Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №127/21638/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 127/21638/17

провадження № 61-3253св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вінницька міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року в складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради, третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування пункту 1.10 рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради

від 23 червня 2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність».

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який до 1964 року мав № 18. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів

від 21 квітня 1954 року № 15/448 за вказаним житловим будинком була закріплена земельна ділянка, площею 2 519,0 кв. м, та лишки, площею 1 429,0 кв. м. Станом на дату останньої технічної інвентаризації - 07 серпня 2002 року, площа земельної ділянки за вказаною адресою становила 3 279,0 кв. м.

Посилалась на те, що норми чинного ЗК України не регулюють правовідносин пов`язаних, з постійним та тимчасовим користуванням землею громадян, а тому у відповідності до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень до ЗК України застосуванню підлягають земельні кодекси, прийняті на час переходу права власності на будинковолодіння. Указом Президії Верховної ради Української СРС від 25 грудня 1970 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» визначено, що надані громадянам до 01 січня 1971 року присадибні земельні ділянки, а також земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і для городів зберігаються у розмірах, передбачених раніше діючим законодавством.

Рішенням Вінницької міської ради від 27 травня 2016 року їй було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, площею 1 500,00 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення було розроблено технічну документацію із землеустрою та зареєстровано вказану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 30 серпня 2016 року вона не заперечувала щодо вилучення частини земельної ділянки, площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , своєї сестри. Проте, 29 вересня 2017 року вказану заяву анульовано у повному обсязі та передано її до Вінницької міської ради, оскільки їй стало відомо про те, що рішенням 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 23 червня 2017 року

№ 793, зокрема пунктом 1.10, ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000,00 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку та 100,00 кв. м для будівництва гаражів за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважала, що зазначений пункт вказаного рішення міської ради є незаконним та таким, що порушує її право на володіння земельною ділянкою.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати пункт 1.10 рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради

від 23 червня 2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано

пункт 1.10 рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 23 червня

2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний пункт рішення міської ради є незаконним та таким, що порушує права позивача щодо користування земельною ділянкою, які цим рішенням було передано

ОСОБА_2 , оскільки позивач не давала свого погодження на вилучення її земельної ділянки та у відповідності до висновку судової земельно-технічної експертизі земельні ділянки відведені оскаржуваним рішенням міської ради ОСОБА_2 суміщаються та повністю розташовуються у межах земельної ділянки (постійне та тимчасове користування), що була зареєстрована за домоволодінням позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року апеляційну скаргу Вінницької міської ради залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та правильно врахував правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України

від 18 травня 2016 року в справі № 6-658цс15, та обґрунтовано вважав, що права позивача оскаржуваним пунктом рішення міської ради порушують її права щодо користування земельною ділянкою, оскільки погодження на вилучення земельної ділянки ОСОБА_2 вона не давала, а відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизі земельні ділянки відведені оскаржуваним рішенням міської ради ОСОБА_2 суміщаються та повністю розташовуються у межах земельної ділянки (постійне та тимчасове користування), що була зареєстрована за домоволодінням позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, Вінницька міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням міської ради ОСОБА_2 . було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також для будівництва гаражів

по АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності. У користуванні позивача на умовах оренди перебуває земельна ділянка, площею 1 500,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

АДРЕСА_1 міська рада вважала, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, під час оцінки доказів у цій справі, зокрема висновку експерта від 07 червня 2018 року № 410, наданого за результатами земельно-технічної експертизи, суди неправильно обґрунтували його положення, виявили упередженість, допустили однобічність та неповноту при його використанні. Також, судами не враховано процедуру формування земельної ділянки, визначену в статті 79-1 ЗК України та, як наслідок, не використано у вирішенні цієї справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області зазначену цивільну справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року указану справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , до Верховного Суду було подано відзив на касаційну скаргу, який мотивовано тим, що оскаржувані Вінницькою міською радою судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 28 серпня 2002 року, є власником житлового будинку

АДРЕСА_1 , з відміткою про реєстрацію від 11 жовтня

2002 року та витягом про державну реєстрацію від 27 вересня 2012 року.

Згідно із матеріалами інвентарної справи № 5074 на будинок АДРЕСА_1 мала місце зміна номера будинку, зокрема: станом на 1947 рік - АДРЕСА_2 ; станом на 1964 рік -

АДРЕСА_1 (а. с. 18).

Рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів

від 21 квітня 1954 року № 15/448 була закріплена земельна ділянка за будинком АДРЕСА_2 , площею 2 519,0 кв. м, крім того лишки площею 1 429,0 кв. м (а. с. 13-14).

Станом на дату останньої технічної інвентаризації, а саме 07 серпня 2002 року площа земельної ділянки за вищезазначеною адресою становила 3 279,0 кв. м

(а. с. 11).

Рішенням Вінницької міської ради від 27 травня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої

по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1 500,0 кв. м, на умовах оренди (за виключенням земельної ділянки в межах «Червоних ліній» не зайнятої існуючою забудовою), за умови створення проїзду загального користування, шириною 3,5 м до залишку земельної ділянки.

У відповідності до вказаного рішення було розроблено технічну документацію із землеустрою та 16 листопада 2016 року за ОСОБА_1 було зареєстровано земельну ділянку, площею 0,1500 га, кадастровий номер 0510100000:03:032:0320, у Державному земельному кадастрі (а. с. 15-16).

Відповідно до пункту 1.10 рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради

від 23 червня 2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 100,0 кв. м у власність для будівництва гаражів по АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності (а. с. 19).

Згідно з висновком проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи від 07 червня 2018 року № 410 земельна ділянка домоволодіння

АДРЕСА_1 має меншу площу, а відповідно і менші розміри по периметру у порівнянні із земельною ділянкою, яка графічно відображена на викопіюванні із схематичного плану будівельного кварталу № 86 у м. Вінниці по домоволодінню АДРЕСА_4 та яка зареєстрована

(3 948,0 кв. м) за землекористувачами рішенням виконкому Вінницької міської ради від 21 квітня 1954 року № 15/448.

Земельна ділянка, яка визначена обґрунтуванням, розробленим міським комунальним підприємством «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» на замовлення ОСОБА_2 , та пропонується для будівництва та обслуговування житлового будинку садибного типу та індивідуального гаража.

Щодо зазначеної земельної ділянки було прийняте рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 23 червня 2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», згідно якого надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та

100,0 кв. м для будівництва індивідуального гаража, ОСОБА_2 . та запроектовано проїзд площею 342,0 кв. м.

Зазначена спірна земельна ділянка виділялася із фактичної земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , а тому суміщається та повністю розташовується у межах земельної ділянки (постійне та тимчасове користування), що була зареєстрована за домоволодінням

АДРЕСА_1 , згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 21 квітня 1954 року № 15/448.

Разом з тим, враховуючи зміну конфігурації земельної ділянки домоволодіння

АДРЕСА_1 , а також зведення замість старого будинку нового встановити, яка саме площа земельної ділянки, зареєстрованої у постійному користуванні, площею 2 519,0 кв. м, та лишків земельної ділянки, площею 1 429,0 кв. м, входить до земельної ділянки, площею 1 000,0 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 100,0 кв. м для будівництва індивідуального гаража, ОСОБА_2 . та запроектованого проїзду, площею 342,0 кв. м, щодо яких було прийнято рішення 20 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 23 червня 2017 року № 793 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність» неможливо.

Пункт 3.22 розділу 3 Сельбищна територія. Садибна забудова. ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» визначає параметри (ширина) для внутрішньоквартальних проїздів, які створюються при потребі у районах садибної забудови. Оскільки об`єктом дослідження є земельна ділянка, на якій планується розміщення житлового будинку та гаражу, тому застосування у даному випадку пункту 3.22 неможливе. З огляду на те, що запроектований проїзд загального користування, площею 342,0 кв. м створюється за рахунок земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , а у Державних будівельних нормах ДБН 360-92 * «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень» відсутні нормативи, щодо ширини та інших параметрів проїздів, які створюються за рахунок індивідуальних земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, то при проектуванні проїзду загального користування, площею 342,0 кв. м, що створюється за рахунок земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , державні будівельні норми враховано (а. с. 113-134).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга Вінницької міської ради задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що оскаржуваним пунктом рішення Вінницької міської ради виділені та передані ОСОБА_2 земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельна ділянка для будівництва індивідуального гаража суміщаються та повністю розташовуються у межах земельної ділянки (постійне та тимчасове користування), що була зареєстровано за домоволодінням позивача, згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 21 квітня

1954 року, яке є чинним, обґрунтовано вважав, що оскаржуваний пункт рішення міської ради порушує право позивача щодо користування належної їй земельної ділянки, а тому дійшов правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту у обраний нею спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що під час оцінки доказів у цій справі, зокрема висновку земельно-технічної експертизи, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно обґрунтували його положення, виявили упередженість, допустили однобічність та неповноту при його використанні є безпідставними, оскільки висновки цієї експертизи є повними, ясними та такими, що не викликають сумнівів у їх правильності. Крім того, під час розгляду справи при апеляційному розгляді, Вінницькою міською радою на спростування цієї експертизи не заявлялось жодного клопотання, у тому числі про призначення і проведення повторної або додаткової експертизи.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович