015 року відповідач відмовив у її задоволенні.

Посилаючись на необгрунтованість відмови відповідача від розірвання договору оренди, просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 10 грудня

2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В., та зобов`язати ОСОБА_3 повернути їй земельну ділянку, площею 7,24 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка знаходиться на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за договором оренди землі, тоді як відповідачем доведено належне виконання обов`язку по внесенню орендної плати представнику позивача за довіреністю. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 10 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Новомоколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В. та зареєстрований Запорізькою регіональною філією Центру Державного земельного кадастру 23 листопада 2007 року за № 040727400153.

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 7,24 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовану на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно висновку фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року, проведеної за ухвалою апеляційного суду, давність виконання рукописних текстів розписок про отримання представником позивача орендної плати за вищезазначеним договором оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2010 року, від 03 листопада

2011 року, від 28 жовтня 2012 року, від 25 жовтня 2013 року, від 30 вересня

2014 року не відповідає вказаним у них датам, оскільки фактично рукописні тексти виконувались не послідовно в різні роки, а в один період часу: березень

2016 року - вересень 2015 року. Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем його доводів про порушення відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за договором оренди та наявність підстав для розірвання договору оренди землі від 10 грудня 2004 року.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року, а рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки посиланням відповідача на те, що висновок фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року, складений експертом Київської незалежної судово-експертної установи Юрченком Є. М. , є недопустимим доказом, оскільки така експертиза повинна була бути проведена виключно державними спеціалізованими установами та експертом, внесеним до Державного реєстру атестованих судових експертів, тоді як ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» є приватною особою, а судовий експерт Юрченко Є. М. не внесений до відповідного державного реєстру. Водночас, експерти державних спеціалізованих установ, зокрема Запорізького НДЕКЦ МВС України та Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, зазначили про відсутність науково-обгрунтованої методики встановлення абсолютного часу нанесення штрихів гелевим чорнилом, така методика також відсутня і у Реєстрі методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України. Експерт Юрченко Є. М. виконав експертизу, з використанням теоретичних матеріалів та ГОСТів, ДСТУ, які згідно пунктів 13, 14 Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 жовтня 2008 року №1666/5, можуть використовуватись поряд з атестованими методиками, а не замість них, а тому вважав, що експертиза проведена з порушенням визначеного законодавством порядку. Крім того, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не навів в оскаржуваній постанові належного правового обгрунтування того, чим підтверджується факт не отримання позивачем орендної плати в

2010-2015 роках за спірним договором через свого представника ОСОБА_4 .

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , обгрунтований тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та ухвалив законне і обгрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Посилання відповідача на підтвердження факту сплати ним орендної плати розписками, виконаними його дружиною ОСОБА_4 (як зазначає відповідач - неважливо, коли виконані) та її письмовим підтвердженням, спрямовані на спонукання позивача звернутися з іншим позовом - до її колишньої довіреної особи - про стягнення орендної плати, з метою уникнення розірвання договору оренди землі. Зазначене підтверджується тим, що під час розгляду іншої справи за участю цих же осіб (про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), відповідач надавав суду інші документи та пояснення на підтвердження сплати ним орендної плати.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

10 грудня 2004 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 7,24 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Підгірненської сільської ради і належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 , виданого Новомиколаївською райдержадміністрацією 05 липня 1999 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 55.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О. В.,

23 листопада 2007 року проведена його державна реєстрація.

За змістом пунктів 8, 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 10 грудня

2004 року договір укладено на 49 років, орендна плата вноситься орендарем щорічно з 01 жовтня по 25 грудня поточного року у грошовій формі та розмірі 1,5 проценти від нормативної вартості і становить 1 158,33 грн.

Відповідно до пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 10 грудня

2004 року орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом 38 договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2004 року передбачено можливість його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

23 листопада 2009 року ОСОБА_7 видала ОСОБА_4 . довіреність, якою уповноважила її бути представником позивача з питань управління належною їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії

НОМЕР_2 земельною ділянкою, площею 7,24 на, яка розташована на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, в тому числі укладення договорів оренди від імені довірителя з будь-якою фізичною чи юридичною особою, для чого представникові надано право в тому числі на одержання зазначеної в договорі орендної плати або натуральної оплати за надану в оренду земельну ділянку.

29 вересня 2015 року позивач звернулась до ОСОБА_3 з вимогою про розірвання договору оренди землі від 10 грудня 2004 року, повідомленням від

08 жовтня 2015 року відповідач відмовив у наданні згоди на розірвання договору оренди землі від 10 грудня 2004 року, посилаючись на необґрунтованість зазначених вимог.

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів від

01 листопада 2016 року № 9107 встановити конкретні дати виконання рукописного тексту від імені ОСОБА_4 в розписках, датованих 21 жовтня 2010 року, 03 листопада 2011 року, 28 жовтня 2012 року, 25 жовтня 2013 року, що написані гелевими чорнилами, та в розписці від 30 вересня 2014 року, виконаної чорнилом для кулькової ручки, не є можливим у зв`язку з відсутністю науково-обгрунтованих методик встановлення абсолютного віку нанесення штрихів, виконаних гелевим чорнилом та чорнилом для кулькових ручок, встановити конкретну дату виконання рукописного тексту розписки від

27 вересня 2015 року, нанесеного пастою для кулькових ручок, не представилося можливим у зв`язку з відсутністю у Харківському НДІСЕ необхідного обладнання для визначення конкретної дати виконання штрихів, нанесених пастами для кулькових ручок.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року, проведеної експертом Київської незалежної судово-експертної установи Юрченко Є. М. за ухвалою апеляційного суду, давність виконання рукописних текстів розписок від 21 жовтня 2010 року, від

03 листопада 2011 року, від 28 жовтня 2012 року, від 25 жовтня 2013 року, від

30 вересня 2014 року не відповідає зазначеним датам, оскільки, фактично рукописні тексти виконувались не послідовно у різні роки, а в один період часу: березень 2016 року - вересень 2015 року. Рукописний текст розписки від

27 вересня 2015 року виконано у період часу: березень 2016 року - вересень 2015 року, що не виключає виконання розписки в зазначену в ній дату, однак, однозначно встановити відповідність або невідповідність виконання даної розписки не являється можливим.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (зараз і наділі в редакції чинній на момент укладення договору оренди землі), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, що є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за використання належної йому земельної ділянки іншою особою.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, укладеного 10 грудня 2004 року між нею та

ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з недоведеності її позовних вимог, зокрема відсутності переконливих доказів, які б свідчили про систематичну несплату відповідачем орендної плати за використання переданої йому в оренду земельної ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог

ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю підстав для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Перевіряючи законність та обгрунтованість постанови Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року в межах доводів касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про те, оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

На обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач систематично з 2010 року будь-яких виплат за користування належною їй земельною ділянкою у натуральній чи грошовій формі не здійснює, що є підставою для розірвання укладеного з ним договору оренди належної їй земельної ділянки. Категорично заперечувала надані представником відповідача розписки, написані її представником - ОСОБА_4 про отримання нею (представником) щорічно орендної плати за 2010 - 2015 роки.

Відповідно до вимог частини першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Висновком експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року встановлено, що давність виконання рукописних текстів розписок від 21 жовтня 2010 року, від 03 листопада 2011 року, від 28 жовтня 2012 року, від 25 жовтня 2013 року, від 30 вересня 2014 року не відповідає вказаним датам, оскільки фактично рукописні тексти виконувалися не послідовно в різні роки, а в один період часу березень 2016 року - вересень

2015 року. Рукописний текст розписки від 27 вересня 2015 року виконано в період часу: березень 2016 року - вересень 2015 року, що не виключає виконання розписки в зазначену у ній дату, однак однозначно встановити відповідність чи невідповідність давності виконання даної розписки не виявляється можливим.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок фізико-хімічної експертизи від

18 травня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки експертиза повинна була бути проведена виключно державною спеціалізованою установою та атестованим експертом, а не ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа», є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 10 зазначеного Закону до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ.

Згідно з пунктом 1.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі експертні установи) та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі експерти), їх обов`язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України «Про судову експертизу», «;Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.

Ураховуючи наведене, чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установи (за виключенням встановлених законом обмежень), а тому експерти ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності.

Інші доводи щодо недопустимості та неналежності висновку фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року зводяться до його переоцінки, як доказу, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від

18 квітня 2018 року у справі 396/1481/14-ц (провадження № 61-5935св18), є необгрунтованими, оскільки в зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку про недопустимість доказу - висновку експертизи, проведеної приватним підприємством, на підставі того, що почеркознавча експертиза, яка відноситься до категорії криміналістичних експертиз, повинна проводиться державними спеціалізованими установами, а не приватним підприємством. Однак, у справі, що переглядається у касаційному порядку, була проведена фізико-технічна експертиза, яка у даному випадку не відноситься до категорії криміналістичних експертиз, тобто у зазначеній справі мають місце інші фактичні обставини справи.

Не є спроможними і доводи касаційної скарги про не урахування апеляційним судом письмової заяви ОСОБА_4 , яка була представником позивача за довіреністю від 23 листопада 2009 року, про отримання нею орендної плати в 2010-2015 роках, оскільки така заява не є допустимим та достовірним доказом в розумінні вимог статей 58, 59 ЦПК України 2004 року, а також достатнім доказом, який би ставив під сумнів висновок експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи від 18 травня 2018 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційний суд правильно визначив характер правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Щодо поновлення виконання судового рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року зупинено виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня

2018 року до закінчення касаційного провадження у справі, виконання цього судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Запорізької області від

20 червня 2018 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик