Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №308/3994/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 308/3994/17

провадження № 61-6590св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Фазикош Г. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 липня 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В. І. вчинено виконавчий напис № 1061, яким звернено стягнення на належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки вчинений з порушенням вимог статті 87, 88 Закону України "Про нотаріат", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".

Нотаріус не вчинив жодних дій для встановлення безспірності заборгованості; розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснений неправильно і є спірним, оскільки, починаючи з 13 жовтня 2008 року, заборгованість зі сплати процентів за кредитним договором нараховувалась за ставкою 20% річних, однак додаткової угоди про зміну процентної ставки з 15% річних до 20% річних, як це передбачено умовами кредитного договору, з нею укладено не було.

Посилаючись на зазначене, позивач вважає, що зміна банком процентної ставки вплинула на розмір заборгованості за кредитним договором і доказів, які б підтверджували безспірність заборгованості, нотаріусу подано не було.

Крім того, частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позивач стверджує, що письмову вимогу про усунення порушень, в якій би містився стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, вона не отримувала.

Також посилалась на те, що строк, за який виникла заборгованість та проводилось стягнення, становить період з 15 вересня 2005 року до 20 липня 2010 року, проте на суму заборгованості поширюється загальна позовна давність, яка встановлена тривалістю у три роки, а тому поза цим строком нотаріус не вправі вчиняти виконавчий напис.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1061, вчинений 20 липня 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В. І., про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року, ухваленим у складі судді Світлик О. М., позов задоволено.

Визнано виконавчий напис № 1061, вчинений 20 липня 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В. І., таким, що не підлягає виконанню.

Стягнено з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 960 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що подані документи для вчинення оскаржуваного виконавчого напису не підтверджують безспірність заборгованості.

Також суд першої інстанції вказував на те, що правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у суду немає, оскільки позивач звернувся за захистом свого цивільного права в межах такого строку.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач отримала письмову вимогу ПАТ "Укрсоцбанк" про усунення порушень, яку залишила без виконання, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були подані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, а тому приватний нотаріус правомірно та з дотриманням вимог законодавства вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на іпотечне майно.

Апеляційний суд також вказував на те, що статтею 257 ЦК України визначена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Встановивши, що оспорюваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 20 липня 2010 року, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулася у липні 2017 року, апеляційний суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності.

Мотивуючи рішення про відмову у позові, апеляційний суд зазначав про пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права, проте дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог по суті і відмовив у його задоволенні саме з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказував на невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд, на її думку, залишив поза увагою статтю 88 Закону України "Про нотаріат", якою визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Посилається на те, що розмір заборгованості не є безспірним, що свідчить про вчинення виконавчого напису № 1061 від 20 липня 2010 року із порушенням визначеної законом процедури і є підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Не звернув апеляційний суд уваги і на те, що у виконавчому написі нотаріуса зазначений період стягнення, який перевищує загальний строк позовної давності (з 15 вересня 2005 року до 20 липня 2010 року), тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років, що також є порушенням.

Крім того, у порушення статті 35 Закону України "Про іпотеку", банк письмову вимогу про усунення порушень, в якій би містився стислий зміст порушених зобов'язань, їй не направляв.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила про задоволення касаційної скарги, оскільки, на її думку, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 вересня 2005 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 156 200 грн зі сплатою 15% річних та з кінцевим терміном повернення 14 вересня 2025 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 15 вересня 2005 року сторонами укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору 2 лютого 2010 року ПАТ "Укрсоцбанк" направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, яка залишена без виконання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке особисто підписано ОСОБА_1 19 лютого 2010 року, міститься в матеріалах справи.

20 липня 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В. І. вчинено виконавчий напис № 1061, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, запропоновано задовольнити такі вимоги ПАТ "Укрсоцбанк": заборгованість за кредитом у розмірі 124 952 грн, заборгованість за процентами в розмірі 17 154,69 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту і процентів в розмірі 1 150,66 грн та штраф у розмірі 4 686 грн, а всього в сумі 147 943,35 грн, а також понесені банком витрати за вчинення виконавчого напису у розмірі 1 400 грн. Строк, за який виникла заборгованість та проводиться стягнення, становить з 15 вересня 2005 року до 20 липня 2010 року.

Заперечуючи проти позову, банк подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Заяву мотивував тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинено 20 липня 2010 року, а 28 липня 2010 року пред'явлено до виконання. У подальшому зазначений виконавчий напис неодноразово було пред'явлено до виконання, а саме 4 лютого 2011 року, 25 травня 2012 року, 25 жовтня 2013 року та 22 травня 2014 року. Під час примусового виконання оспорюваного виконавчого напису ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження інформувалась про проведення виконавчий дій, а, відтак, починаючи з 2010 року, знала про існування виконавчого напису, при цьому з відповідним позовом до суду звернулася у 2017 році, тобто з пропуском трирічної позовної давності.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" у редакції Закону, чинній на час вчинення виконавчого напису, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" у тій же редакції Закону визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

У пункті 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, яка діяла на час вчинення виконавчого напису, визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка діяла на час вчинення виконавчого напису, передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Згідно із пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Верховний Суд України у постанові № 6-887цс17 від 5 липня 2017 року вказував на те, що урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушення зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат".

З копії вимоги про усунення порушень від 2 лютого 2010 року № 02-05/96-21, яка направлена ОСОБА_1 поштою 19 лютого 2010 року за адресою АДРЕСА_2 та вручена їй особисто 20 лютого 2010 року, суди встановили, що банк вимагав від боржника сплатити протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги прострочену заборгованість за кредитом, процентами, комісією та пеню у розмірі 18 532,89 грн. Також повідомлено, що в разі невиконання зазначеної вимоги банк буде змушений задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно для погашення всієї її заборгованості в розмірі 141 531,89 грн, також додатково буде стягнуто з боржника витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису, а також з проведення виконавчий дій.

У цій же вимозі зазначено, що на 2 лютого 2010 року заборгованість ОСОБА_1 становить 141 531,89 грн з яких: 122 999 грн заборгованість за поточним кредитом, 1 953 грн прострочений кредит, 1 943,69 грн нараховані проценти, 14
337,64 грн прострочена заборгованість за процентами та пеня в сумі 298,56 грн.

З виписки по рахунках заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 вересня 2005 року № 08/133, що надана приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, слідує, що на 15 липня 2010 року загальна сума заборгованість становить 147 943,34 грн з яких: поточна заборгованість - 11 9093
грн, прострочений кредит - 5 859 грн, прострочені проценти (до 31 днів), прострочені проценти (від 32 до 60 днів), прострочені проценти (понад 60 днів) - 17 154,69 грн, пеня - 1 150,66 грн та штраф - 4 686 грн.

Отже при вчиненні виконавчого напису на підтвердження безспірності розміру заборгованості за кредитним договором нотаріусу подано вимогу про усунення порушень від 2 лютого 2010 року, в якій зазначено заборгованість на 2 лютого 2010 року в розмірі 141 531,89 грн, а у оспорюваному виконавчому написі сума заборгованості на 15 липня 2010 року становить 147 943,35 грн.

За таких обставин зазначені у виконавчому написі складові та загальна сума боргу не узгоджуються між собою і не відповідають тим складовим, що визначені у вимозі про усунення порушень, яка направлялась ОСОБА_1.

Крім того, статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

У оспорюваному виконавчому написі зазначено, що строк, за який виникла заборгованість та проводиться стягнення, становить з 15 вересня 2005 року до 20 липня 2010 року, тобто більше ніж за три роки користування кредитними коштами.

Також матеріали справи містять розрахунок заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2005 року, за яким процентна ставка за кредитом, починаючи з 15 вересня 2005 року, становить 15% річних, а з 13 жовтня 2008 року - 20% річних.

Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору сторони визначили, що розмір процентної ставки переглядається сторонами один раз на рік не пізніше першого числа вересня місяця кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода між кредитором та позичальником.

У пункті 7.1 цього ж договору сторони погодили, що усі додатки, зміни та/або доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін з обов'язковим посиланням на цей договір.

Належних і допустимих доказів укладення сторонами додаткової угоди щодо збільшення процентної ставки з 15% річних до 20% річних матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що висновок апеляційного суду щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 помилковий.

Разом з цим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

За правилами частини 3 статті 267 ЦК України позовна даність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, суд, встановивши всі обставини справи, має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. У випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності, а у випадку недоведеності позову - відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав.

Оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу 20 липня 2010 року, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулася у квітні 2017 року.

Отже, звернувшись із даним позовом у квітні 2017 року, позивач пропустила позовну давність за вимогами, заявленими нею у цій справі.

Разом з тим, необхідно зазначити, що матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 8 червня 2012 року, в якій вона повідомляла начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, що в квартирі, на яку звертається стягнення за виконавчим написом нотаріуса, зареєстровані і проживають троє малолітніх дітей.

Вказане підтверджує обізнаність позивача щодо вчинення нотаріусом оспорюваного нею виконавчого напису.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини справи, але неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року з ухваленням у справі нового рішення.

Зважаючи на доведеність позивачем позову, та враховуючи звернення ОСОБА_1 із даним позовом поза межами позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач в суді першої інстанції, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв'язку із спливом позовної давності. Такий висновок суду касаційної інстанції є підставою і для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 141, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2018 року скасувати і прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов