Постанова

Іменем України

29 січня 2020року

м. Київ

справа № 205/1255/17-ц

провадження № 61-4040св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 18 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу автомобіля Chevrole Captiva, 2007 року випуску. Із 18 січня 1997 року по 02 березня 2016 року вона та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, а тому вказаний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а отже, на його укладання була необхідна її письмова згода, але вона таку згоду не надавала. Крім того, вказаний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин), оскільки автомобіль так і залишився у користуванні відповідача. ОСОБА_2 не мав на меті продавати спірний автомобіль, а ОСОБА_3 , яка є сестрою відповідача, купувати його. ОСОБА_3 взагалі ніколи не керувала будь-яким автомобілем, та не має посвідчення водія, про що сама розповідала їй, оскільки тривалий час працювала в їхній родині нянею молодшої дитини - ОСОБА_4 , 2006 року народження, який є інвалідом та потребує додаткової уваги та сторонньої допомоги.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Chevrole Captiva, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 3198 см. куб, державний номерний знак НОМЕР_2 , укладений 18 березня 2016 року та повернути вказаний автотранспортний засіб у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що на момент укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, а саме 18 березня 2016 року, існував спір про поділ спільного майна подружжя. Стверджуючи про те, що відповідачі уклали між собою договір купівлі-продажу автомобіля лише з метою уникнення розподілу спільного майна, набутого за час шлюбу, позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_2 , як до розірвання шлюбу, так і після його розірвання, існував спір щодо розподілу спільного майна, зокрема автомобіля який сторони намагались вирішити у позасудовому чи судовому порядку. Також є безпідставним твердження позивача про те, що після укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_2 фактично залишився його власником, оскільки відчужив автомобіль своїй двоюрідній сестрі. Вказане може свідчити лише про те, що ОСОБА_2 міг продовжувати користуватись спірним автомобілем із дозволу власника, у той час як право власності на автомобіль перейшло до ОСОБА_3 . Факт користування ОСОБА_2 спірним автомобілем після укладення договору купівлі-продажу не суперечить положенням вказаного договору та не може бути доказом фіктивності правочину.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Договір купівлі-продажу автотранспортного засобу марки Chevrolet Captiva, 2007 року випуску, колір - сірий (VIN НОМЕР_3 ), об`єм двигуна 3198 см. куб, державний номер НОМЕР_2 , укладений 18 березня 2016 року за № 1985/01/1241/2016, визнано недійсним. Витребувано з володіння ОСОБА_3 та передати у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автотранспортний засіб марки Chevrolet Captiva, 2007 року випуску, колір - сірий (VIN НОМЕР_3 ), об`єм двигуна 3198 см. куб, державний номер НОМЕР_2 .

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки автотранспортний засіб придбаний у період шлюбу ОСОБА_1 ; враховуючи, що ОСОБА_2 не надано доказів на спростування тверджень позивача про те, що вона не надавала згоди на відчуження автомобіля; враховуючи, що ОСОБА_2 не надано доказів, що на час відчуження транспортного засобу досягнуто з позивачем домовленості щодо поділу майна подружжя; приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 , яка була обізнана про конфлікт між подружжям ОСОБА_1 , не могла не знати про те, що ОСОБА_2 не отримав на це згоди ОСОБА_1 , щодо наявності такої згоди у позивача ОСОБА_3 не пересвідчилась, колегія дійшла висновку про недобросовісність намірів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу автотранспортного засобу, який підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 15 березня 2016 року, а оспорюваний правочин укладений 18 березня 2016 року, тобто на третій день після розлучення подружжя, вказаний період часу є досить коротким для формування у ОСОБА_3 впевненості про відсутність між подружжям конфлікту щодо спільного майна, про наявність згоди позивача на відчуження автомобіля. Реєстрація автомобіля не визнана незаконною, такою що відбулася поза волею ОСОБА_1 . Таким чином, відсутні докази, що спірний автомобіль вибув із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 січня 1997 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_4 , виданого відділом РАГС Виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська 18 січня 1997 року.

Рішенням Бабушкінськогорайонного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2016 року у справі № 200/25709/15-цза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18 січня 1997 року в Ленінському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського юстиції, актовий запис за № 15, розірвано. Рішення набрало законної сили 15 березня 2016 року.

У період перебування у шлюбі, 23 березня 2015 року придбаний автомобіль Chevrole Captiva, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 3198 см. куб, державний номерний знак НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію № НОМЕР_6, виданого 23 травня 2015 року підрозділом МВС Центр 1203, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2

18 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу автотранспортного засобу марки Chevrolet Captiva, 2007 року випуску, за № 1985/01/1241/2016, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_3 вказаний автомобіль, а остання зобов`язалась його прийняти та сплатити обумовлену договором грошову суму.

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 18 березня 2016 року НОМЕР_5, автомобіль марки Chevrolet Captiva, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстровано за ОСОБА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За змістом статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (право спільної сумісної власності подружжя).

Згідно з частинами першою, другою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши що легковий автомобіль Chevrole Captiva, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 3198 см. куб, державний номерний знак НОМЕР_2 , набуто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 розпорядився автомобілем, який є спільним майном, без згоди другого співвласника - ОСОБА_1 .

У постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа ? контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження №14-325цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

З урахуванням викладеного, відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним.

Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.

Враховуючи те, що предметом спору є легковий автомобіль Chevrole Captiva, 2007 року випуску, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик