Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №643/5393/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа №643/5393/17

провадження №61-4149св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; збільшити розмір аліментів, що стягуються з відповідача на її користь на утримання сина до 1/4 частини з усіх видів заробітку останнього, проте не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, як того вимагає закон, а також збільшити розмір аліментів, що стягуються на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку з 670 грн до 1000 грн. щомісячно та стягнути додаткові витрати на дитину, викликані необхідністю лікування та профілактичного щеплення останнього, в розмірі 4010 грн.

Позов мотивовано тим, що 03 липня 2014 року між сторонами укладено шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, ще до народження дитини, у травні 2016 року, відповідач покинув позивача, з пологового будинку її з дитиною не забрав і з того часу її життям, а також життям і здоров`ям дитини й розвитком останньої не цікавиться, ухиляється від утримання та виховання сина.

Позивач посилалась на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку останнього, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також 670 грн на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку. Одночасно разом з вимогою про позбавлення батьківських прав відповідача вважає, що є підстави для збільшення розміру стягнутих аліментів.

Крім того, позивач послалась на те, що рішенням суду від 18 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідач як не приймав, так і не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, заборгованість за аліментами складає майже 40 000 грн.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просив: зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом встановлення часу спілкування батька з дитиною у присутності матері у вихідні дні з 11:00 год. до 17:00 год.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом, що передбачає неодноразові відрядження до зони антитерористичної операції. Вагітність позивачки була запланованою та бажаною, проте у травні 2016 року, під час перебування ОСОБА_1 у черговому відрядженні, ОСОБА_1 повідомила, що не бажає в подальшому підтримувати шлюбні стосунки та наполягає на розірванні шлюбу, оскільки проживає з іншим чоловіком з яким й буде будувати сім`ю.

ОСОБА_1 про народження сина випадково дізнався від знайомого наступного дня після народження, постійно пропонував свою допомогу, перераховував кошти на картковий рахунок, намагався побачити сина та зустрітись з позивачкою, проте остання ігнорувала його намагання та пропозиції допомоги, перешкоджає зустрічі з сином.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що бажає спілкуватись з сином, приймати участь в його утриманні та вихованні, разом з тим відповідач перешкоджає у реалізації його батьківських прав і обов`язків, у зв`язку з чим просить суд встановити порядок і спосіб його участі у вихованні дитини і спілкуванні з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 вересня 2018 року у складі судді Скотаря А. Ю. первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 429,31 грн та судовий збір у розмірі 640 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення батьківських прав щодо дитини, а також стягнення з нього додаткових витрат на дитину. Обставини про вчинення перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною не доведені, у зв`язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності даних про створення перешкод для спілкування з малолітнім сином, приймання участі в його вихованні, наявні у матеріалах справи докази вказують, що ще до народження дитини відповідач самоусунувся від участі у вихованні та утриманні майбутньої дитини, не здійснив жодних дієвих заходів для цього після народження сина, що свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Аналогічні висновки містяться й у висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, ОСОБА_2 добровільно не сплачує аліменти на утримання дитини та має заборгованість, а з його заробітної плати відповідні кошти почали утримуватись лише з квітня 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову про збільшення розміру аліментів як на утримання дитини, так і на утримання дружини, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку останнього на утримання сина ОСОБА_3 та 670 грн на утримання дружини до досягнення дитиною повноліття, тобто питання про стягнення аліментів вже вирішено. Зміни законодавства, які передбачають, що розмір стягнутих аліментів не може бути нижчим ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не є підставою для збільшення розміру аліментів, стягнутих у частці від доходу боржника, а дають привід, в разі фактичного стягнення аліментів у меншому ніж передбачено законом розмірі, для перерахунку їх розміру під час здійснення виконавчого провадження.

Вимога про стягнення аліментів на утримання дружини в розмірі 1000 грн до досягнення дитиною трирічного віку задоволенню не підлягає, оскільки вже розглядалась судом і за результатом її розгляду ухвалено вищевказане судове рішення від 22 березня 2017 року. Нових обставин, які б дали підстави для перегляду розміру вже стягнутих аліментів на утримання дружини, суду не наведено.

Разом з тим, суд першої інстанції частково задовольнив вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення додаткових витрат на дитину, які викликані особливими обставинами, в межах 429,31 грн, що складає половину підтверджених витрат на щеплення дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав, відмови у задоволенні зустрічного позову та судових витрат - скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом встановлення часу спілкування батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності матері дитини - ОСОБА_1 :

- кожної 1-ї та 3-ї суботи кожного місяця з 10.00 до 12.00 год.

Рішення суду в частині стягнення додаткових витрат на дитину - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

В період, коли народилася дитина - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 перебував в зоні АТО, а матеріали справи не містять негативні характеристики, докази його винної поведінки та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Факт оскарження відповідачем рішення про позбавлення батьківських прав свідчить про його інтерес до дитини.

Висновок суду першої інстанції про доведеність факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, не відповідає фактичним обставинам справи.

Позивач має бажання приймати активну участь у його вихованні, спілкуватися з ним, але наразі позбавлений можливості належним чином здійснювати свої батьківські права.

Частково задовольняючи вимоги зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кожен з батьків має рівні права та обов`язки щодо дитини. ОСОБА_2 , як батько дитини, прагне і повинен приймати участь у вихованні сина та створювати для нього необхідні умови його фізичного, духовного та морального розвитку. Спілкування позивача за зустрічним позовом з дитиною має бути систематичним і максимально забезпечувати в першу чергу саме інтереси дитини.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні сина, суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог закону, виходив з інтересів дитини, режим її дня, врахував вік дитини, ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, а також ті обставини, що з часу народження дитина жодного разу не бачила позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку, що таке спілкування має відбуватись виключно у присутності матері дитини та встановив час для спілкування: кожної 1-ї та 3-ї суботи кожного місяця з 10.00 до 12.00 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту його участі у вихованні дитини та його намірів спілкуватися з нею.

Апеляційним судом порушено норми процесуального права щодо оцінки доказів, оскільки прийнято до уваги лише доводи сторони відповідача ОСОБА_2 , та не врахував належним чином оцінених судом першої інстанції доказів, які підтверджують наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Наведені і встановлені докази судом першої інстанції щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, є достатніми та об`єктивними для застосування пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що відповідач ОСОБА_2 жодного разу не був присутній ані при розгляді питання щодо позбавлення його батьківських прав в органах опіки та піклування, яке проводилось декілька разів, ані в суді першої інстанції, де справа розглядалася більше року, також відповідач не був присутнім і при розгляді справи в апеляційному суді, де справа розглядалася двічі, що характеризує його байдужість до дитини, а подані ним заперечення та зустрічний позов носять виключно надуманий характер.

Також апеляційним судом не враховано, що зустрічний позов був поданий відповідачем майже через рік після звернення до нього з позовом про позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд не прийняв до уваги відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, зазначивши, що остання його не надавала, хоча вказаний відзив подано 21 січня 2019 року через канцелярію суду разом із довідкою КЗ «Дошкільного навчального закладу №270» від 04 січня 2018 року, з якої вбачається, що батько дитини ОСОБА_2 з часу знаходження її у дошкільному закладі жодного разу сином не цікавився.

Крім того, апеляційний суд, відійшов від положень Конвенції організації об`єднаних націй про права дитини 1989 року, оскільки вирішив спір всупереч інтересам дитини, яка ніколи не бачила свого біологічного батька ОСОБА_2 , та виховується на теперішній час іншим чоловіком, якого називає та вважає своїм батьком. Принципове втручання в життя дитини біологічним батьком ОСОБА_2 на даний час може негативно впливати на психічний стан малолітньої дитини.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що її доводи зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини, а також в частині задоволення зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 03 липня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 грудня 2016 року і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання останньої аліменти до досягнення дитиною трьох років, щомісячно в розмірі 670 грн, починаючи з 05 грудня 2016 року до 19 серпня 2019 року.

З серпня 2014 року ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом у Національній гвардії України, у зв`язку з чим періодично перебував у відрядженні в районах виконання завдань за призначенням у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, зокрема у періоди часу: з 11 липня 2015 року по 23 вересня 2015 року, з 10 лютого 2016 року по 11 квітня 2016 року, з 27 травня 2016 року по 25 серпня 2016 року, з 26 жовтня 2016 року по 31 січня 2017 року, з 03 березня 2017 року по 07 березня 2017 року, з 11 березня 2017 року по 24 березня 2017 року, з 01 червня 2017 року по 05 серпня 2017 року, з 02 жовтня 2017 року по 15 листопада 2017 року. Тобто в період, коли народилася дитина - ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував в зоні АТО.

Згідно висновку Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради від 20 березня 2018 року, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є доцільним з підстав ухилення батька від виконання батьківських обов`язків. У вказаному висновку зазначено, що фактичне місце знаходження ОСОБА_2 не відоме, він в травні 2016 року на 5-му місяці вагітності не навідував ОСОБА_1 у пологовому будинку. Після народження дитини не забрав їх з пологового будинку. ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини. Підставою для такого висновку стали інформація КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка №7», інформація керівництва поштампу - ЦПЗ №1 Харківської дирекції українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 16 лютого 2017 року, а також відповідь військової частини 3017 Національної гвардії України.

ОСОБА_2 не був присутнім на засіданні комісії Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у даній справі є позбавлення ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також усунення батьку перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини, та на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів встановив, що в період, коли народилася дитина - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 перебував в зоні АТО, при цьому суд не встановив наявність негативних характеристик ОСОБА_2 , доказів його винної поведінки та умисного ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів не встановив винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківських обов`язками та умисного ухилення від їх виконання. В силу віку дитини, її проживання з матір`ю, наявності спору між сторонами щодо участі батька у вихованні дитини, відповідач як з об`єктивних, так і з суб`єктивних причин не міг приймати участь у вихованні дитини у достатньому у загальному розумінні обсязі. Проте приймає участь у матеріальному утриманні дитини, має наміри приймати участь у її вихованні.

Сплата відповідачем аліментів за рішенням суду, наявність заборгованості по аліментам за певний період не свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов`язків та не доводить винної поведінки останнього.

Установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками і те, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, брати участь у його вихованні, а між сторонами існує спір щодо участі кожного у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову про позбавлення батьківських прав.

Частково задовольняючий зустрічний позов, суд апеляційної інстанції встановив наявність у ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною з боку ОСОБА_1 , правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 141, 153, 157, 159 СК України, статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», з урахуванням інтересів дитини, режиму її розпорядку дня, віку, а також тих обставини, що з часу народження дитина не бачила батька, дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, шляхом встановлення часу спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності матері дитини - ОСОБА_1 : кожної 1-ї та 3-ї суботи кожного місяця з 10.00 до 12.00 год.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростувала наявність у ОСОБА_2 права на особисте спілкування з дитиною, передбачене положеннями частини другої статті 157 СК України, не доведено неспроможність батька спілкуватися з дитиною, що могло б перешкоджати нормальному її розвитку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що, в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Правильне по суті і законне рішення не може бути скасовано лише з формальних підстав.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська