Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №442/2691/18

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 442/2691/18

провадження № 61-7134св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області Летнянський старостинський округ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року в складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Летнянська сільська рада Дрогобицького району Львівської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який разом із господарськими спорудами та будівлями розташований на земельній ділянці площею 0,14 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель. Рішенням Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 03 листопада 2016 року № 194 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1" позивачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1. Під час розроблення технічної документації із землеустрою з метою приватизації позивачем вищевказаної земельної ділянки у неї виник спір із відповідачем, як сусіднім землекористувачем, суть якого полягає в тому, що ОСОБА_2 між вище згаданими земельними ділянками встановила металеве огородження, яке розмежовує ці земельні ділянки, на віддалі від 70 см до 10 см від належного позивачці на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1. Для вирішення вищезазначеного земельного спору щодо розмежування сусідніх земельних ділянок позивач звернулась до Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області із відповідною заявою, однак цей спір сільською радою врегульовано так і не було, і їй було рекомендовано вирішувати цей спір в судовому порядку.

З огляду на вищенаведене позивач просила суд зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель площею 0,14 га та зобов'язати відповідача перенести самовільно та незаконно встановлене нею металеве огородження зі сторони будинковолодіння АДРЕСА_2, яким розмежовано сусідні земельні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, на відстань не менше 1-го метра від "найбільш виступної конструкції стін житлового будинку", господарських споруд та будівель, що розташовані на АДРЕСА_1 та належать їй на праві приватної власності.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2019 року третю особу замінено правонаступником - Меденицькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області Летнянський старостинський округ.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель, площею 0,14 га. Зобов'язано ОСОБА_2 перенести самовільно та незаконно встановлене нею металеве огородження зі сторони будинковолодіння АДРЕСА_2, яким розмежовано сусідні земельні ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на відстань не менше 1-го метра від найбільш виступної конструкції стін житлового будинку, господарських споруд та будівель, що розташовані на АДРЕСА_1 та які належать їй на праві приватної власності. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 704,80 грн сплаченого судового збору та 12 870,00 грн витрат, пов'язаних із проведенням експертизи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що діями відповідача права позивача на вільне користування земельною ділянкою площею 0,14 га на АДРЕСА_1 порушено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- залишили поза увагою той факт, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували її право власності (користування) на земельну ділянку площею 0,14 га на АДРЕСА_1, де розташовано її будинковолодіння;

- не врахували, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б належним чином підтверджували наявність встановлених меж земельних ділянок між господарствами позивача та відповідача, а саме № НОМЕР_1 та АДРЕСА_1;

- проігнорували те, що надання рішенням Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 03 листопада 2016 року дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, ще не є гарантією погодження цього проєкту компетентними органами та передачу вказаної земельної ділянки у власність позивача;

- вийшли за межі своїх повноважень, оскільки вирішили питання про встановлення меж земельних ділянок між будинковолодіннями позивача і відповідача;

- не надали належну оцінку доказам, зокрема акту виходу земельно-погоджувальної комісії з додатками від 28 січня 2020 року щодо розгляду заяви гр. ОСОБА_2, затверджений рішенням Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 07 лютого 2020 року № 715 "Про затвердження акту земельно-погоджувальної комісії";

- не враховали висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 639/10059/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 663/422/16-ц та від 02 лютого 2020 року у справі № 608/1545/15-ц.

У травні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, в якому зазначила про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Сердюку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області матеріали справи № 442/2691/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2020 року матеріали справи № 442/2691/18 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2020 року № 2230/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 442/2691/18 між суддями на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С. у зв'язку з відстороненням судді ОСОБА_4 від здійснення правосуддя.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суд від 11 вересня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та матеріали справи № 442/2691/18 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м.

Згідно з довідкою Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 10 листопада 2016 року № 2005 ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,14 га, межі якої були встановлені залізними стовпцями на бетонній основі і винесені в натурі в 1968 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 29 лютого 2000 року ОСОБА_2 належить житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_2. Будівництво вказаного будинку здійснено на підставі свідоцтва № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року.

ОСОБА_2 встановлено по периметру вищевказаної земельної ділянки металеву огорожу.

Рішенням Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 03 листопада 2016 року № 194 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,14 га, що на АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що у позивача виникли труднощі щодо розроблення технічної документації із землеустрою, оскільки її будинковолодіння межує із сусіднім будинковолодінням відповідача, які чітко не розмежовані між собою, тому між ними тривають суперечки щодо розмежування цих сусідніх земельних ділянок.

Для вирішення вищевказаного спору щодо розмежування сусідніх земельних ділянок у березні 2017 позивач звернулася до Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області із відповідною заявою.

Проте, як встановлено в постанові Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року у справі № 442/4928/17 за позовом ОСОБА_1 до Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, Летнянська сільська рада Дрогобицького району Львівської області, як орган місцевого самоврядування с. Летня, який за законом у позасудовому порядку наділений виключно компетенцією щодо вирішення земельних ділянок, фактично самоусунулась від виконання прямих своїх обов'язків щодо вирішення цього земельного спору.

Вищевказаною постановою суду позов задоволено, визнано незаконними та протиправними дії Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області у зв'язку із неналежним розглядом земельного спору щодо меж земельної ділянки, яка приватизовується її користувачем, що виник між ОСОБА_1, та ОСОБА_2, що розглядався Летнянькою сільською радою Дрогобицького району Львівської області на підставі заяви ОСОБА_1 "Про вирішення земельного спору щодо меж земельної ділянки, яка приватизується її користувачем". Зобов'язано Летнянську сільську раду Дрогобицького району Львівської області у порядку, строк та спосіб, що встановлені законом, повторно розглянути земельний спір щодо меж земельної ділянки, яка приватизовується її користувачем, що виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вирішено питання щодо судових витрат.

Постановою старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 30 березня 2018 року закінчено виконавче провадження з виконання вищевказаного рішення суду.

Зі змісту акту комісії Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 01 грудня 2017 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 встановлено, що оскільки будівельного плану на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 немає, фактична ширина земельної ділянки гр. ОСОБА_2 не відповідає будівельному плану виданому у 1973 році на ім'я її батька ОСОБА_5, згоди між сусідами досягнуто не було і комісією розмежування даних земельних ділянок проведено не було, то спір підлягає розгляду в судовому порядку.

Висновком № 22/23 будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по даній цивільній справі від 01 липня 2019 року встановлено, що конфігурація та внутрішні розміри земельної ділянки (садибної), що перебуває в користуванні відповідача у справі ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 згідно з існуючими межами (згідно існуючого огородження) цієї земельної ділянки не відповідають плану забудови садиби який міститься у свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року, що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5. Невідповідності, мають місце. Полягають відхилення реально існуючих на даний час меж земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 згідно встановленого нею металевого огородження цієї земельної ділянки від плану забудови садиби, який міститься у свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року, що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5 в наступному: відстань від житлового будинку будинковолодіння, НОМЕР_1 до металевого огородження з сторони будинковолодіння, НОМЕР_2 становить - 10,50 м (дані огляду). Згідно з планом забудови садиби який міститься у свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року відстань від житлового будинку будинковолодіння, НОМЕР_1 до огородження з сторони будинковолодіння, НОМЕР_2 становить - 12,00 м; - розмір житлового будинку, АДРЕСА_2 становить - 9,09 м, а згідно з Планом забудови садиби, який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року розмір житлового будинку будинковолодіння, НОМЕР_1 становить - 10,0 м; - відстань від житлового будинку, АДРЕСА_2 до металевого огородження сусіднього будинковолодіння з правої сторони від входу становить - 5,99 м (по літній кухні 3,63 м та від літньої кухні до металевого огородження -2,36м (розрахунок: 3,63 м + 2,36 м = 5,99 м)).

Згідно з планом забудови садиби який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року відстань від проектуючого житлового будинку будинковолодіння НОМЕР_1 до металевого огородження з сторони сусіднього будинковолодіння з правої сторони становить - 4,0 м. Згідно з планом забудови садиби, який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР", від 1973 року що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5 житловий будинок та господарська будівля (10 - сусідні будівлі) будинковолодіння, АДРЕСА_1 розташовані на певній відстані від межі огородження з сторони будинковолодіння, НОМЕР_1, а згідно проведеного огляду огородження від господарських будівель "сарай" будинковолодіння № НОМЕР_2 до межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 відсутнє.

Конфігурація земельної ділянки, АДРЕСА_3 не відповідає плану забудови садиби, який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР", від 1973 року що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5, а саме на плані забудови садиби, який міститься у свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР", від 1973 року що видано на ім'я батька відповідачки ОСОБА_5, з сторони земельної ділянки НОМЕР_2 межа огородження нанесена по прямій лінії, а згідно проведеного огляду металеве огородження з однієї сторони господарської будівлі "сарай" будинковолодіння НОМЕР_2, розташоване по одній лінії з господарськими будівлями "сарай" з другої сторони металеве огородження влаштоване на відстані 0,73 м до житлового будинку, НОМЕР_2 та на відстані 0,47 м до кута господарської будівлі "сарай" будинковолодіння, НОМЕР_2. Огородження від господарських будівель "сарай" будинковолодіння, НОМЕР_2 до межі земельної на АДРЕСА_2 відсутнє.

Відстані від житлового будинку та господарських будівель і споруд за АДРЕСА_1, що перебувають у власності позивача ОСОБА_1, відповідачем ОСОБА_2 на даний час встановлено існуюче металеве огородження своєї садибної земельної ділянки на АДРЕСА_2 наступні: - від житлового будинку будинковолодіння, НОМЕР_2 до металевого огородження з сторони володіння, НОМЕР_1 становить перемінно - 0,71-0,73 м; - металеве огородження з однієї сторони господарської будівлі "сарай" будинковолодіння, НОМЕР_2 розташоване по одній лінії з господарською будівлею "сарай" з другої сторони металеве огородження влаштоване на відстані 0,73 м до житлового будинку, НОМЕР_2 та на відстані 0,47 м до кута господарської будівлі "сарай" будинковолодіння, НОМЕР_2. Огородження від господарських будівель "сарай" будинковолодіння, НОМЕР_2 до межі земельної ділянки на АДРЕСА_2 відсутнє. Встановлення металевого огородження відповідачем ОСОБА_2 з сторони житлового будинку та господарської будівлі будинковолодіння, АДРЕСА_1 не відповідає діючим будівельним нормам а саме пункту 6.1.41 Держаних будівельних норм Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій". Згідно Плану забудови садиби, який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року, що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5 відстань (розмірна лінія) від житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 до межі земельної ділянки з сторони будинковолодіння на АДРЕСА_2 відсутня. Встановити на якій відстані від житлового будинку та господарських будівель і споруд за АДРЕСА_1, що перебувають у власності позивача ОСОБА_1 повинно бути встановлено огородження (межі) сусідньої земельної ділянки (садибної) ділянки відповідача ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 відповідно до плану забудови садиби, який міститься у Свідоцтві № 80/73 "Про забудову садиби у сільських населених пунктах Української РСР" від 1973 року, що видано на ім'я батька відповідача ОСОБА_5 не надається можливим.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частиною 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, захист прав і свобод людини і громадянина судом.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що діями відповідача права позивача на вільне користування земельною ділянкою площею 0,14 га на АДРЕСА_1 порушено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували її право власності (користування) на земельну ділянку площею 0,14 га на АДРЕСА_1, де розташовано її будинковолодіння, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами, зокрема: довідкою Виконавчого комітету Летнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 10 листопада 2016 року № 2005 про землекористування (а. с. 24 т. 1)

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не враховали висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 639/10059/15-ц, від 01 серпня 2019 року у справі № 663/422/16-ц та від 02 лютого 2020 року у справі № 608/1545/15-ц є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик