Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 643/16464/17

провадження № 61-4405св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кійко Ірина Олександрівна,

заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю., від 16 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог подання

У грудні 2017 року державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Кійко І. О. (далі - державний виконавець Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області) звернулася до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні у порядку статті 443 ЦПК України.

Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області перебуває зведене виконавче провадження № 54841463 з виконання виконавчих документів, а саме: виконавчого листа № 2011/9106/12, виданого 30 серпня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 233 700 грн; виконавчого листа № 2011/9106/12, виданого 30 серпня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 233 700 грн. Під час примусового виконання рішення суду виконавцем встановлено, що у ОСОБА_3 відсутнє майно, яке належить на праві власності. На виконання вимог статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", укладено договір іпотеки, предметом якого є вищезазначена квартира. Зазначають, що вищевказане майно набуте під час шлюбу боржника ОСОБА_3, тому належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Боржник добровільно рішення суду не виконує, у зв'язку з чим державний виконавець просить визначити частку майна боржника у праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова у складі судді

Сугачової О. О. від 15 серпня 2018 року у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перебування боржника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, тому суд дійшов висновку, що підстави вважати квартиру АДРЕСА_1, яка придбана на ім'я ОСОБА_4, спільною сумісною власністю відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2018 року скасовано і прийнято нову постанову про задоволення подання.

Визначено, що ідеальна частка, яка належить ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру

АДРЕСА_1 становить Ѕ частку.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірну квартиру придбано у період перебування подружжя ОСОБА_4 у шлюбі. ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на нерухоме майно. Оскільки квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, ідеальна частка, яка належить ОСОБА_3, становить 1/2 частку квартири, у зв'язку із чим подання підлягає до задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Надра" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення подання, оскільки спірну квартиру придбано ОСОБА_4 не за спільні кошти подружжя, а за рахунок кредитних коштів, наданих банком. Крім того, суд не звернув уваги на зміст положення статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому проживає боржник, проводиться в останню чергу, однак державний виконавець не надав доказів відсутності у боржника іншого майна чи коштів, на які може бути звернено стягнення. Вказує, що у прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до того ж суду для продовження розгляду, однак суд вийшов за межі вимог скарги, прийнявши нову постанову про задоволення подання державного виконавця, чим порушив приписи статті 367 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останні посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

У травні 2019 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона вказує на те, що суд апеляційної інстанції не повідомив її належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На примусовому виконанні Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області перебуває зведене виконавче провадження № 54841463 з виконання виконавчих документів, а саме: виконавчого листа № 2011/9106/12, виданого 30 серпня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 233 700 грн; виконавчого листа № 2011/9106/12, виданого 30 серпня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 233 700 грн.

Боржник з 13 січня 2001 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4, який було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова

від 14 липня 2011 року.

26 грудня 2007 року ВАТ "КБ Надра", правонаступником якого є

ПАТ КБ "Надра", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 148 336 доларів США, для придбання квартири АДРЕСА_1.

26 грудня 2007 року укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_8 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

У пункті 5.2 договору зазначено, що покупець ОСОБА_4 на момент придбання даної квартири перебуває у шлюбі, її чоловіком подана заява про згоду на укладення цього договору.

26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ "КБ "Надра" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Статтею 370 ЦК України також встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Встановивши, що на момент звернення державного виконавця до суду з поданням про визначення частки майна боржника квартира квартира АДРЕСА_1 була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки була придбана під час шлюбу, врахувавши, що за встановленим загальним правилом частки дружини та чоловіка у спільному майні є рівними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця шляхом визначення 1/2 частки, яка належить ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру.

ОСОБА_4 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно та не довела, що спірна квартира придбана за її особисті кошти.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку права банку як іпотекодержателя не порушені, оскільки ОСОБА_3 є співвласником спірного нерухомого майна у силу положень статей 60, 70 СК України, а тому навіть невизначення частки у цьому майні не впливає на обсяг його прав щодо спірної квартири. Вказане лише є констатацією належності йому цієї частки судом для вирішення питання подальшої її реалізації задля виконання виконавчого листа з урахуванням пріоритету іпотекодержателя.

Аргументи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана за рахунок наданих банком кредитних коштів не спростовує висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира відноситься до спільного сумісного майна подружжя, оскільки придбана під час шлюбу одним з подружжя за письмовою згодою іншого.

Доводи касаційної скарги про порушення прав банку як іпотекодержателя квартира внаслідок визначення в ній частки одного з подружжя колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною

до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

При цьому обтяження за договором іпотеки зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна з 2007 року і було чинним на момент ухвалення судами рішень.

Ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов'язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань за кредитним договором та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

Отже, такі судові рішення, які стосуються іпотечного майна, впливають на права банку як іпотекодержателя, однак судом першої інстанції банк був залучений до участі у розгляді справи та мав можливість користуватися усіма процесуальними правами, які передбачені ЦПК України.

У справі, яка переглядається, визначення частки майна у спільній сумісній власності подружжя необхідно для звернення стягнення на майно з метою задоволення вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 за виконавчими листами №№ 2011/9106/12, а не іпотекодержателя.

Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України "Про іпотеку"

(у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

За змістом частини 1 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.

При цьому звернення виконавця із поданням про визначення частки майна боржника у майні, з яким він володіє спільно з іншими особами, саме по собі не є зверненням стягнення на неї, а є реалізацією ним своїх обов'язків, передбачених статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" з метою подальшого виконання судового рішення, ухваленого на користь стягувача.

У разі подальшої реалізації предмету іпотеки права банку, як іпотекодержателя, захищені, зокрема, приписами статті 51 Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено обов'язкову згоду заставодержателя для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, за рахунок заставленого майна боржника.

Тобто банк не позбавлений можливості захистити свої права при реалізації спірного нерухомого майна у спосіб, визначений Законом України

"Про виконавче провадження".

Доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем не були вжиті усі заходи щодо примусового виконання виконавчого листа є безпідставними, оскільки державним виконавцем було встановлено, що у боржника відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Посилання в касаційній скарзі про вихід судом апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги є помилковими, оскільки не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (стаття 374 ЦПК України).

Аргументи відзиву ОСОБА_4 про неповідомлення її судом про дату, місце та час судового засідання є безпідставними, оскільки про судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції, зокрема на 16 січня 2019 року, ОСОБА_4 була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення 25 грудня 2018 року останній поштового відправлення (повістки) (а. с. 235).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович